СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2012 року Справа № 5002-33/1721-2012
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Євдокімова І.В.,
суддів Латиніна О.А.,
Сікорської Н.І.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс";
відповідача: не з'явився, фірма "ТЕС".
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 26.07.2012 у справі № 5002-33/1721-2012
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" (вул. Соломянська, 11, Київ 110, 03110)
до фірми "ТЕС" (пров. Гер. Аджимушкая, 5/11, Сімферополь, 95011)
про стягнення 30000,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, фірми "ТЕС" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 30 000,00 грн..
Позовні вимоги вмотивовані відмовою відповідача відшкодувати штрафні санкції, можливість стягнення яких передбачена субліцензійним договором №0043-07/СЛ від 08 січня 2008 року, у разі порушення відповідачем умов стосовно дотримання якості нафтопродуктів, переданих на реалізацію позивачем, та обґрунтовані посиланнями на статті 526, 530, 549, 610 Цивільного кодексу України, а також статті 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 26 липня 2012 року у справі №5002-33/1721-2012 у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" відмовлено.
Рішення суду мотивоване посиланням на відсутність належних та допустимих доказів дотримання позивачем порядку проведення якості товарів, доказів того, що проби були відібрані саме на АЗС відповідача, саме у належному для цього порядку, з огляду на наявність обґрунтованих заперечень відповідача з цього приводу, суд визнав недоведеним факт порушення відповідачем умов субліцензійного договору №0043-07/СЛ від 08 січня 2008 року з підстав, наведених у позові.
Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.
18 вересня 2012 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі у підтвердження доводів викладених в апеляційній скарзі.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Латиніна О.А. від 28 серпня 2012 року у зв'язку з відпусткою судді Видашенко Т.С. у складі колегії її було замінено на суддю Латинінан О.А.
Розпорядженням виконуючого обов'язки секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Котлярової О.Л. від 25 вересня 2012 року у зв'язку з відпусткою судді Волкова К.В. у складі колегії його було замінено на суддю Сікорську Н.І..
Розпорядженням виконуючого обов'язки секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Котлярової О.Л. від 13 листопада 2012 року у зв'язку з хворобою судді Проценко О.І. у складі колегії її було замінено на суддю Євдокимова І.В.
У судове засідання, призначене на 28 серпня 2012 року, представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією, до початку судового засідання від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладений на 25 вересня 2012 року.
25 вересня 2012 року у судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представник відповідача з зазначеними доводами не погодився та заперечував проти її задоволення, розгляд справи було відкладений на 13 листопада 2012 року.
13 листопада 2012 року представник позивача підтримав вищевказані доводи та надав для доручення до справи додаткові докази (оригінали паспортів та оригінали актів відбору проб на АЗС), представник відповідача не з'явився, розгляд справи було відкладений на 12 грудня 2012 року.
У судове засідання, призначене на 12 грудня 2012 року, представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.
Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
08 січня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" (ліцензіар) та фірмою „ТЕС" (ліцензіат) було укладено субліцензійний договір №0043-07/СЛ про надання дозволу на використання знаку для товарів та послуг, відповідно до пункту 1.1 якого, ліцензіар надає ліцензіату за винагороду на строк до 15 грудня 2012 року невиключну ліцензію на використання знаку в порядку та на умовах, які передбачені даним договором (т. 1, а.с. 14 - 23).
Відповідно до пункту 1.2 договору територія дії договору -об'єкти рухомого майна -одяг обслуговуючого персоналу та нерухомого майна -зовнішні та/або внутрішні елементи оформлення АЗС, які використовуються на автозаправних станціях/комплексах та які є власністю ліцензіата в Автономній Республіки Крим, міста Сімферополь, пер. Героїв Аджимушкая №5/11 України.
Пунктом 2.2.1 договору передбачено право ліцензіара у будь -який час (на власний розсуд) здійснювати контроль виконання та дотримання ліцензіатом його зобов'язань, передбачених даним договором, у тому числі закріплених у додатках до договору.
Згідно з пунктом 2.2.3 договору передбачено право ліцензіара перевіряти стан якості та кількості послуг вимогам цього договору та нормативно-правових актів України та відповідність якості товарів за техніко-якісним показникам, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, які діють на території України.
За власний рахунок та на власний погляд ліцензіар також має право залучати технічно компетентні, акредитовані у встановленому чинним законодавством порядку незалежні експертні організації та/або лабораторії для реалізації своїх прав (пункт 2.2.4 договору).
Відповідно до пункту 2.2.6 договору у разі виявлення фактом порушення ліцензіатом його обов'язків, передбачених даним договором, ліцензіар має право вимагати від ліцензіата, зокрема, виплати санкцій, передбачених даним договором, компенсації збитків (шкоди).
Пунктом 3.1.1 договору ліцензіат зобов'язався використовувати надані права виключно згідно з даним договором, не використовувати знак із порушенням умов та/або обов'язків, передбачених даним договором. Використання ліцензіатом знаку з порушенням умов та/або обов'язків за договором тягне для ліцензіата відповідальність, передбачену даним договором.
Відповідно до пункту 3.1.9 договору ліцензіат зобов'язаний забезпечувати (зберігати) якість товарів у відповідності з вимогами нормативно -правових документів, які діють на території України. Дотримуватись у своїй діяльності вимог ГОСТу 2517-85 "Нафта та нафтопродукти. Методи відбору проб".
У пункті 3.1.10 договору ліцензіата було зобов'язано допускати уповноважених представників ліцензіару на АЗС та/або до об'єктів, для проведення контролю за неналежним виконанням та дотриманням ліцензіатом обов'язків, передбачених цим договором, під час прибуття уповноважених представників ліцензіару на АЗС та/або до об'єктів.
Так, за твердженням позивача, товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс", в ході проведення перевірок на АЗС відповідача було виявлено факти реалізації останнім нафтопродуктів, що не відповідають вимогам ДСТУ.
Так, в ході перевірки, що була проведена в період з 19 по 22 травня 2011 року на АЗС відповідача ним за участю працівників випробувального центру товариства з обмеженою відповідальністю "Інспекторат Україна", було виявлено факт реалізації дизельного палива покращеної якості (Євро) марки С вид ІІ та марки Е вид ІІ, яке не відповідало вимогам ДСТУ 4840:2007 по показнику "Вміст сірки" та реалізацію бензину автомобільного покращеної якості А-95 (Євро), який не відповідає вимогам ДСТУ 4839:2007 по показнику "Вміст сірки".
В обґрунтування вчинення відповідачем вказаних порушень позивачем надано суду паспорти якості: №220511/03; №220511/17; №220511/03; №220511/04; №220511/05; №220511/18, видані товариством з обмеженою відповідальністю „Інспекторат Україна" (т.1, а.с. 70, 71, 73, 75, 76).
30 травня 2011 року позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату штрафних санкцій за порушення умов договору в сумі 5 000,00 грн. (т.1, а.с. 65-66).
Під час іншої перевірки, проведеної на АЗС відповідача з 20 по 31 травня 2011 року позивачем, було виявлено факт реалізації дизельного палива марки Л 0.20-62, яке не відповідає вимогам ДСТУ 3868-99 за показниками "Температура спалаху" у закритому тиглі" та „масова доля сірки", а також факт реалізації відповідачем бензину автомобільного А-92, А-95 та бензину автомобільного покращеної якості А-95 (Євро), яке не відповідає вимогам ДСТУ 4063:2001 та ДСТУ 4839:2007 за показниками "Октанове число за дослідницьким методом", "Октанове число за моторним методом", "Масова доля бензолу" та "Вміст сірки".
В обґрунтування вчинення відповідачем вказаних порушень позивачем надано суду паспорти якості: №230511/03, №230511/06, №230511/07, №240511/02, №240511/03, №240511/07, №260511/98, №260511/99, №260511/30, №260511/31, №260511/10, №280511/10, №280511/11, №280511/12, №290511/34, №290511/66, №290511/37, №290511/51, №290511/60, №290511/38, №290511/52, №290511/61, №290511/40, №290511/41, №290511/42, №310511/47, видані товариством з обмеженою відповідальністю "Інспекторат Україна" (т.1, а.с. 86, 88, 90, 92, 94, 96, 98, 100, 102, 104, 106, 108, 110, 112, 113, 115, 116, 117, 119, 120, 121, 123, 125, 127, 129).
15 червня 2011 року позивач звернувся до відповідача з другою претензією про сплату штрафних санкцій за порушення умов договору в сумі 25 000,00 грн. (т.1, а.с. 78-81).
Однак, відповідач відповів незгодою виконати викладені у претензіях вимоги, що ї з'явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" до господарського суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які були дані ним під час слухання справи 26 вересня 2012 року та 13 листопада 2012 року, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про її задоволення та скасування рішення господарського суду, виходячи з наступного.
Встановлено, що спір у цій справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за субліцензійним договором №0043-07/СЛ від 08 січня 2008 року в частині дотримання якості нафтопродуктів, переданих йому на реалізацію.
Отже, правовідносини сторін підлягають врегулюванню, як загальними положеннями Господарського та Цивільного кодексу України щодо виконання зобов'язань, так і глави 75 Цивільного кодексу України, правові норми якої у даному спорі є спеціальними.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Згідно з пунктом 3.1.9 договору ліцензіат зобов'язаний забезпечувати (зберігати) якість товарів у відповідності з вимогами нормативно -правових документів, які діють на території України. Дотримуватись у своїй діяльності вимог ГОСТу 2517-85 "Нафта та нафтопродукти. Методи відбору проб".
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до вимог статей 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При зверненні з позовною заявою до суду, товариство з обмеженою відповідальністю „ТНК-ВР Коммерс" вказало на порушення відповідачем умов субліцензійного договору, укладеного між сторонами, та на відмову останнього у добровільному порядку сплатити нараховані у відповідності до пунктів 2.2.6 та 7.2 договору штрафні санкції.
Так, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, послався на ту обставину, що позивачем не доведений факт участі повноважних представників відповідача у складанні актів відбору проб на АЗС, а тому вказані акти фактично не мають доказової сили та не можуть свідчити про факт відбору проб нафтопродуктів саме на АЗС відповідача.
Але, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, у зв'язку з чим вважає за можливим зазначити наступне.
З метою встановлення єдиного порядку організації та здійснення робіт, пов'язаних з контролюванням якості товарної нафти та нафтопродуктів, наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 04 червня 2007 року №271/121 затверджено Інструкцію з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (надалі - Інструкція).
Відповідно до абз. 4 статті 1 Інструкції її вимоги є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються хоча б одним із таких видів діяльності, як зберігання, транспортування та відпуску нафти і нафтопродуктів, а також органів виконавчої влади.
До зазначеного питання також застосовується ДСТУ 4488:2005 „Нафта і нафтопродукти. Методи відбирання проб" (надалі -ДСТУ).
У свою чергу, розділом 6 договору сторони керуючись вказаними вище правилами узгодили порядок проведення перевірок якості товарів, зокрема пунктом 6.1 встановлено, що перевірка ліцензіаром якості товарів, які реалізуються на АЗС, здійснюється в порядку, визначеному у додатку №4 до даного договору, яким затверджений Регламент проведення перевірок якості товарів.
Згідно з пунктом 1 додатку даний Регламент встановлює порядок проведення перевірок якості товарів, які реалізуються ліцензіатом на АЗС між ліцензіатом та ліцензіаром.
Відповідно до пункту 6.2. договору, для здійснення ліцензіаром перевірки якості товарів сторонами утворюється комісія з уповноважених представників сторін.
Пунктом 6.3. договору встановлено, що комісія створюється у день прибуття уповноважених представників ліцензіара на АЗС та/або об'єкт. При цьому, вище та у наступному, уповноваженими представниками сторін є: з боку ліцензіару - особи, які пред'явили довіреності/інші документи від імені ліцензіару, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства; з боку ліцензіату - особи (у кількості не менше одного представника), повноваження яких підтверджуються актами уповноваженого органу ліцензіату згідно з чинним законодавством (накази та/або довіреності).
У пункті 7 Регламенту проведення перевірок якості товарів встановлено, що відібрані під час перевірки проби розподіляють на 3 рівні частини. Дві частині направляються ліцензіаром до акредитованої лабораторії, з яких одна частина спрямовується на лабораторні іспити, інша (арбітражна) зберігається в лабораторії на випадок суперечок з оцінки якості товарів. Третя частина проби зберігається у ліцензіата. Арбітражні проби зберігаються протягом 45 діб з дня відбору проби.
Упаковка, маркування та зберігання проб здійснюється згідно з вимогами ДСТУ 2517 та нормативно-правових актів України (Пункт 9 Регламенту).
Так, на виконання умов договору, представниками позивача були відібрані проби та направлені до акредитованої лабораторії з яких одна частина спрямована на лабораторні іспити (підтверджується наявними в матеріалах справи паспортами якості).
Пунктом 10 Регламенту обумовлено, що при відборі проб складається акт відбору проб, які підписується усіма особами, які приймали участь у відборі та опломбуванні проби. При цьому, акт відбору проб повинен містити усі відомості, що і етикетка. Акт відбору проб складається у трьох екземплярах. Один екземпляр акту залишається на АЗС та додається до звіту, другий разом із пробою спрямовується до лабораторії, яка повинна провадити її іспити, третій екземпляр з відміткою лабораторії про приймання проб на іспити, зберігається у ліцензіара. Відповідні акти були складені з дотриманням вказаного порядку, копії вказаних актів містяться в матеріалах справи.
За наслідкамиіспитів лабораторія видає паспорт якості. Підставою для заповнення паспорту якості є дані результатів іспитів. (Пункт 13 Регламенту), копії відповідних паспортів наявні в матеріалах справи.
Аналогічні за своїм змістом вимоги містяться в Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України та Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04 червня 2007 року №271/121.
Дослідивши вказаний нормативний акт, судова колегія відмічає, що узгоджений сторонами Регламент відповідає за своїм змістом вказаній Інструкції, зокрема, в частині приведених вище положень.
Способи та порядок відібрання проб нафтопродуктів визначені пунктом 4.2.6. Інструкції.
Порушення вимог ДСТУ 4488, допущені під час оформлення проб, фіксуються лабораторією в журналі реєстрації проб за формою N 3-НК (додаток 3). Результати випробування таких проб не можуть використовуватись для оформлення паспортів якості на партію нафти або нафтопродуктів та не мають арбітражної сили, про що попереджається замовник випробувань (пункт 4.2.9 Інструкції ).
Одночасно, згідно з пунктом 4.2.11 Інструкції проби, відібрані або оформлені з порушенням ДСТУ 4488 та пункту 4.2.6 цієї Інструкції, лабораторією на арбітражні випробування не приймаються.
Між тим, матеріали справи не містять жодних застережень товариства з обмеженою відповідальністю „Інспекторат Україна" (лабораторія, якого здійснювала дослідження відібраних проб) щодо порядку відібрання та оформлення досліджених проб нафтопродуктів.
З викладеного слідує, що позивачем дотриманий порядок проведення відбирання та перевірки нафтопродуктів, які реалізовувались відповідачем.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що участь у відібранні проб з боку відповідача приймали безпосередньо оператори АЗС, які відповідно до вимог діючого законодавства України („Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників" (далі-Довідник) Затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року №336. Випуск 1 „Професії працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності" Розділ 2 Професії робітників" „Оператор заправних станції") зобов'язані приймати участь у відборі проб для проведення лабораторних аналізів, оформляє документи на продукти, які приймає і реалізує та т.д..
Крім того, всі оператори АЗС незалежно від їх професійного розряду мають знати принцип роботи заправного устаткування, що обслуговується; призначення і зовнішні відзнаки нафтопродуктів; найменування, марки й сорти нафтопродуктів, що відпускаються; найменування та умови застосування контрольно-вимірювальних приладів; правила оформлення документації на нафтопродукти, які приймаються та реалізуються; правила зберігання і відпускання нафтопродуктів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем подані належні та допустимі докази дотримання ним порядку проведення перевірки якості товарів, докази того, що проби були відібрані саме на АЗС відповідача, саме у належному для цього порядку.
Отже, судова колегія вважає належним чином встановленим факт порушення відповідачем зобов'язань за субліцензійним договором №0043-07/СЛ від 08 січня 2008 року в частині дотримання якості нафтопродуктів.
Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями - господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Умовами пункту 7.2. договору встановлено, що у випадку порушення пункту 3.1.9., що підтверджується відповідним паспортом якості, та/або пункту 1.3.1 даного договору, ліцензіат зобов'язаний виплатити на користь ліцензіара наступні санкції:
- за перше порушення -5 000,00 грн.;
- за повторне порушення -25 000,00 грн.;
- за третє порушення - ліцензіар вправі розірвати цей договір у порядку, передбаченому пунктом 9.1.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 30 000,00 грн. штрафних санкцій є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарським судом першої інстанції були порушенні норми матеріально права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення -скасуванню, з постановленням судом апеляційної інстанції нового рішення у справі.
Сплачений позивачем судовий збір необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтею 49, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 липня 2012 року у справі №5002-33/1721-2012 скасувати.
3. Прийняти нове рішення.
Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з фірми „ТЕС" (95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Героїв Аджимушкая, б.5, кв. 11, код ЄДРПОУ 16512506, р/р 26004440265030 в банке „Укрсоцбанк", МФО 324010, ПДВ 00399019, ІПН 165125001091) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" (03110, м. Київ, вул.. Солом'янська, 11, код ЄДРПОУ 33500195, р/р 26007001306504 в ПАТ „ОТП Банк", МФО 300528) штрафні санкції у розмірі 30 000,00 грн., а також судовий збір у розмірі 2 414,25 грн.
4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.
Головуючий суддя І.В. Євдокімов
Судді О.А.Латинін
Н.І. Сікорська
Розсилка:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс"
(вул. Соломянська, 11,Київ 110,03110)
2. Фірма "ТЕС"
(пров. Гер. Аджимушкая, 5/11,Сімферополь,95011)
3. Господарський суд Автономної Республіки Крим