Справа № 22-ц - 4671/ 2006 року Категорія: угоди

Головуючий 1 інст. - Поліщук Т.В. Доповідач - Котелевець А.В.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10   жовтня   2006   року   судова   колегія   судової   палати   з   цивільних   справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -  Котелевець А.В.,

суддів -      Солодкова А.А., Хорошевського О.М., при секретарі - Полубан СМ.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 7 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та права власності на гараж, -

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 1999 року ОСОБА_2  звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та права власності на гараж, розташований по АДРЕСА_1.

Позивач вказав, що 17 жовтня 2002 року він уклав з відповідачем договір, згідно якого передав останньому 700 доларів США, а ОСОБА_1   написав розписку із зобов'язанням оформити на нього документи щодо продажу вказаного гаража до листопада 2002 року. Посилаючись на те, що фактично відповідач свої зобов'язання не виконав, просив визнати договір купівлі-продажу гаражу, розташованого по АДРЕСА_1 дійсним, а за ним визнати право власності на гараж.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 7 червня 2006 року договір купівлі-продажу гаража  НОМЕР_1  другого гаражного блоку, розташованого по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, визнаний дійсним. За ОСОБА_2  визнано право власності на цей гараж.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд.

Апеляційна скарга підлягає частковому, а рішення суду першої інстанції -скасуванню із таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2   з 17 жовтня 2002 року користується гаражем НОМЕР_1 другого гаражного блоку, розташованого по АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 навмисно ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу цього гаражу.

Однак погодитись з таким висновком не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи; суд неправильно застосував норми матеріального права.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Спір виник з приводу користування і розпорядження гаражем НОМЕР_1 другого гаражного блоку, розташованого по АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що між сторонами фактично була досягнута домовленість про продаж цього гаражу 17 жовтня 2002 року, однак відповідач безпідставно відмовляється оформити угоду в нотаріальному порядку, ОСОБА_2  звернувся у суд із відповідним позовом. При цьому як на доказ послався на розписку, згідно якої він сплатив 700 доларів США, а ОСОБА_1 зобов'язувався до листопада 2002 року оформити на нього документи щодо продажу вказаного гаража.

Відповідно до вимог ст. 225 ЦК України, що діяла на час спірних правовідносин, право продажу майна, окрім випадків примусового продажу, належить власнику. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває право власності лише у тих випадках, коли згідно статті 145 цього Кодексу власник не має права витребувати від нього майно.

В даному випадку суд на ці положення закону уваги не звернув і не перевірив, чи мав відповідач право продажу гаражу НОМЕР_1 другого гаражного блоку, розташованого по АДРЕСА_1, на момент домовленості щодо його купівлі-продажу. Матеріали справи свідчать, що домовленість між сторонами існувала 17 жовтня 2002 року, однак право власності на спірний гараж за ОСОБА_1 було визнано лише на підставі рішення Люботинського районного суду Харківської області від 31 січня 2005 року.

Виходячи зі змісту ст. 153 ЦК України в редакції 1963 року, договір купівлі-продажу вважається укладеним, коли сторони мають повну уяву не тільки про предмет договору, але й досягли згоди про всі істотні його умови.

Згода щодо всіх істотних умов угоди сторонами не досягнута. Як пояснив в суді апеляційної інстанції відповідач, домовленість була щодо продажу гаражу НОМЕР_1, речі позивач тримав в гаражі  НОМЕР_2. Однак останній відмовився сам купувати спірний гараж, у зв'язку з чим він продав 29 грудня 2005 року гараж НОМЕР_2 ОСОБА_3, а сам користується гаражем НОМЕР_1, при цьому раніше отримані від ОСОБА_2 гроші він повернув.

За таких обставин підстав для задоволення позову і визнання дійсною угоди купівлі-продажу вказаного гаражу, а за ОСОБА_2 - права власності на нього у суду першої інстанції не було.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 п.п. 1, 3, 4, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 7 червня 2006 року скасувати.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та права власності на гараж відмовити.

Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.