Справа № 1490/3567/12 10.09.2012 10.09.2012 10.09.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-ц/1490/2397/12 Головуючий у 1-й інстанції Устіченко К.І.

Категорія 46 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Рішення

Іменем України

10 вересня 2012 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенко П.П.,

суддів: Локтіонової О.В., Серебрякової Т.В.,

з секретарем судового засідання Дубовою К.В.,

за участі позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2012 року, ухвалене за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Снігурівська міська Рада Миколаївської області, про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 27 квітня 1985 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який розірвано 11 травня 2004 року. За час подружнього життя, на виділеній земельній ділянці в АДРЕСА_1, вони збудували гараж, який станом на день розлучення не був зданий в експлуатацію.

На підставі рішення Снігурівської міської Ради Миколаївської області за №130 від 11 червня 2010 року, гараж зареєстровано на праві власності за відповідачем, про що було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а 15 липня 2009 року відповідач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, що була надана для будівництва та обслуговування вказаного гаражу.

Посилаючись на те, що спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності та у 2011 році між сторонами виник спір з приводу вказаного нерухомого майна і вони не можуть поділити його добровільно, позивачка просила позов задовольнити, провести поділ спірного майна між нею та відповідачем, шляхом визнання за нею право власності на Ѕ частку гаража та на Ѕ частку земельної ділянки, площею 24 кв.м., що була передана відповідачу у власність для обслуговування індивідуального гаражу із земель житлової та громадської забудови.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені в повному обсязі.

Визнано спільним сумісним майном подружжя спірний гараж та земельну ділянку. Проведено поділ гаража та земельної ділянки, та визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по Ѕ частці гаража, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 за кожним з них та по Ѕ частці земельної ділянки, площею, 24 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що надана для будівництва та обслуговування вказаного гаражу.

ОСОБА_3 подав на вказане рішення апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На думку відповідача висновки суду не відповідають обставинам справи та рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін та їх частки, як дружини та чоловіка, є рівними.

З таким висновком колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Спільною сумісною власністю подружжя стає майно, нажите подружжям під час шлюбу, незалежно від того, ким воно придбане: одним з подружжя чи в результаті їх сумісних дій. Наявності яких-небудь доказів попередньої узгодженості таких дій з іншим з подружжя не потрібно.

Також, при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю відповідно до роз'яснень, що містяться у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна та з'ясувати як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання.

Згідно з частинами 2, 3 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинку, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 квітня 1985 року по 11 травня 2004 року (а.с.6,8).

З копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 серпня 2010 року та державного акту на право власності на земельну ділянку від 15 липня 2009 року видно, що за відповідачем на праві власності зареєстрований гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельна ділянка, площею 24 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої будівництво та обслуговування індивідуального гаражу.

За таких обставин та враховуючи, що сторони в період шлюбу не зареєстрували право власності на новостворене майно та земельну ділянку, то воно, на думку колегії суддів, не є спільною сумісною власністю сторін.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що гараж та земельна ділянка є об'єктами нерухомості, у розумінні ч.1 ст.181 ЦК України, право власності на які відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України підлягає державній реєстрації.

Аналогічні вимоги викладені і у ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року. Зокрема, передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

Встановивши такі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо набуття права спільної сумісної власності сторін на вище зазначене нерухоме майно.

Оскільки, районний суд був іншої думки і позов задовольнив, то зазначений висновок слід привести в дію рішенням апеляційної інстанції.

Доводи позивачки про те, що спірний гараж був побудований в період шлюбу є необґрунтованими, оскільки не підтверджуються доказами. Хоча, у відповідності до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, оскільки судом першої інстанції неправильно були застосовані норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 303,309,316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Снігурівська міська Рада Миколаївської області, про поділ майна подружжя відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді: