04.12.2012

Провадження № 2/1522/9339/12

справа № 1522/15615/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2012 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Івченка В.Б.

при секретарі Січінава М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та поділ спільної сумісної власності подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та про поділ спільної сумісної власності подружжя.

Підтримуючи позовні вимоги, позивач пояснив, що він перебував у шлюбі з відповідачем по справі ОСОБА_2 з 25 листопада 1983 року по 3 липня 2009 року. За період шлюбу ОСОБА_2 отримала у спадок квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, в ремонт якої позивач вклав гроші, отримані від продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, що була його особистою приватною власністю. Позивач просить суд визнати за ним право власності на частину вказаної квартири, відповідно до статті 62 Сімейного кодексу України, згідно якої якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В ході розгляду справи позивач підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просив суд задовольнити позов, з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачкою, ОСОБА_2, було надано письмове заперечення до позову, в якому вона просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, пояснивши, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, отримана нею у власність в порядку спадкування, ніяких особистих грошових коштів ОСОБА_1 у вказану квартиру та її ремонт не вкладав.

Допитана в якості свідка ОСОБА_3 обставини викладені в запереченні відповідача підтвердила.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши докази, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 листопада 1983 року до 03 липня 2009 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_1, виданого Першим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12093920 від 09.10.2006р. квартира за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 на підставі рішення Приморського районного суду від 20 червня 2006 року.

Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_2 прийняла спадщину у вигляді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з чим за нею було визнано право власності на вказану квартиру.

Згідно статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але в порядку спадкування.

Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя", до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Не належить до спільної сумісної власності майно одного із подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або у порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному із подружжя особисто, речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Вклад до статутного фонду господарського товариства не с об'єктом права спільної власності подружжя, також майно приватного підприємця чи фізичної особи підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя хто не є учасником товариства, і не приймає участі у підприємницької діяльності має право тільки на частку одержаних доходів.

Відповідно до статті 62 Сімейного кодексу України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно положень п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За статтею 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем ОСОБА_1 не надано суду жодних доказів тієї обставини, що спірна квартира істотно збільшилась у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя або особистих затрат позивача.

Таким чином,оскільки квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 як така, що набута під час шлюбу, але в порядку спадкування, доказів суттєвого збільшення її вартості шляхом особистих затрат позивача суду не надано, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 57, 62 Сімейного кодексу України, п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» , ст.ст. 3, 10, 11, 60, 209, 213 -215, 218 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення.

Суддя В.Б.Івченко