Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22- 6063/2012 р. Головуючий у 1 інстанції: Дацюк О.І.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2012 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І., При секретарі: Хомяк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Запорізький оліяжиркомбінат" на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „Запорізький оліяжиркомбінат" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ „Запорізький оліяжиркомбінат" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.

В позові зазначав, що він працював на посаді електрозварника, а у 2004 році встановлено, що він хворіє на пилотоксичний бронхіт з бронхообструктивним синдромом 1-2 ступеню, емфізему легень 1-2 ступеню, легеневу недостатність (ЛН) 2 ступеню та йому було встановлено стійку втрату працездатності у 25%. Оскільки захворювання перешкоджає йому влаштуватись на роботу, він потребує лікування, позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, вважає, що йому відповідачем заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює у 100000 грн. та просить її стягнути з відповідача на його користь.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2012 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ „Запорізький оліяжиркомбінат" на користь ОСОБА_2 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ „Запорізький оліяжиркомбінат" подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції посилався на положення статті 237-1 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що в довідці МСЕК від 04.01.2005 року вказано, що ступінь втрати професійної працездатності складає 25 % , а в акті розслідування хронічного професійного захворювання від 12-15 листопада 2004 року зазначено, що ОСОБА_2 хворіє на пилотоксичний бронхіт з бронхообструктивним синдромом 1-2 ступеню, емфізему легень 1-2 ступеню, легеневу недостатність (ЛН) 2 ступеню (а. с. 7-9). Суд, також посилався на Інструкцію про діагностику, клінічну класифікацію та лікування хронічних обструктивних захворювань легень, затвердженої наказом МОЗ України № 499 від 28.10.2003 року, згідно якої легенева недостатність (ЛН) -це нездатність легень забезпечити нормальний газовий склад артеріальної крові в стані спокою і/або при помірних навантаженнях. При легеневій недостатності 2 ступеню задишка з'являється при виконанні незначного фізичного навантаження (при ходьбі по рівній місцевості). З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що захворювання, на які страждає ОСОБА_2, спричиняють йому фізичні та моральні страждання, а також потребують від нього додаткових зусиль для організації свого побуту, перешкоджають йому вести повноцінний спосіб життя.

При вирішенні питання про наявність моральної шкоди та її розміру суд також врахував роз'яснення пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»за змістом яких розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Також суд вірно вказав на те, що з медичних документів видно, що стан здоров'я ОСОБА_2 погіршувався в період з 2001 року по 2004 рік - саме в період його роботи в ПАТ „Запорізький оліяжиркомбінат".

Висновки суду першої інстанції щодо наявності моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_2 внаслідок отримання ним професійного захворювання з 25 % втратою професійної працездатності відповідають обставинам справи, належним чином оціненим доказам, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Основні доводи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства „Запорізький оліяяжиркомбінат» полягають в тому, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо наявності факту спричинення моральної шкоди позивачеві та стосовно того, що така моральна шкода має бути відшкодована за рахунок підприємства.

Апелянт вважає, по-перше, що вина підприємства в спричиненні моральної шкоди позивачеві взагалі відсутня. Позивач до роботи в даному підприємстві працював на інших підприємствах в умовах пилу, токсичних речовин, несприятливого мікроклімату тощо, що також впливало на стан його здоров'я. Відсутні докази, що саме робота в ПАТ «Запорізький оліяжиркомбинат»призвела до встановлення професійного захворювання з 25% втратою професійної працездатності.

На думку представника апелянта в ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» дотримуються вимог безпеки праці, а тому вина даного підприємства у настанні профзахворювання та спричинення моральної шкоди ОСОБА_2 недоведена.

Крім того, апелянт вказує на те, що діючим законодавством не передбачено, що підприємство повинно відповідати за спричинення моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я працівника.

Проте, такі доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження при апеляційному розгляді.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 працював в ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат»електрозварювальником з 01.07.1996 року. У 2000 році стан його здоров'я погіршився, у червні 2001 року йому вперше встановлений діагноз: хронічний обструктивний бронхіт, підтверджений за висновками обстеження в Криворізькому НДІ у 2002 році згідно довідки № 3427 (а. с. 10,13).

Відповідно довідки Українського НДІ промислової медицини від 24.12.2003 року ОСОБА_2 у грудні 2003 року встановлено діагноз: хронічний обструктивний бронхіт, емфізема легенів 1 ступеню, легенева недостатність 1 ступеню (а. с. 12).

У жовтні 2004 року встановлено, що ОСОБА_2 страждає на пило токсичний бронхіт 1-2 ступеню з бронхообструктивним синдромом, емфізему легенів 1-2 ступеню, легеневу недостатність 2 ступеню, захворювання є професійним (а. с. 11).

При обстеженні у грудні 2004 року ОСОБА_2 визначено аналогічний діагноз (а. с. 14).

За змістом акту розслідування хронічного професійного захворювання від 12-15 листопада 2004 року загальний стаж роботи ОСОБА_2 38 років, за професією електрогазозварювальника стаж складає 25 років, в тому числі, в підприємстві ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» - 8 років.

В пункті 14 цього акту зазначено основний діагноз -пило-токсичний бронхіт І -ІІ ступеню з бронхообструктивним синдромом, супутній діагноз - емфізема легенів І -ІІ ступеню, легенева недостатність (ЛН) ІІ ступеню (а. с. 8).

Обставинами виникнення професійного захворювання зазначено: на ВАТ «Оліяжиркомбінат» крім атестації робочих місць не проводились заміри на робочих місцях газозварювальників та не розроблялися міри щодо їх зниження.

Причинами професійного захворювання вказано: тривала дія пилу та хімічних речовин, перевищуючих гранично-допустимі концентрації: 25 марганець -в 2,3 -6,5 раз; пил -(23,3 -43,0 -33,0) в 2,3 -4,3 разів; залізо оксиду в 2,22 раз. Та інші показники, які перевищені (а. с. 9).

Також в пункті 18 даного акту міститься припис на адресу технічного директора підприємства наступного змісту: щорічно проводити лабораторні вимірювання на робочих місцях зі шкідливими умовами праці та розроблювати оздоровчі заходи щодо зниження концентрацій шкідливих речовин. Забезпечити дійсний контроль за використанням заходів індивідуального захисту в дні контакту зі шкідливими факторами. Забезпечити видачу молока по 0,5 л в дні праці в шкідливих умовах. Не допускати до праці в шкідливих умовах робітників без попереднього медичного огляду та протипоказаннями до праці. Перевести ОСОБА_2 на роботу не зв'язану зі шкідливими та тяжкими умовами праці. (а. с. 9).

Слід зазначити, що статтями 8, 9 Закону України «Про охорону праці» передбачено обов'язок роботодавця забезпечити працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, підстави та порядок відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті.

За змістом статті 13 Закону України «Про охорону праці»роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. В ній зазначено, що з цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, зокрема, забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин; здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці. Цією ж правовою нормою встановлено, що роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. У відповідності до вимог статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Судом першої інстанції правильно застосовано приписи статті 237-1 КЗпП України, якою передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), згідно з ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Також слід звернути увагу на те, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п. 27 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. "е" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які потягли втрату працездатності" у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам та членам їхніх сімей.

Крім того, із Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" виключена ч. 3 ст. 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Оскільки на час звернення позивача до суду Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України.

При цьому суд виходив з того, що позивачем доведено наявність у нього професійної хвороби, яка розвинулась внаслідок впливу на його здоров'я шкідливих факторів та спричинило професійне захворювання з 25 % втратою професійної працездатності.

Наявність зазначеного професійного захворювання, яке сприяло розвиту інших захворювань та необхідність для позивача проведення певних лікувальних та оздоровчих заходів, неможливість надалі працювати за професією, що позбавляє ОСОБА_2 можливості отримувати від праці доходи належного рівня, свідчить про те, що позивач в певній мірі зазнає моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у частих загостреннях хвороби та пов'язаних з цим безсонням і хронічною втомлюваністю, неспроможністю в повній мірі забезпечувати належний матеріальний стан своїй родині.

Також в апеляційній скарзі ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, посилаючись на те, що суд безпідставно взяв до уваги довідку МСЕК про встановлення ОСОБА_2 професійного захворювання з 25 % втратою професійної працездатності, в якій не встановлено факт спричинення позивачеві моральної шкоди, як-то передбачено п.п. «Д»пункту 1.1. «Порядку встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я від 22.11.1995 року № 212.

Апелянт вважає, оскільки за цим підпунктом обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди покладено на МСЕК, суд не в змозі встановлювати факт наявності спричинення моральної шкоди без відповідного висновку МСЕК.

Такі доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки вищевказаний порядок встановлення наявності факту спричинення моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання стосується лише випадків, коли на підставі висновку МСЕК відповідним органом здійснюється відшкодування моральної шкоди в позасудовому порядку. На разі суди загальної юрисдикції вправі вирішувати такі спори в порядку цивільного судочинства -на підставі інших належних та допустимих доказів, наданих сторонами.

Виходячи з обставин справи судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції щодо наявності факту спричинення позивачеві ОСОБА_2 з вини відповідача моральної шкоди в зв'язку з отриманням ним професійного захворювання з 25 % втратою професійної працездатності, відповідають обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права.

Проте, доводи апеляційної скарги щодо незгоди з розміром відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 з причини його праці в інших підприємствах в умовах шкідливих факторів, на яких ОСОБА_2 працював до переходу на роботу до ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат», і які також впливали на стан його здоров'я та мали певний вплив і на спричинення моральної шкоди, пов'язаної з професійним захворюванням, заслуговують на увагу.

З акту розслідування хронічного професійного захворювання від 12-15 листопада 2004 року видно, що ОСОБА_2 має загальний стаж роботи 38 років, з них 25 років він працював в умовах впливу шкідливих факторів -в тому числі, і на інших підприємствах. На даному місті роботи він працював з 01.07.1996 року, тобто, на час складення цього акту стаж роботи в шкідливих умовах праці в ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат»складав 8 років (а. с. 8 -на звороті).

Враховуючи, що із 25 років стажу роботи в шкідливих умовах, лише останні 8 років (до встановлення професійного захворювання з 25 % втратою професійної працездатності та переведення на роботу, не зв'язану зі шкідливими умовами) ОСОБА_2 працював елктрогазозварювальником в ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат», судова колегія вважає за доцільне зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідача -ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат».

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Запорізький оліяжиркомбінат" задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2012 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди змінити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Запорізький оліяжиркомбінат" на користь ОСОБА_2 3000 (три тисячі) грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: