Справа № 1490/1866/12 27.04.2012 27.04.2012 27.04.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-ц/1490/1283/12 Головуючий у 1-й інстанції Щербина С.В.
Категорія 54 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Рішення
Іменем України
27 квітня 2012 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Лисенко П.П.,
суддів: Локтіонової О.В., Серебрякової Т.В.,
з секретарем судового засідання Бобуйок І.Ф.,
за участі: представників позивача Полубоярової К.В., Клименко Т.Г.,
Ємельянової С.Г.,
відповідача ОСОБА_5,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_5 рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 березня 2012 року, ухваленого по справі за позовом Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству при виконанні трудових обов'язків, -
ВСТАНОВИЛА:
В червні 2009 року Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» (далі - ДП «Миколаївський морський торговельний порт») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству при виконанні трудових обов'язків.
В обґрунтовування позову зазначило, що з 14 липня 2005 року ОСОБА_5 знаходився в трудових відносинах з підприємством, а з 01 січня 2008 р. на підставі наказу №591/о від 27 грудня 2007 року був переведений на посаду майстра ВСП «Ремонтно - будівельна дільниця» та 03 січня 2008 року з ним укладено договір про повному матеріальну відповідальність.
В ході проведеної перевірки фактичної наявності товарно - матеріальних цінностей та інвентаризації, підприємством виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей та визначено розмір збитків на загальну суму 219 966 (двісті дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) грн. 83 коп.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив позов задовольнити, стягнути вищевказану суму з відповідача ОСОБА_5
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 березня 2012 року позов задоволено в повному обсязі. Вирішено також питання щодо стягнення судових витрат по справі.
ОСОБА_5 подав на вказане рішення апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
На думку відповідача, висновки суду не відповідають обставинам справи та рішення ухвалене з порушення норм матеріального та процесуального права. При цьому, свою скаргу обґрунтовував тим, що посада майстра ВСП «Ремонтно - будівельна дільниця» та робота, яку він виконував відповідно до Посадової інструкції, не входить до Переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва. Також зазначав, що позивачем не було створено належних умов для прийняття та зберігання товарно-матеріально цінностей, і його вини в недостачі таких цінностей не було.
Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення змінити в частині визначення розміру матеріальної шкоди.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач працюючи на посаді майстра ВСП «Ремонтно - будівельна дільниця» та будучи матеріально - відповідальною особою, неналежно виконав свої трудові обов'язки, допустив нестачу товарно - матеріальних цінностей, а тому повинен нести повну матеріальну відповідальність.
З таким висновком колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального законодавства, а саме ст.ст.59,60,213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі".
Згідно них - рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оскаржене рішення місцевого суду ухвалено не у повній відповідності з виписаним.
З матеріалів справи вбачається, що починаючи з 14 липня 2005 року ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з позивачем, працював на різних посадах.
Згідно наказу №970 від 02 листопада 2007 року про проведення інвентаризації матеріальних цінностей РБД порту, з метою приймання - передачі та інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей по складу №33, відповідачу ОСОБА_5 було передано матеріальні цінності від матеріально відповідальної особи ОСОБА_6
Відповідно до наказу від 27 грудня 2007 року за №591/о відповідача було переведено на посаду майстра ВСП «Ремонтно - будівельна дільниця» з 01 січня 2008 року.
03 січня 2008 р. на підставі ст.135-1 КЗпП України з ним був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Відповідно до цього договору, ОСОБА_5 прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених йому підприємством в установленому законом порядку товарно-матеріальні цінності та у випадку не забезпечення з вини робітника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру шкоди та його відшкодування здійснюється в порядку встановленому законодавством.
В ході проведення перевірки на підприємстві з травня 2008 року по червень 2008 року була виявлена нестача товарно - матеріальних цінностей, які знаходились в підзвіті у відповідача.
Розмір збитків, нанесених порту, визначено відповідно до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №116, на загальну суму 219 966 (двісті дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) грн. 83 коп.
У відповідності до ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст.130 цього Кодексу.
Положеннями ст.130 КЗпП України визначено загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників, відповідно до яких при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Відсутність хоча б однієї умови виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Згідно з ч.1 ст.134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст.135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Із змісту ст.135-1 КЗпП України вбачається, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском) перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Згідно роз'яснень, які містяться в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст.134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст.135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір та чи був він укладений.
Враховуючи викладене, договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено за наявності одночасно двох умов: посада, яку працівник займає, або робота, яку він виконує, має бути зазначена в Переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва (затверджений постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року за №447/24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. №1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»); виконання обов'язків за посадою, виконання роботи відповідно до професії має бути безпосередньо пов'язане із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих працівникові цінностей.
За правилами ст.ст.130, 135-3, 137 КЗпП України, суду при розгляді справ даної категорії необхідно з'ясувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягає його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Зі змісту договору про повну матеріальну відповідальність від 03 січня 2008 року вбачається, що він був укладений з ОСОБА_5, який займав посаду майстра.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення зазначених вище вимог закону не врахував, що посада майстер, на яку був переведений ОСОБА_5, відсутня в переліку посад робіт, який визначений Кабінетом Міністрів України, а тому відповідач не належить до категорії працівників, з якими відповідно до ст.135-1 КЗпП України може бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність, а відповідно останній не повинен нести відповідальність за договором про повному матеріальну відповідальність.
Разом з тим, за відсутності цих умов на працівника за заподіяну шкоду може бути покладено лише обмежену відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі.
При вирішенні даного питання колегія виходить з того, що позов пред'явлений на підставі п.1 ч.1 ст.134 КЗпП України і суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, враховуючи правила ч.1 ст.11 ЦПК України.
Отже, колегія суддів вважає за необхідне обмежити матеріальну відповідальність відповідача сумою його середнього місячного заробітку, як того вимагає ст.132 КЗпП України.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та оскільки був іншої думки і позов задовольнив, то зазначений висновок слід привести в дію рішенням апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає зміні, зменшивши розмір грошової суми стягнутої районним судом із ОСОБА_5 на користь Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» з 219 966 (двісті дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) грн. 83 коп. до 3 689 (три тисячі шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 49 коп.
На підставі ч.ч.1,5 ст.88 ЦПК України підлягає зміні і розподіл судових витрат. Враховуючи розмір задоволених позовних вимог та частину позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, з останнього на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 048 (одна тисяча сорок вісім) грн. 84 коп.
Керуючись ст.ст.303,307,309, 313,316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 березня 2012 року в частині стягнення судом відшкодування матеріальної шкоди змінити, зменшивши розмір грошової суми стягнутої районним судом із ОСОБА_5 на користь Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» з 219 966 (двісті дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) грн. 83 коп. до 3 689 (три тисячі шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 49 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 1 048 (одна тисяча сорок вісім) грн. 84 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: Судді: