КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 20.08.2008                                                                                           № 37/228

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:            Коршун Н.М.

          Авдєєва  П.В.

 За участю представників:

 від позивача - Цурка Н.О. - представник за довіреністю,

 від відповідача -представник не з"явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Галагани"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 22.01.2008

 у справі № 37/228 (Кондратова І.Д.)

 за позовом                               АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

 до                                                   Комунального підприємства "Галагани"

 про                                                  стягнення 1254799,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

  В квітні 2007 року Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” в

особі структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго”

звернулась з позовом про стягнення з Комунального підприємства „Галагани”  

1254799,53 грн. заборгованості за Договором на постачання теплової енергії у

гарячій воді № 1710011 від 01.08.2002р.

      Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2008р. позов

задоволено повністю.  Присуджено до стягнення з Комунального підприємства

„Галагани” на користь Акціонерного енергопостачальної компанії „Київенерго”

в особі структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго”

973,26 грн. – основного боргу, 214367,70 грн. – збитків внаслідок інфляції, 67330,57 грн. – 3% річних, 12547,99 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

        Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 22.01.2008 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись  на  порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне  встановлення  обставин, що мають  значення  для  справи.

Позивачем не надано відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач не використав наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні. Матеріали справи містять докази про належне повідомлення відповідача  про порушення апеляційного провадження та призначення справи до розгляду.

       Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши  пояснення представника позивача, колегія встановила наступне.

01.08.2002 року між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (далі-постачальник) та Комунальним підприємством “Галагани” (далі - споживач) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від  № 1710011 (далі - договір).

Пунктами 2.2.1, 2.3.1 договору сторони погодили, що постачальник зобов’язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляцію-в період опалювального сезону, для гарячого водопостачання –протягом року в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, а постачальник зобов’язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку № 4 до договору.

Згідно з п.5.1 договору облік споживання відповідачем теплової енергії проводився розрахунковим способом згідно договірних навантажень (п. 5.1 договору).

За змістом пункту 1 додатку 3 договору відповідач зобов'язаний здійснювати розрахунки за спожиту теплову енергію за тарифами, встановленими Київською міською державною адміністрацією (розпорядження від 20.06.2002 № 1245 із змінами та доповненнями).

З п. 3 додатку 4 до договору вбачається, що  відповідач до  початку розрахункового  періоду сплачує енергопостачальній  організації   вартість   заявленої   у   договорі    кількості   теплової   енергії    на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується відповідачем самостійно не пізніше 28 числа місяця наступного за розрахунковим.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого за період з 01.10.2004 року по 01.12.2006 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.12.2006 року становить 973101,26 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та їх  задоволення, таким, що відповідає закону та матеріалам справи, з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач в повному обсязі виконав свої зобов’язання, покладені на нього договором.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що між сторонами існують розбіжності щодо обсягів споживання теплової енергії, тому  договір, на його думку, припинив свою дію.

Колегія суддів вважає, що з такими  доводами відповідача не можна погодитись, виходячи з наступного.

Правовідносини у сфері енергопостачання регулюються Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України “Про електроенергетику”, іншими нормативними актами, відповідно до  яких  АЕК “Київенерго” як виробник та постачальник енергії укладає договори на постачання теплової енергії з усіма споживачами, які мають технічні засоби для одержання енергії.

За приписми ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 8.4 Договору сторони погодили, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Матеріали справи не містять письмових доказів  про те, що одна із сторін  повідомляла про припинення дії договору.

Тому, на думку колегії суддів, місцевий суд підставно дійшов висновку про те, що  вищезазначені заперечення відповідача є недоведеними та не обґрунтованими, а договір визнано чинним та таким, що не припинив свою дію.

Колегія суддів вважає, що цілком обґрунтовано місцевим судом не прийнято до уваги заперечення відповідача щодо обсягів спожитої теплової енергії, враховуючи те, що позивачем здійснювалось нарахування відповідачу вартості та кількості спожитої теплової енергії розрахунковим способом у відповідності до договірних теплових навантажень з урахуванням фактичного часу споживання теплової енергії та знищуючого коефіцієнта у розрахунковому періоді.

Обсяг та кількість спожитої відповідачем теплової енергії за спірний період підтверджується також табуляграмами.

Тому розрахунок позивача суми боргу за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2002 року № 1710011 є обґрунтованим та таким, що відповідає  дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи те, що правовідносини між сторонами продовжують існувати, вони регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. ст.525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що відповідач не розрахувався з позивачем за спожиту теплову енергію у гарячій воді у строк, встановлений договором, тому місцевий суд підставно дійшов висновку про задоволення позову Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” про стягнення з Комунального підприємства “Галагани” суми основного боргу в розмірі 973 101,26 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат в розмірі 214 367,70 грн. та 3 % річних в розмірі  67 330,57 грн., колегія суддів вважає висновок місцевого суду  щодо цієї частини вимог також обґрунтованим з огляду на наступне.

За приписами ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на приписи зазначених вище правових норм відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і, як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання,  навіть за відсутності у цьому його провини, не звільняє боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього відповідно до положень ст. 625 ЦК  України підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 67 330,57 грн. за весь час прострочення платежу та інфляційні витрати в розмірі 214 367,70 грн.

Згідно зі  ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено обґрунтованості своїх заперечень на позов.

     Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

     Окрім того, щодо доводів апелянта про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий суд не врахував положення Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”, згідно з яким на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

      На думку апелянта, відповідно до вимог цього Закону судом не було враховано те, що  на день подання позову було укладено 52 договори на  реструктуризацію на загальну суму 54 015,00 грн. і тому суд не мав права нараховувати жодних штрафних санкцій.

     Колегія суддів вважає, що такі доводи апелянта не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем  у відповідності до вимог ст. ст.. 33,  34 ГПК України  не надано доказів щодо  укладення  зазначених вище договорів на реструктуризацію. Окрім того, відповідач не посилався на дану обставину  та не зазначав про це у відзиві на позов до прийняття місцевим судом оскаржуваного рішення.

     Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким повністю задоволені позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

    Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 Господарського процесуального кодексу України щодо покладення судових витрат на відповідача.

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Галагани” на рішення Господарського суду м. Києва  від 22.01.2008 року  залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду  м. Києва  від 22.01.2008 року у справі  № 37/228  залишити без змін.

Матеріали справи  № 37/228 направити до Господарського суду  м.Києва

 Головуючий суддя                                                                      Корсак В.А.

 Судді                                                                                          Коршун Н.М.

                                                                                          Авдєєв  П.В.