АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/1690/4046/2012 Номер провадження 22-ц/1690/4046/2012 Головуючий по 1-й інстанції: Альошина Н.М. Суддя-доповідач: Чічіль В. А.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2012 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого: судді Чічіля В.А.,
Суддів: Антонова В.М., Хіль Л.М,
за участю секретаря: Ренкевич М.Д.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на заочне рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 5 квітня 2012 року
у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення боргу у сумі нарахованих відсотків та пені,-
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2012 року представник ПАТ «Державний ощадний банк України»звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 12 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №2203/3537, за умовами якого позичальнику надано кредит у сумі 50 000,00 грн. під 17,5% річних з остаточним строком повернення кредитних коштів 12 травня 2013 року.
У забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між ВАТ «Державний ощадний банк України», як кредитором, ОСОБА_2, як поручителем, та ОСОБА_3, як позичальником, укладено договір поруки №1458 від 12 травня 2008 року, за умовами якого поручитель відповідає за виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі.
Відповідно до рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 квітня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «Державний ощадний банк України»52 172,72 грн. заборгованості за кредитним договором №2203/3537 від 12 травня 2008 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки -житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 158,8 кв. м, та господарські будівлі, що розташовані на земельній ділянці Миргородської міської ради, площею 1 000,00 кв. м, шляхом його продажу з публічних торгів, вирішено питання судових витрат.
На момент звернення до суду, зазначене рішення місцевого суду залишається невиконаним, при цього кредитний договір не розірвано, тому банк продовжував нараховувати відсотки по кредиту та пеню за порушення зобов'язань позичальника за даним договором.
Просив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у сумі 22 695,14 грн. та судові витрати у сумі 226,95 грн.
Заочним рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 5 квітня 2012 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України»задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України»заборгованості за кредитним договором по відсоткам та пені у сумі 22 695,14 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» по 113,48 грн. судових витрат з кожного.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 8 серпня 2012 року заява ОСОБА_2 про перегляд зазначеного заочного рішення залишена без задоволення.
В апеляційному порядку заочне рішення місцевого суду оскаржив ОСОБА_2, в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права і невідповідність висновків суду обставинам справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід відхилити.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, що 12 травня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України»(правонаступник -ПАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №2203/3537, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 50 000,00 грн. та зобов'язувалась повернути кредитні кошти не пізніше 12 травня 2013 року (а.с. 6-8).
Цього ж дня, між ВАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір поруки №1458, відповідно до п. 3.1, 3.2 якого останній брав на себе зобов'язання відповідати за вищевказаним кредитним договором у тому ж обсязі, що і боржник, зі строком дії поруки до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (а.с. 9-10).
Заборгованість за кредитним договором у сумі 52 172,72 грн. стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «Державний ощадний банк України», відповідно до рішення Миргородського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2010 року, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки -житловий будинок АДРЕСА_1, вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що на момент постановлення рішення у справі заборгованість залишається непогашеною, тому по кредитному договору продовжують нараховуватись відсотки за умовами договору та пені за прострочення виконання взятих на себе зобов'язань.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірних висновків, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З огляду на зміст ч. 2 ст. 509 та ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема з договорів та інших правочинів та перестають діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом.
Підстави припинення зобов'язань за законом зазначені у главі 50 ЦК України.
За відсутності підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого фактично не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання відсотків, пені й інших платежів, передбачених договором до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.
За змістом ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
На момент ухвалення рішення у справі, що є предметом цього апеляційного розгляду, відповідачі не виконали своїх зобов'язань за кредитним договором, борг за кредитом залишається непогашеним, тому у відповідності до умов договору, продовжуються нараховуватись відсотки у сумі 11 035,01 грн. на залишок заборгованості, крім того, у кредитному договорі у п. 5.2 встановлена неустойка у вигляді пені у розмірі 0,05% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором, що становить 11 660,13 грн.
Ураховуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо законності вимог банку стосовно стягнення відсотків за користування кредитними коштами та пені.
Доводи апеляційної скарги щодо припинення поруки у зв'язку з перевищенням лімітів відповідальності поручителя за договором поруки є неспроможними, з наступних підстав.
У п. 4.4 договору поруки, на який посилається апелянт, вказано, що порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Водночас, стягнення відсотків по кредиту та пені, що міститься в умовах спірних договорів, не збільшує обсягу відповідальність сторін, оскільки дані умови погоджені з позичальником та поручителем у кредитному договорі і договорі поруки, відповідно, з моменту укладення цих договорів змін до даних умов не вносилось, додаткової відповідальності позичальника перед кредитором не встановлювалось.
Разом з тим, твердження ОСОБА_2 щодо недійсності в цілому зазначеного договору поруки є безпідставним, оскільки недійсним даний договір у судовому порядку не визнавався, зустрічний позов з цих підстав поручителем не заявлявся.
Решта доводів апеляційної скарги не підтверджується доказами, які б спростовували вірні висновки суду першої інстанції, за підстав чого не можуть братись до уваги судовою колегією, та, в цілому, не ґрунтуються на законодавстві.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Заочне рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 5 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий у справі:
Судді:
З оригіналом згідно:
суддя В.А. Чічіль