Справа № 2-1128/12

Провадження №: 2/2601/1638/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Пасинок В.С.,

при секретарі Мушта І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа: ОСОБА_2 про внесення змін до умов кредитного договору,-

в с т а н о в и в:

у листопаді 2011 року позивач звернулась до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк»про внесення змін до умов кредитного договору.

Свій позов обґрунтувала тим, що 23 березня 2007 року між нею та відповідачем був укладений кредитний договір № 10-29/3139 про отримання від відповідача у тимчасове користування грошових коштів зі сплатою 12,25% річних в межах максимального ліміту заборгованості до 164 500,00 доларів США з погашенням заборгованості згідно графіку до 22 березня 2022 року, зобов'язання за яким були забезпечені договором іпотеки від 23 березня 2007 року № 2-10/942, відповідно до умов якого в іпотеку була передана трикімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 104,7 кв. м.

Зазначила, що тривалий час належним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, проте, з осені 2008 року через суттєві соціально-економічні зміни у державі, коли різко зменшилась гривня по відношенню до долару США, втратила таку можливість, через що звернулась до відповідача із заявами про внесення змін до кредитного договору № 10-29/3139 від 23 березня 2007 року, в яких просила надати їй відстрочку по сплаті тіла кредиту.

З боку останнього під загрозою звернення стягнення на квартиру були запропоновані зміни до укладеного між ними кредитного договору, на які вона змушена була погодитись.

Так, 06 березня 2009 року між нею та відповідачем була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № 10-29/3139 від 23 березня 2007 року на зазначених в останньому умовах зі зміною лише графіку погашення кредиту та процентів - зі сплатою 14,00% річних та комісій замість 12,25% річних, визначених на момент взяття кредиту.

Згодом, 01 березня 2010 року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк»була укладена додаткова угода № 2 до кредитного договору № 10-29/3139 від 23 березня 2007 року, знову-таки, на зазначених в останньому умовах зі зміною лише графіку погашення кредиту та процентів - зі сплатою 14,85% річних та комісій замість 12,25% річних, визначених на момент взяття кредиту.

Вважаючи, що вказаними додатковими угодами поставлена ПАТ «Укрсоцбанк»в край невигідні для себе умови, оскільки непогодження з останніми могло призвести до втрати належної їй квартири, яка є предметом іпотеки, в силу ст. 233 ЦК України просила визнати додаткові угоди недійсними.

Крім того, посилаючись на положення ст. 652 ЦК України та вважаючи наявними всі підстави для зміни умов кредитного договору за рішенням суду, просила останній:

1. постановити рішення, яким внести наступні зміни до договору № 10-29/3139 від 23 березня 2007 року про надання відновлювальної кредитної лінії, укладеного між нею та ПАТ «Укрсоцбанк», а саме:

Абзац 1 п. 1.1.1 договору викласти в такій редакції: «1.1.1 Надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо «Транш», а у сукупності - «Транші», зі сплатою 12,25% річних та комісій, в розмірі та порядку, визначених цим договором, в межах максимального ліміту заборгованості до 164 500,00 доларів США, що за курсом Національного банку України на день укладення цього договору (один долар США дорівнює 5,05 грн.) складає 830 725,00 грн., з наступним графіком зменшення максимального ліміту заборгованості на кожне 10 число місяця, починаючи з квітня 2007 року: (і далі за текстом)»;

В п. 1.1.1 договору добавити абзац наступного змісту: «Повернення кредиту, оплату процентів річних і комісій та можливих штрафних санкцій позичальник має право здійснюватиу валюті надання кредиту (доларах США) або в валюті України (гривнях) за курсом Національного банку України на день укладення цього договору (один долар США дорівнює 5,05 грн.)»;

Пункт 2.4 договору викласти в такій редакції: «2.4. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту або валюті України (гривнях) за курсом Національного банку України на день укладення цього договору (один долар США дорівнює 5,05 грн.) в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі, на фактичну заборгованість за кредитом, проценти нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитом з розрахунку факт/360»;

Пункт 2.5 договору викласти в такій редакції: «2.5 Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту або валюті України (гривнях) за курсом Національного банку України на день укладення цього договору (один долар дорівнює 5,05 грн.) щомісячно до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, на рахунок № 22081010780221 в Київській міській філії АКБ «Укрсоцбанк», а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі».

Скасувати нараховану на день подачі позову неустойку (пені та штрафи) за договором 10-29/3139 від 23 березня 2007 року про надання відновлювальної кредитної лінії, укладеного між нею та ПАТ «Укрсоцбанк».

Надати їй відстрочку по сплаті кредиту та процентів за користування кредитом за договором 10-29/3139 від 23 березня 2007 року про надання відновлювальної кредитної лінії, укладеного між нею та ПАТ «Укрсоцбанк», - строком на 2 роки з дня винесення рішення судом (а.с. 3-8).

В ході розгляду справи представником позивача були змінені підстави та предмет позову.

Останні були обґрунтовані, окрім суттєвих соціально-економічних змін у державі, що призвели до різкої девальвації національної валюти, а як наслідок - негативно позначились на фінансовому стані ОСОБА_1, що змусило останню під загрозою з боку відповідача укласти з ним додаткові угоди №1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно на вкрай невигідних для себе умовах, з порушенням норм чинного законодавства, також тим, що ПАТ «Укрсоцбанк», не дотримуючись положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»від 12 грудня 2008 року, Рекомендацій щодо роботи банків з позичальниками - фізичними особами, які мають заборгованість за споживчими кредитами та потрапили в скрутне матеріальне становище, схвалених постановою Правління Національного банку України від 06 серпня 2009 року № 461, скориставшись тим, що у позивача склалось важке матеріальне становище, змусило укласти останню додаткові угоди, які порушують її права, оскільки містять дискримінаційні стосовно позичальника правила зміни відсоткової ставки, всупереч положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими, так як оспорюваним договором та додатковими угодами до нього їй не надано ніяких прав, з допомогою яких вона могла б вплинути на зміну умов договору, а на неї покладені лише обов'язки і відповідальність за їх неналежне виконання. У договорі та додаткових угодах до нього також закріплений істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Тому, остаточно просила суд визнати частково недійсними окремі частини договору про надання відновлювальної кредитної лінії «10-29/31349 від 23 березня 32007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк», а саме: щодо збільшення процентної ставки за користування кредитом з 12,25% річних до 14,00% річних та 14,85% річних, викидані в додаткових угодах № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 021 березня 2010 року відповідно; визнати недійсними договір від 01 березня 2010 року про внесення змін до договору поруки № 02-1/943 від 23 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк», та договір від 01 березня 2010 року про внесення змін до договору іпотеки № 02-10/942 від 23 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 01 березня 2010 року; змінити умови щодо розміру щомісячних платежів за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/3139 від 23 березня 2007 року та додатком № 1 від 06 березня 2009 року, додатком № 2 від 01 березня 2010 року згідно розрахунків за процентною ставко. 12,25% річних; звільнити ОСОБА_1 від сплати усіх видів неустойки за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/3139 від 23 березня 2007 року з 06 березня 2009 року до набрання чинності судовим рішенням (а.с. 76-83).

В судовому засідання представник позивача обґрунтування позову та уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд задовольнити останні (а.с. 223-226).

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Просив суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі, врахувавши при цьому доводи ПАТ «Укрсоцбанк» на обґрунтування своєї позиції, викладені в письмових запереченнях, наявних в матеріалах справи (а.с. 57-61, 228-232).

16 лютого 2012 року на задоволення клопотання представника позивача до участі у справі у якості третьої особи залучено ОСОБА_2 (а.с. 38).

Третя особа, яка в установленому законом порядку повідомлялась про день та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що 23 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк»укладений договір № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику в тимчасове користування грошові кошти зі сплатою 12,25% річних в межах максимального ліміту заборгованості до 164 500,00 доларів США з погашенням заборгованості згідно графіку до 22 березня 2022 року (а.с. 9-14).

З метою забезпечення зобов'язань за вказаним договором, 23 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк»укладений договір іпотеки № 02-10/942, відповідно до умов якого в іпотеку була передана трикімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 104,7 кв. м (а.с. 18-19).

Крім того, судом встановлено, що тоді ж, а саме: 23 березня 2007 року, між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк»укладений договір поруки № 02-10/943, за умовами якого поручитель зобов'язався перед кредитором в повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/3139 від 23 березня 2007 року (а.с. 35-37).

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що 06 березня 2009 року між сторонами у справі укладено додаткову угоду № 1 до договору кредиту № 10-29/3139 від 23 березня 2007 року на зазначених в останньому умовах зі зміною лише графіку погашення кредиту та процентів - зі сплатою 14,00% річних та комісій замість 12,25% річних, визначених на момент взяття кредиту (а.с. 15).

01 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк»була укладена додаткова угода № 2 до кредитного договору № 10-29/3139 від 23 березня 2007 року, знову-таки, на зазначених в останньому умовах зі зміною лише графіку погашення кредиту та процентів - зі сплатою 14,85% річних та комісій замість 12,25% річних, визначених на момент взяття кредиту (а.с. 16-17).

Тоді ж, тобто, 01 березня 2010 року відповідними договорами внесено зміни до договорів іпотеки № 02-10/942 та поруки № 02-10/943 від 23 березня 2007 року (а.с. 87, 88).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія -однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов'язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору -договору про відкриття кредитної лінії.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено та це не заперечується сторонами у справі, що згідно умов кредитного договору банк надав, а позивач отримав кредитні кошти.

В той же час, згідно ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

До того ж, згідно п. 14 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (ст.ст. 215, 1048-1052, 1054-1055), ст.ст. 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (ст. 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою ст. 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (ст. ст. 536, 638, 1056-1 ЦК).

Пунктом 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку про те, що сторони, підписавши додаткові угоди № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно до договору № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, а також відповідні договори від 01 березня 2010 року, якими внесено зміни до договорів іпотеки № 02-10/942 та поруки № 02-10/943 від 23 березня 2007 року, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов договорів.

Як визначає п. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У даному випадку,наявність підписаних правочинів свідчить про те, що його сторони бажали укласти правочин їх і, що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

За таких обставин, у суду відсутні підстави щодо визнання правочинів - додаткових угод № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно до договору № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, а також відповідних договорів від 01 березня 2010 року, якими внесено зміни до договорів іпотеки № 02-10/942 та поруки № 02-10/943 від 23 березня 2007 року, недійсним.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорюванні).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Так, у своєму позові ОСОБА_1 посилається не те, що внаслідок суттєвих соціально-економічних змін у державі, що призвели до різкої девальвації національної валюти, а як наслідок - негативно позначились на її фінансовому стані, вона під тиском банку була змушена укласти додаткові угоди 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року.

Разом з тим, на думку суду, на момент укладення договору - 23 березня 2007 року позивач не була позбавлена права отримати кредит в національній валюті України - гривні, але, розпорядившись своїм правом на власний розсуд, взяла кредит в іноземній валюті - доларах США.

Тому, суд критично ставиться до вказаної позиції позивача та не вважає за можливе прийняти її до уваги.

Крім того, згідно п. п. 15, 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення ч. 2 ст. 652 ЦК України і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.

Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі ст. 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Оскільки згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судом встановлено і проти цього не було заперечено стороною відповідача, додаткові угоди № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно до договору № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, а також відповідних договорів від 01 березня 2010 року, якими внесено зміни до договорів іпотеки № 02-10/942 та поруки № 02-10/943 від 23 березня 2007 року, були укладені та підписані добровільно на умовах, викладених в них, без застережень.

Виходячи з зазначених вище положень закону, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини, яка також проявляється у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Враховуючи зазначені положення цивільного законодавства, суд дійшов до висновку про те, що позивач не був позбавлений можливості вступити у договірні відносини на будь-яких інших умовах. При цьому, отримавши кредит у відповідача, позивач користувався кредитним коштами і не ставив питання про недійсність умов кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року № 9 визначено, що тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Стверджуючи в своєму позові, що оспорювані додаткові угоди № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно були укладені під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, ОСОБА_1 посилається на скрутне матеріальне становище своєї сім'ї, чим скористався кредитодавець, а також на загрози з боку останнього звернути стягнення на предмет іпотеки.

Проте, саме по собі несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище не може бути підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України. Особа, яка оскаржує правочин має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах, а друга сторона усвідомлювала, що контрагент перебуває під впливом тяжкої обставини і вчиняє правочин вимушено, та скористалася цим.

Стаття 60 ЦПК України покладено на кожну із сторін обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

ОСОБА_1 та її представник не надали належних та допустимих доказів на підтвердження того, що додаткові угоди № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно до договору № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, а також відповідні договори від 01 березня 2010 року, якими внесено зміни до договорів іпотеки № 02-10/942 та поруки № 02-10/943 від 23 березня 2007 року, були укладені нею та ОСОБА_2 вимушено в результаті впливу тяжкої, зокрема, для неї обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, а ПАТ «Укрсоцбанк»свідомо використав такий її стан для вчинення правочину в своїх інтересах. Навпаки, підписавши оспорювані договори ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засвідчили про відсутність будь-яких тяжких обставин, які б змусили їх укласти договори.

Відтак, у суду відсутні підстави для визнання недійсними додаткових угод № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно до договору № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, а також відповідних договорів від 01 березня 2010 року, якими внесено зміни до договорів іпотеки № 02-10/942 та поруки № 02-10/943 від 23 березня 2007 року, за ст. 233 ЦК України.

Крім того, згідно ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, у відповідності до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, укладаючи оспорювані договори, сторони діяли вільно, на власний розсуд, вибираючи контрагента та визначаючи його умови.

Отже, підписавши додаткові угоди № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно до договору № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, а також відповідні договори від 01 березня 2010 року, якими внесено зміни до договорів іпотеки № 02-10/942 та поруки № 02-10/943 від 23 березня 2007 року, ОСОБА_1 погодилась з усіма їх умовами, в тому числі з положеннями, що стосуються розміру процентів за користування кредитними коштами.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансовим установам забороняється в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом. Фінансовим установам забороняється вимагати дострокового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу.

З аналізу умов додаткових угод № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно до договору № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, а також відповідних договорів від 01 березня 2010 року, якими внесено зміни до договорів іпотеки № 02-10/942 та поруки № 02-10/943 від 23 березня 2007 року, а також умов самого договору № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, вбачається, що останні не передбачають права кредитодавця в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за користування кредитом. Так, процентна ставка може бути збільшена лише шляхом підписання додаткового договору, тобто за взаємною згодою сторін, що і було здійснено сторонами 096 березня 2009 року та 01 березня 2010 року.

Таким чином, наведене дає підстави суду вважати, що умови додаткових угод № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно до договору № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, а також відповідних договорів від 01 березня 2010 року, якими внесено зміни до договорів іпотеки № 02-10/942 та поруки № 02-10/943 від 23 березня 2007 року, не є несправедливими по відношенню до позичальника.

Крім того, судом критично розцінюються посилання позивача як на підставу для визнання додаткових угод № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно до договору № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, а також відповідних договорів від 01 березня 2010 року, якими внесено зміни до договорів іпотеки № 02-10/942 та поруки № 02-10/943 від 23 березня 2007 року, недійсними через наявність у ньому несправедливих умов, оскільки останні не доведені позивачем, як того вимагає ст. 60 ЦПК України. Тому, суд надходить до висновку про те, що вказані твердження не можуть прийняті ним до уваги, і розцінює їх як спробу позивача уникнути від виконання взятих на себе відповідно до умов зазначених вище угод зобов'язань, а також відповідальності за їх невиконання.

Також, ОСОБА_1 при зверненні до суд стверджувала, що зазначеними додатковими угодами встановлюються стосовно неї, як споживача фінансової послуги, дискримінаційні правила зміни відсоткової ставки.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання.

Проаналізувавши умови додаткових угод № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно до договору № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, суд надійшов до висновку про те, що укладення останніх, а також відповідних договорів від 01 березня 2010 року, якими внесено зміни до договорів іпотеки № 02-10/942 та поруки № 02-10/943 від 23 березня 2007 року, є наслідком порушення позичальником зобов'язання, взятих на себе за договором № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, можливість настання яких залежить лише від добросовісної поведінки позичальника при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань. Відтак, суд не вважає і згадану умову договору несправедливою.

Також, на думку суду, слід звернути увагу на те, що підписавши додаткові угоди № 1 та № 2 від 06 березня 2009 року та 01 березня 2010 року відповідно до договору № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, а також відповідні договори від 01 березня 2010 року, якими внесено зміни до договорів іпотеки № 02-10/942 та поруки № 02-10/943 від 23 березня 2007 року, а також сам договір № 10-29/3139 про надання відновлювальної кредитної лінії від 23 березня 2007 року, позивач засвідчила, що вона не вважає умови останніх невигідними для себе, дискримінаційними та несправедливими.

Як наслідок, який випливає з вищезазначеного, суд не вбачає підстав для зміни умови щодо розміру щомісячних платежів за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/3139 від 23 березня 2007 року та додатком № 1 від 06 березня 2009 року, додатком № 2 від 01 березня 2010 року згідно розрахунків за процентною ставкою 12,25% річних та звільнення ОСОБА_1 від сплати усіх видів неустойки за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/3139 від 23 березня 2007 року з 06 березня 2009 року до набрання чинності судовим рішенням, оскільки вказані вимоги не є доведеним з точки зору вимог ст. 60 ЦПК України, а також не є такими, що ґрунтуються на вимогах закону. Крім того, суд вважає, що вирішення вказаних питань, в даному випадку, є прерогативою сторін у відповідності до порядку, визначеному цивільним законодавством.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд приходить до висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову.

З огляду на вищенаведене, відповідно до ст. ст. 15, 16, 203, 215, 233, 1046, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. п. 15, 16, 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року, п. п. 8, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року № 9, керуючись ст. ст. 4, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа: ОСОБА_2 про внесення змін до умов кредитного договору -відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Пасинок