Справа №1490/2676/12 04.07.2012 04.07.2012 04.07.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-1490/1839/12 Суддя суду 1-ї інстанції Гаврасієнко В.О.
Категорія 53 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
УХВАЛА
Іменем України
04 липня 2012 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої Вовненко Г.Ю.,
суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Скопенко В.М.,
за участі: позивача ОСОБА_3,
представника відповідача Мальцева Л.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2012 року, ухвалене по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Миколаївський ремонтно-механічний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Миколаївський ремонтно-механічний завод» (далі - ДП «Миколаївський ремонтно-механічний завод») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В позовній заяві зазначено, що позивач перебувала з відповідачем по справі ДП «Миколаївський ремонтно-механічний завод» в трудових відносинах починаючи з 25 червня 2001 року по 06 вересня 2009 року, звільнившись за ст.38 КЗпП України. За період роботи на вказаному підприємстві перед ОСОБА_3 утворилась заборгованість по заробітній платі, яка не була виплачена останній і в день її звільнення.
Позивач також зазначала, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2010 року з відповідача на її користь було стягнуто заборгованість із заробітної плати в сумі 11 415 (одинадцять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 73 коп., а рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 11 листопада 2010 року з відповідача також стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 10 457 (десять тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн. 79 коп. за період з 07 вересня 2009 року по 01 березня 2010 року до працевлаштування позивача.
Однак, зазначені кошти не були виплачені підприємством. Посилаючись на викладене, позивач просила позов задовольнити, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 39 157 (тридцять дев'ять тисяч сто п'ятдесят сім) грн. 74 коп. за період з 02 березня 2010 року по 23 лютого 2012 року.
В подальшому позивач збільшила позовні вимоги та остаточно просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 42 302 (сорок дві тисячі триста дві) грн. 94 коп. за період з 02 березня 2010 року по 24 квітня 2012 року.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено, з тих підстав, що відсутні підстави для застосування ст.117 КЗпП України, оскільки вина підприємства в не виплаті позивачу розрахунку при звільненні відсутня.
Позивач подала на вказане рішення апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 25 червня 2001 року по 06 вересня 2009 року. Наказом №146 від 02 вересня 2009 року звільнена з роботи за власним бажанням. В день звільнення відповідач не провів розрахунку належних позивачці сум та заборгованість склала 11 415 (одинадцять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 73 коп.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2010 року вищевказана сума була стягнута з відповідача на користь ОСОБА_3
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 11 листопада 2010 року з ДП Миколаївський ремонтно - механічний завод» на користь позивача стягнуто 10 457 (десять тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн. 79 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати залишено без змін.
Вказані суми на час звернення позивача до суду підприємством не виплачені.
Згідно ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за №13 від 24 грудня 1999 р., установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, судовими рішеннями на користь позивача з відповідача було стягнуто заборгованість із заробітної плати в сумі 11 415 (одинадцять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 73 коп., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 457 (десять тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн. 79 коп. за період з 07 вересня 2009 року по 01 березня 2010 року до працевлаштування позивача.
Враховуючи наведене, суд вважає, що цивільно - правові відносини між сторонами перейшли в сферу виконавчого провадження, тобто повинні виконуватись рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2010 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 11 листопада 2010 року.
Отже, після ухвалення обумовлених рішень та звернення їх до виконання відносини щодо виплати присудженої судами сум регулюються Законом України «Про виконавче провадження», який в свою чергу визначає права та обов'язки учасників виконавчого провадження, якими є позивач, відповідач, та процедуру оскарження дій державного виконавця.
Окрім того, ст.8 Конституції України передбачається її найвища юридична сила. Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Враховуючи рекомендації, зазначені у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», при розгляді конкретних справ суди мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй, а тому відповідно до ч.1 ст.61 Конституції України не можна двічі притягувати до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Тому, з зазначених підстав, ст.117 КЗпП України в даному випадку застосуванню не підлягає, що в свою чергу унеможливлює повторне стягнення середнього заробітку звільненого працівника за весь період затримки розрахунку, після ухвалення відповідного рішення судом.
Оскільки, фактичні обставини справи судом першої інстанції встановлено повно, але при ухвалені рішення суд був іншої думки, яка не вплинула на правильність висновків про відмову у задоволенні позову, колегія суддів вважає, що воно відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути підставою для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст.303,308,313,315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуюча: Судді