КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12487/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції:

Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" грудня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

пр-к позивача ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНА», Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 04 жовтня 2012 року по справі за адміністративним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНА»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з позовом , в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.07.2012 р. № 0003702203 та № 0003712203.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 04 жовтня 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 24.07.2012 р. № 0003712203 в частині суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 673 528 грн., та штрафних санкцій -168382 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині позовних вимог, що залишені без задоволення позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині вимог, що задоволені, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та просив оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нову - про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу від 30.05.2012 року № 737 та направлень від 19.06.2012 р. № 580/22-3, від 19.06.2012 р. № 583/22-5, від 19.06.2012 р. № 581/22-6, від 19.06.2012 р. № 582/17-5, виданих ДПІ у Солом'янському районі м.Києва ДПС, згідно зі статтею 77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання, була проведена документальна планова перевірка підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНА»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2012 р.

За результатами перевірки складено Акт перевірки № 4828/23-02/25274129 від 10 липня 2012р., в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1 ст.138, п.п.140.1.2 п.140.1 ст.140, п.48.1 ст.48, п.46.5 ст.46 та п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, Наказу ДПА України № 166 від 30.05.1997 р. «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», щодо заниження податку на прибуток в розмірі 147 693 грн., а також п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.2, п.198.4 ст.198 Податкового кодексу України, щодо завищення податкового кредиту з ПДВ у сумі 768 503 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 24.07.2012 року: № 0003702203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 152 650 грн., в т.ч. за основним платежем -147 693 грн., та за штрафними санкціями -4 957 грн.; № 0003712203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 958 212 грн., в т.ч. за основним платежем - 768 503 грн., та за штрафними санкціями -189 709 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що в позивача були всі законні підстави для включення до податкового кредиту сум ПДВ, нарахованих на вартість послуг, отриманих від нерезидента, а відповідно податкове повідомлення-рішення № 0003712203 від 24.07.2012 р. є протиправним та підлягає скасуванню в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі основного платежу - 673 528 грн., та штрафних санкцій (25% від суми основного зобов'язання) - 168 382 грн.

Разом з тим суд першої інстанції, на підставі наданих сторонами доказів, дійшов висновку , що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 24.07.2012 р. № 0003702203 повністю та податкового повідомлення-рішення від 24.07.2012 р. № 0003712203 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі основного платежу -94 975 грн., та штрафних санкцій -21 327 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо правомірності включення до складу податкового кредиту (рядок 12.4 Декларацій «послуги, отримані від нерезидента на митній території України») витрат на монтаж обладнання у загальній сумі 673 528 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 49.2 статті 49 Податкового Кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Відповідно до пункту 48.1 статті 48 Податкового Кодексу України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Згідно пункту 46.5 статті 46 Податкового Кодексу України, форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання»визначено, що в податковій декларації зазначаються обсяги послуг, отриманих від нерезидента на митній території України.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України визначено, що для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач включив до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 673528грн., нараховану на суми вартості послуг, отриманих від нерезидента.

В Акті перевірки податковим органом не заперечується обставина надання таких послуг позивачу нерезидентом.

В якості підстави для не врахування сум нарахованого податкового кредиту в Акті перевірки зазначено те, що позивач не відобразив відповідну суму у рядку 7 «Послуги, отримані від нерезидента на митній території України»у податковій декларації з ПДВ за грудень 2010 року.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач помилково включив суму, яка мала бути зазначена у рядку 7 «Послуги, отримані від нерезидента на митній території України»податкової декларації з ПДВ за грудень 2010 року, у рядок 1 цієї ж податкової декларації.

Фактично цією помилкою позивач завищив (збільшив) показник сум операцій на митній території України, що оподатковуються ПДВ, і таке збільшення не призвело до заниження податкових зобов'язань позивача, оскільки всі узагальнені показники декларації з ПДВ за грудень 2010 року в цілому є вірними, що в Акті перевірки також не заперечується.

Однак, така помилка не спотворила узагальнених показників податкової декларації з ПДВ та не призвела до зменшення нарахованих сум ПДВ, не призвела до збільшення податкового кредиту, а відповідно не було сум ПДВ, які були б недоплаченими до Державного бюджету.

Крім того, відповідно до п.198.2 ст.198 ПКУ, для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Отже, обов'язковою умовою для виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Зазначена умова була дотримана позивачем, що також не заперечується відповідачем.

Дата виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначена помилка позивача в декларації з ПДВ за грудень 2010 р. не є і не може бути підставою для визначення відповідачем грошового зобов'язання з ПДВ

Таким чином, позивач вірно нарахував та сплатив відповідні податкові зобов'язання щодо послуг наданих нерезидентом на митній території України у грудні 2010 року.

Доводи апеляційної скарги відповідача викладених вище висновків суду не спростовують і судом апеляційної інстанції відхиляються.

Щодо правомірності винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 24.07.2012 р. № 0003702203 повністю та податкового повідомлення-рішення від 24.07.2012 р. №0003712203 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі основного платежу - 94 975 грн., та штрафних санкцій -21 327 грн., колегія суддів звертає увагу на наступне.

Перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на прибуток підприємств за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2012 р. встановлено, що на формування показників, відображених у рядку 05.1 Декларацій «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)», показників за період з 01.07.2010 р. по 31.03 2012 р. у загальній сумі 54 612 040 грн., мало вплив здійснення операцій з імпорту комп'ютерної техніки та придбання товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Проведеною перевіркою відображеного показника за ІІІ - IV квартал 2010 року, І квартал 2011 року та ІІ - IV кв. 2011 р., І квартал 2012 року в сумі 54 612 040 грн. на підставі таких документів: договори, акти виконаних робіт, ВМД, виписки банку, - було встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 05.1 Декларацій «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)»у сумі 474 875 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, придбання позивачем послуг у контрагентів (вартість яких включена до складу валових витрат періоду, який перевірявся) проведено згідно наступних угод:1). Договір про надання рекламних (маркетингових) послуг від 19.08.2010 р. № 761-м, укладений з ТОВ «Руш»(код за ЄДРПОУ 32007740). В договорі не вказано конкретний перелік послуг, які передбачено надати; 2). Договір про надання послуг від 08.02.2011 р. № 08/02/11 укладеній із ПП ОСОБА_5 - не платник ПДВ. Договір має типову форму.

Пунктами 2 зазначених договорів передбачено надання послуг з метою підвищення ефективності продажу товару в мережі магазинів «Єва».

Згідно переліку наведеному в додатку 1 до договору, позивачу зазначеними контрагентами надавались наступні послуги:- послуги по проведенню аналізу конкурентоздатності товару замовника в мережі магазинів «Єва»; - послуги з перевірки сертифікатів відповідності, ветеринарних посвідчень якості;- послуги з перевірки товарів замовника на наявність правильного маркування; - послуги по розміщенню товарів замовника в торгових залах магазинів мережі «Єва».

Судом першої інстанції встановлено, що зазначена торгівельна мережа магазинів «Єва»належить контрагенту позивача ТОВ «Руш», який і придбавав у позивача товари для їх подальшого продажу у власній мережі магазинів.

Крім того, в актах виконаних робіт, що підтверджують надання послуг до договору від 19.08.2010 р. № 761-м, укладеного позивачем з ТОВ «Руш»та договору від 08.02.2011 р. № 08/02/11, укладеного позивачем із ПП ОСОБА_5 - відсутня інформація про конкретний перелік наданих послуг та їх обсяг постатейно, що унеможливлює ідентифікацію їх зв'язку з господарською діяльністю підприємства та отриманням доходу від проведення витрат на придбання таких послуг.

Також з матеріалів справи вбачається, що підприємством (позивачем) на протязі перевіреного періоду проводилася реалізація товару через мережу магазинів «Єва» згідно договорів поставки, що передбачають перехід права власності на такий товар безпосередньо після його відвантаження зі складу підприємства.

Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що товар, якій реалізовувавсвя в торгових залах магазинів мережі «Єва»вже не належав позивачу, а належав на праві власності контрагентам позивача із якими укладено договори щодо просування товару (маркетингові, рекламні послуги) в мережі магазинів «Єва», які належать ТОВ «Руш».

Таким чином, послуги надані згідно договору від 19.08.2010 р. № 761-м, укладеного з ТОВ «Руш»(код за ЄДРПОУ 32007740) та договору від 08.02.2011 р. № 08/02/11, укладеного з ПП ОСОБА_5 є такими, що не пов'язані з отриманням доходу і, як наслідок, з господарською діяльністю ПІІ у формі ТОВ УКРАЇНА», оскільки придбання та надання таких послуг мало позитивний економічний ефект (спрямованість на тримання прибутку) тільки для контрагента позивача ТОВ «Руш», проте не для позивача.

А тому, висновок про порушення позивачем вимог п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та п. 198.4 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ, щодо протиправного віднесення до складу податкового кредиту витрат зі сплати ПДВ, проведених у зв'язку з придбанням послуг (маркетингові, рекламні та такі, що підвищують ефективність продажу), не пов'язаних з їх подальшим використанням у власній господарській діяльності у розмірі ПДВ - 94 975 грн. є правомірним.

Щодо витрат, понесених з виплатою роялті, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до підпункту 14.1.2 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом. При цьому під терміном "платежі за авторськими правами та ліцензіями" розуміють будь-які платежі, які отримані як компенсація за продаж, використання або надання права використання.

При визначенні об'єкта оподаткування враховуються, зокрема, витрати з нарахування роялті (абзац перший підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Кодексу). При цьому, відповідно до абзацу другого підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Кодексу до складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь: нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 160.8, нарахувань, що здійснюються суб'єктами господарювання у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення", та нарахувань за надання права на користування авторським, суміжним правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні та літературні твори) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а також у випадках, якщо виконується будь-яка з умов) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги, за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам, особа, на користь якої нараховуються роялті, не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є.

Згідно з пунктом 103.3 статті 103 Кодексу бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Всі інші особи, в тому числі ліцензіати з правом видачі субліцензії (які отримують «роялті»за субліцензії), мають визнаватись бенефіціарними (фактичними) отримувачами (власниками) «роялті». Проте в такому випадку бажано мати документи, які підтверджують права цих осіб на отримання доходів - наприклад, засвідчені копії ліцензійних договорів, які підтверджують набуття прав нерезидентом-сублізензіаром.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Кодексу).

Разом з тим, у разі якщо платник податку нараховує роялті на користь нерезидента, то для підтвердження таких витрат такий платник повинен документально підтвердити, що нерезидент, якому виплачуються роялті, є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такого доходу, отриманого із джерел в Україні.

Враховуючи викладене, витрати платника податку на прибуток з нарахування роялті за надання прав, на користь резидента України включаються до складу витрат такого платника у повному обсязі згідно з абзацом першим пп. 140.1.2 п. 140.1 ст. 140 Кодексу в тому звітному періоді, в якому фактично відбулося отримання таких прав (збільшення зобов'язання), тобто у періоді, в якому було підписано акт приймання-передачі ліцензійних прав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у IV кварталі 2011 року віднесено до складу інших витрат суму 140 468 грн., як роялті по субліцензійній угоді від 27.12.2011 року № б/н.

Відповідно до умов зазначеної угоди, субліцензіар ASBIS Enterprises PLC, володіє не виключними майновими авторськими правами на Продукт з правом видачі третім особам субліцензій на використання Продуктів в складі єдиного рішення та Дистриб'ютором (ПІІ у формі ТОВ УКРАЇНА»), що має намір надавати субліцензії Клієнтам.

Також, вказаною угодою визначено, що компанія Microsoft є єдиним та виключним власником майнових та авторських прав на Продукт.

В матеріалах справи відсутні докази того, що субліцензіар ASBIS Enterprises PLC, володіє виключними майновими авторськими правами на Продукт з правом видачі третім особам субліцензії на використання Продукту та докази того, що єдиним та виключним власником майнових та авторських прав на Продукт компанією Microsoft надавалося право отримувати винагороду ASBIS Enterprises PVC.

А тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про порушення позивачем вимог абзацу «б»підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового Кодексу України, щодо протиправного включення до складу витрат нарахування роялті у звітному періоді на користь особи, яка не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги.

Доводи апеляційних скарг вказаних висновків суду не спростовують.

На підставі вищенаведеного колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНА», Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення,а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 04 жовтня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.