Справа № 2/0124/2730/2012

0124/8290/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2012 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючій судді Кулєшовій О.І., при секретарі Самохваловій Н.В., за участю прокурора Багратян К.З., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Ялтинської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Ялтинської міської ради, прокурор м. Ялти про визначення місця проживання та відібрання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Служба у справах дітей Ялтинської міської ради, прокурор м. Ялти про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и в:

Позивач, уточнивши свої позовні вимоги, просить суд визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним за адресою: АДРЕСА_2 відібрати дитину у ОСОБА_2, проживаючій за адресою: АДРЕСА_3, та передати сина для виховання йому, ОСОБА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Ялтинського міського суду АРК від 13 квітня 2012 року, яке набрало законної сили 28 травня 2012 року, задоволено його позов до ОСОБА_2 про визнання батьківства. Визнано його батьківство відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, внесено зміни до актового запису про народження дитини. 13 вересня 2012 року видано нове свідоцтво про народження ОСОБА_3, згідно якого він зазначений батьком дитини. Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 1027 від 23 серпня 2012 року ОСОБА_2, бабуся дитини, звільнена від обов'язків опікуна. Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 1029 від 23 серпня 2012 року скасовано рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 1805 від 23 вересня 2010 року «Про надання малолітньому ОСОБА_3 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування». Разом з тим, його син досі проживає не з ним, він навіть не може з ним спілкуватися, виховувати та утримувати. Також з ним не можуть спілкуватися його батьки, тобто рідні бабуся та дідусь, які разом з ним виховували сина з вересня 2002 року сумісно з матір'ю ОСОБА_16 а з початку 2004 року самі, оскільки мати ОСОБА_3 залишила його ним. Його син проживав з ним та з його родиною до серпня 2011 року. ОСОБА_2 утримує у себе дитину, настроїла проти нього та його сім'ї, не дозволяє з ним спілкуватися, своєю поведінкою може нашкодити розвитку дитини, створити образ ворога в особі рідного батька, розвити неповагу до близьких людей. Він має достатнє матеріальне забезпечення та відповідні житлово-побутові умови для належного виховання та утримання сина. Він проявляє батьківську любов, увагу й турботу до дитини. Його дружина з материнською любов'ю відноситься до його сина, ОСОБА_3 знає свою сестру ОСОБА_6. Згідно акту обстеження житлово-побутових умов, ОСОБА_3 має з ним та іншими членами сім'ї тісний емоційний зв'язок, житлові умови відповідають вимогам для проживання та занять дитини. Проживання та виховання ОСОБА_3 ним та його родиною не буде суперечить інтересам дитини, а буде сприяти розвитку дитини як гармонійної особистості у люблячій повноцінній родині. Визначення місця проживання дитини з ним не буде суперечити його інтересам, він з весни 2002 року по серпень 2011 року проживав з ним та його родиною, у них був тісний зв'язок, поки ОСОБА_2 не почала морально та психологічно впливати на внука. Він ніколи не заперечував проти того, щоб ОСОБА_3 спілкувався зі своєю бабусею ОСОБА_2, але проживати з ним та виховувати його повинен саме він, оскільки як батько має переважно право на це перед іншими особами. В зв'язку з чим, також має право вимагати відібрання дитини від бабусі, яка тримає його не на підставі закону або рішення суду.

Позивач та його представник в судовому засіданні уточнений позов підтримали.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні проти позову заперечували. ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов, в якому просить суд передати малолітнього ОСОБА_3 їй, та визначити місце проживання дитини разом з нею, ОСОБА_2, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 не може створити сину належних умов для його виховання та розвитку, оскільки він тривалий час, а саме 11 років, ухилявся від виконання таких батьківських обов'язків, як виховування дитини, піклування про фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечував належного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкувався з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлювання, в зв'язку з чим викликають сумніви стосовно його дійсних намірів та можливостей їх виконання. Також психофізіологічні особливості дитини не дають права передавати ОСОБА_3 батьку, оскільки це суперечить його інтересам та бажанню. Велике значення має також той факт, що ОСОБА_1 одружений, має доньку, офіційно ніде не працевлаштований та взагалі мешкає в м. Сімферополі. Згідно з відомостями обстеження житлово-побутових умов життя ОСОБА_1 в м. Ялті, належних умов проживання для дитини у нього не має, оскільки квартира однокімнатна, де також проживають батьки ОСОБА_1. Тоді як вона проживає разом з донькою та ОСОБА_3 у двокімнатній квартирі, де він має окрему кімнату зі всіма зручностями, є окреме спальне місце, робоча поверхня, книжки та іграшки відповідно до його потреб. Вона також достатньо матеріально забезпечена, офіційно працевлаштована, позитивно характеризується, має всі умови для проживання та розвитку дитини. Сімейне законодавство не виключає визначення місце проживання малолітньої дитини з бабусею незалежно від віку дитини, якщо маються обставини, з яких дитині краще проживати з бабусею, ніж з батьком. Важливе значення має також те, що при вирішенні питань щодо дітей, необхідно керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей. ОСОБА_3 в судовому засіданні висловив своє бажання жити з бабусею, а висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини з батьком зроблений без урахування усіх обставин по справі.

Представники третіх осіб служби у справах дітей Ялтинської міської ради та органу опіки та піклування в судовому засіданні з первісним позовом ОСОБА_1 погодилися, просили суд його задовольнити, проти зустрічного позову ОСОБА_2 заперечували.

Прокурор прокуратури м. Ялти ОСОБА_6 в судовому засіданні, надаючи свій висновок, зазначаючи про переважне право батька, який не позбавлений батьківських прав, на проживання дитини з ним та його виховання, просила суд задовольнити первісний позов ОСОБА_7 та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, допитавши свідків, надавши дитині можливість висловити свою думку, дослідивши матеріали даної цивільної справи, матеріали цивільної справи № 2/0124/272/2012 та перевірочні матеріали органу внутрішніх справ за №№ 719/12, 2285/12, 3969/12, 4725/12, вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належним умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до ст. 163 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Ялта народився ОСОБА_3 про що в Книзі реєстрації народжень 10 вересня 2004 року зроблено актовий запис за № 13. Матір'ю дитини зазначено ОСОБА_8, батьком, зі слів матері - ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Ялтинського міського управління юстиції 28 лютого 2007 року (т. 1 а.с. 114).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 померла, про що в Книзі реєстрації смертей 06 вересня 2010 року зроблено запис за № 941, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1 а.с. 19).

Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 1990 від 14 жовтня 2010 року опікуном ОСОБА_3 призначено ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 51).

15 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Ялтинського міського суду АРК з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства відносно дитини - ОСОБА_3.

Рішенням Ялтинського міського суду АРК від 13 квітня 2012 року по цивільній справі № 2/0124/272/2012 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано батьківство ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, відносно ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ялті. Внесено зміни до актового запису про народження дитини № 13, здійсненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ялтинського міського управління юстиції 10 вересня 2004 року, зазначивши у графі «батько»: «прізвище, ім'я, по батькові - ОСОБА_1, дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_3 громадянин України, місце проживання: АДРЕСА_2», змінивши прізвище ОСОБА_3 з «ОСОБА_3» на «ОСОБА_3», а по батькові з «ОСОБА_3» на «ОСОБА_3» (т. 1 а.с. 5-8).

Ухвалою Апеляційного суду АРК від 28 травня 2012 року рішення Ялтинського міського суду АРК від 13 квітня 2012 року залишено без змін (т. 1 а.с. 9-15).

При розгляді вищевказаної цивільної справи судом першої та апеляційної інстанції були встановлені наступні обставини, які не доказуються при розгляді даної цивільної справи згідно положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України, зокрема те, що ОСОБА_1 деякий час спільно проживав з ОСОБА_8 в квартирі за місцем проживання батьків позивача у м. Ялті, до народження дитини та після народження; утримання дитини як матір'ю, так і батьком; виховання дитини ОСОБА_1 тривалий час за допомогою його батьків (матері ОСОБА_11 та батька ОСОБА_12) упродовж семи років, аж до смерті ОСОБА_8 в 2010 році, і після цього, доки ОСОБА_2 в серпні 2011 року не забрала внука до себе в квартиру.

Вищевказаним судовим рішенням також встановлено, що дитина знає позивача як батька, любить його, позивач приділяє сину багато уваги, разом з дитиною спілкується і його нова сім'я, - дружина та дочка ОСОБА_6, яку ОСОБА_3 знає як сестру, любить її. ОСОБА_1 після народження дитини відносився до неї як до своєї, визнавав ОСОБА_3 своїм сином, залишив дитину у віці чотирьох років у себе, доглядав за ним, утримував його, виховував.

Як свідчать матеріали даної цивільної справи, 13 вересня 2012 року видано нове свідоцтво про народження ОСОБА_3, згідно якого ОСОБА_1 зазначений батьком дитини (т. 1 а.с. 18).

На підставі рішення Ялтинського міського суду АРК від 13 квітня 2012 року виконавчим комітетом Ялтинської міської ради було прийнято рішення № 1027 від 23 серпня 2012 року, яким ОСОБА_2 звільнена від обов'язків опікуна (т. 1 а.с. 16). Також рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 1029 від 23 серпня 2012 року скасовано рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 1805 від 23 вересня 2010 року «Про надання малолітньому ОСОБА_3 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» (т. 1 а.с. 17).

Наказом Служби у справах дітей Ялтинської міської ради № 49 від 23 серпня 2012 року малолітній ОСОБА_3 знятий з первісного обліку в зв'язку зі зміною правового статусу та визнанням батьківства (т. 2 а.с. 34).

Разом з тим, з пояснень позивача вбачається, що його син досі проживає не з ним, він навіть не може з ним спілкуватися, виховувати та утримувати. Також з ним не можуть спілкуватися його батьки, тобто рідні бабуся та дідусь, які разом з ним виховували сина з вересня 2002 року сумісно з матір'ю ОСОБА_16 а з початку 2004 року - самі, аж до серпня 2011 року. ОСОБА_2 утримує у себе дитину, настроїла проти нього та його сім'ї, не дозволяє з ним спілкуватися, своєю поведінкою може нашкодити розвитку дитини, розвити неповагу до близьких людей. В зв'язку з цим, він у вересні 2012 року звернувся до суду з даним позовом, вважаючи, що порушуються його права батька.

Не оспорюючи право ОСОБА_2, як бабусі малолітньої дитини на участь в вихованні дитини, спілкуванні з нею, суд вважає, що за обставинами справи саме передача дитини батьку відповідає інтересам дитини.

Цей висновок суду слідує з аналізу фактичних обставин по справі. Насамперед судом враховуються вищевказані судом обставини, встановлені судовим рішенням, та те, що позивач після смерті матері дитини й одразу після виникнення спору між ним та бабусею щодо місця проживання дитини, в листопаді 2011 року звернувся до суду з позовом про визнання батьківства, після прийняття судом рішення намагався зустрічатися та спілкуватися з дитиною, але ОСОБА_2 йому перешкоджає в цьому, в зв'язку з чим він звернувся до суду з позовом про відібрання дитини, тобто безперечно заявив про свій намір особисто виховувати дитину та виконувати свої батьківські обов'язки.

Статтею 151 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки також мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать моральним засадам суспільства.

Як вбачається з постанови старшого оперуповноваженого відділення кримінальної міліції у справах дітей Лівадійського відділу Ялтинського міського управління ГУ МВС України в АРК ОСОБА_17. від 06 листопада 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи, при проведенні дослідчої перевірки по заяві ОСОБА_2 від 01 вересня 2012 року було встановлено, що дії ОСОБА_1 були продиктовані бажанням побачитися із сином, поздоровити його із днем знань, а внаслідок поведінки ОСОБА_2, яка ігнорує вимоги діючого законодавства та перешкоджає батькові у виконанні ним своїх обов'язків, передбачених ст. 150 СК, шляхом фізичної перешкоди не надала можливості батькові на спілкування з сином, поздоровлення його (т. 2 а.с. 136-139).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17., який неодноразово проводив дослідчу перевірку по заявам ОСОБА_2, пояснив суду, що на думку органу дізнання, намагання ОСОБА_1 побачитися з дитиною є не тільки реалізацією права батька, не позбавленого батьківських прав, на спілкування з сином, але й обов'язком останнього на його виховання, що не може сприйматися як порушення прав дитини. В свою чергу ОСОБА_2 своєю поведінкою позбавила батька можливості виховувати сина.

Слід також зазначити, що по усім зверненням ОСОБА_2 на протязі 2012 року з заявами про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 органом дізнання винесені постанови про відмову в порушенні кримінальної справи (т. 2 а.с. 130-140).

Судом також встановлено, що батьківські права ОСОБА_1 підтверджені, ніким не оспорені, що надає йому переважне право відповідно до ст. 163 СК України перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ним і має право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Доказів того, що позивач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, жорстоко поводиться з дитиною, є хронічним алкоголіком або наркоманом, чи інше, суду не надано.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15, яка є класним керівником ОСОБА_3, позитивно охарактеризувала як ОСОБА_2, так і сім'ю ОСОБА_3. Свідок ОСОБА_10, який є рідним батьком ОСОБА_2, також пояснив суду, що в них були добрі стосунки з сім'єю ОСОБА_3, вони були друзями до того, як виник конфлікт щодо отримання грошей за опікунство.

Добре ставлення до хлопчика було і залишається і з боку батьків позивача, яких він знає змалечку як діда і бабу. Вони багато приділяли йому уваги як внуку, поки не було оформлено опікунство відповідачкою.

За таких підстав, доводи відповідачки про те, що «запізнене» визнання свого батьківства позивачем та бажання виховувати дитину не відповідає інтересам дитини, є необґрунтованими. Не приймаються судом також до уваги доводи відповідачки про те, що ОСОБА_1 не має намір особисто виховувати дитину, а передасть сина своїм батькам, оскільки це нічим не підтверджено, а є тільки припущенням, крім того, залучення до виховання дитини інших осіб, передача її на виховання фізичним та юридичним особам не суперечить вимогам ст. 151 СК України.

Обставини матеріального забезпечення, житлово-побутові умови проживання і особисті якості позивача з'ясовувались органом опіки та піклування. Так, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 за місцем проживання характеризується позитивно, житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови відповідають для нормального проживання дитини, ОСОБА_3 має з батьком та іншими членами сім'ї тісний емоційний зв'язок, що підтверджується актом обстеження Ялтинського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та письмовими поясненнями сусідів, знайомих. Також зазначено, що позивач працює (зі слів) у будівельній фірмі, має достатнє фінансове забезпечення.

З врахуванням обставин справи, особистих характеристик батька та бабусі дитини з боку матері, житлово-побутових умов та матеріального забезпечення кожного з них (т. 2 а.с. 86, 100), віку та стану здоров'я, керуючись ст. 163 СК України комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ялтинської міської ради прийшла до висновку в інтересах малолітньої дитини визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з його батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується витягом з протоколу засідання комісії від 30 жовтня 2012 року (т. 1 а.с. 125).

За висновком органу опіки та піклування Ялтинської міської ради вважається доцільним визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з його батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 123-124).

Суд погоджується з цим висновком, оскільки він є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини.

Частиною 2 статті 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

Згідно ч. 3 ст. 171 Сімейного кодексу України суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Малолітній ОСОБА_3 висловив суду своє бажання проживати з бабусею ОСОБА_2, оскільки вона йому «по душі».

Разом з тим, суд вважає за необхідне на підставі встановлених судом обставин постановити рішення всупереч думці ОСОБА_3 та визначити його місце проживання з батьком, так як саме це буде відповідати інтересам дитини. При цьому, судом враховується те, що малолітній ОСОБА_3 пояснив суду, що він раніше проживав «нормально» як зі своїм батьком та його родиною, так і зараз проживає «нормально» зі своєю бабусею ОСОБА_2 та її донькою. З батьком в нього «нормальні» стосунки. Суд також вважає, що саме в інтересах хлопчика у віці 11 років проживання разом з батьком, який здатний зробити усе можливе для його належного виховання та усестороннього розвитку. Слід ще зазначити про наявність у позивача належного контакту з сином та прихильності останнього до батька, що встановлено рішенням Ялтинського міського суду АРК від 13 квітня 2012 року. Все це дозволяє суду зробити висновок, що зміна звичних умов життя та кола оточуючих близьких людей не стане для дитини психотравмуючим фактом, з врахуванням, окрім зазначеного, того, що дитина упродовж семі років проживала та знаходилась на вихованні у свого батька та його рідних, тоді як з бабусею ОСОБА_2 він проживав одразу після народження та проживає зараз лише на протязі останнього року з серпня 2011 року, а психологічна обстановка з нав'язуванням внуку негативного ставлення до ОСОБА_1 як до батька зі сторони відповідачки, взагалі суперечить моральним засадам суспільства.

Аналізуючи усі надані сторонами докази у сукупності, вищевказані вимоги закону та встановлені судом обставини, суд вважає, що з урахуванням умов проживання сторін у справі, їх доходів, віку, характеристик, та з підстав ст. 163 Сімейного кодексу України, позивач як батько має переважне право, належні умови для виховання дитини та матеріальні можливості для утримання дитини. Необхідно також враховувати, що дитина має генетичну потребу проживати зі своїми батьками. Крім того, ОСОБА_1 у цей час має дружину, яка не заперечує проти того, щоб син позивача проживав разом з ними та їхньою донькою. Проживання дитини у люблячій, повноцінній родині буде сприяти його розвитку як гармонійної особистості.

На підставі викладеного, позов ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини з ним та відібрання дитини у ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду в частині відібрання дитини і передачі його батькові - ОСОБА_1 підлягає негайному виконанню.

З урахуванням наведеного, зустрічний позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

При цьому, слід зазначити, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком не повинно розцінюватися як перешкода для вільного спілкування дитини з ОСОБА_2, оскільки інше суперечило б положенням статті 257 Сімейного кодексу України, яка закріпляє право баби на спілкування зі своїм внуком та право на її участь в його вихованні, а батько, в свою чергу, не має право перешкоджати у здійсненні бабою своїх прав щодо виховання внука.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215, 367 ЦПК України, ст. ст. 3, 7 Конвенції про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», ст. ст. 7, 19, 141, 150, 151, 155, 160, 163, 171, 257 Сімейного кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком - ОСОБА_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.

Відібрати у ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та передати його батькові - ОСОБА_1 для постійного проживання з ним.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини та передання їй, - відмовити.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України допустити негайне виконання рішення в частині відібрання дитини і передачі його батькові - ОСОБА_1.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Ялтинський міський суд АРК в порядку та строки, передбачені ст. ст. 294-296 ЦПК України.

Суддя