Судове рішення 5011-34/12258-2012 від 17.12.2012

Судове рішення #26606490

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р. Справа№ 5011-34/12258-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Ємельянова А.С.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Кобець М.О.

за участю представників:

від позивача: Коваленко А.С.- директор;

від відповідача: Свистун С.Я. - представник за довіреністю № 115 від 06.11.2012 року,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти-Сервіс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року

у справі № 5011-34/12258-2012 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти-Сервіс»

до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк»

про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Квіти-Сервіс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору № 14/11 від 23.05.2011 року, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Квіти-Сервіс» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк».

Позовні вимоги мотивовані тим, що кредитний договір № 14/11 від 23.05.2011 року містить положення, які є нікчемними, і такі, що позивач вважає недійсними, оскільки умовами договору передбачено одностороннє право зміни розміру процентної ставки, а також встановленні обмеження права на здійснення своєї господарської діяльності. Окрім того, за своїм змістом положення правочину мають примусовий характер, що суперечить чинному законодавству.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 5011- 34/12258-2012 відмовлено у задоволені позовних вимог повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та винести постанову, якою задовольнити позові вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки викладені у рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Квіти-Сервіс» по справі №5011-34/12258-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Дідиченко М.А.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі №5011-34/12258-2012 колегію суддів у складі Дідиченко М.А., Ємельянов А.С., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти-Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року прийнято до свого провадження колегією суддів: Дідиченко М.А., Ємельянов А.С., Пономаренко Є.Ю. та призначено до розгляду на 20.11.2012 року.

Представники позивача та відповідача у судовому засіданні 20.11.2012 року не з'явились, однак від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2012 року відкладено розгляд справи до 11.12.2012 року.

Представник позивача у судовому засіданні 11.12.2012 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 5011-34/12258-2012.

Крім того, позивач заявив клопотання про витребування у відповідача рішення кредитного комітету, що підтверджує підвищення процентної ставки за договором кредитної лінії № 14/11 від 23.05.2011 року.

Розглянувши подане клопотання, заслухавши думку учасників судового процесу, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, оскільки дане рішення кредитного комітету не встановлює обставини, які мають значення для справи та не стосується предмету спору, і як наслідок не впливає на вирішення справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.12.2012 року заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та проти заявленого клопотання, просив апеляційний суд рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 5011-34/12258-2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 23.05.2011 року між позивачем (позичальник) та відповідачем (банком) укладено кредитний договір №14/11 (далі - кредитний договір) за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання у сумі, яка не може перевищувати 800 000 грн. (ліміт кредитної лінії), на умовах, передбачених цим договором (далі - кредит, або кредитна лінія), а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредити, в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1 кредитного договору).

Відповідно до пункту 1.1.2 кредитного договору, видача кредитних коштів в межах ліміту кредитної лінії здійснюється окремими частинами (кредитами). Строки користування кредитами, суми кредитів, їх цільове використання встановлюється угодами сторін цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору, позичальник повертає банку кредит у строки /терміни, що визначені графіком (подаються в угодах до цього договору), але не пізніше 27 червня 2012 року.

Згідно з пунктом 3.5 кредитного договору, банк може змінювати розмір процентів за користування кредитами внаслідок зміни кон'юнктури ринку кредитних ресурсів або зміни плати за кредитні ресурси, або на підставі відповідних рішень Національного банку України, або правління банку.

У випадку відмови або ухилення позичальника від укладення угоди про зміну процентів позичальник зобов'язаний повернути банку кредити, сплатити проценти, неустойку тощо не пізніше двох банківських днів із моменту одержання проекту такої угоди.

Відповідно до 3.6. кредитного договору, банк може достроково закрити кредитну лінію, вимагати від позичальника достроково повернути кредити та сплатити проценти за користування кредитами та/або розірвати цей договір у разі виникнення будь-якої обставини із наступного:

порушенням позичальником цільового використання кредитів або ненадання позичальником відомостей, що стосується цільового використання кредитів;

ухилення позичальника від укладення угоди про зміну розміру процентів користування кредитами (відповідно до п. 3.5 цього договору);

порушення позичальником термінів повернення кредитів та/або порушення термінів сплати процентів за користуваннями кредитами;

погіршення фінансового стану позичальника, невідповідності його фінансового вимогам банку, виникнення або збільшення збитків позичальника, перенесення кредитів до групи з підвищеним ступенем ризику (за правилами банку), прийняття рішення про припинення юридичної особи позичальника, вининення публічного обтяження майна позичальника, арешту рахунків позичальника тощо;

не укладений у встановлений термін, розірвання, визнання недійсними договорів застави, вказаних в п.2.2 цього договору, зниження вартості предметів застави або при їх присутності;

у разі щомісячної відсутності та/або недостатності грошових надходжень на поточні рахунки позичальника, що відкриті в банку;

будь-яких інших порушеннях позичальником цього договору або позичальником договорів забезпечення вказаних в п.2.2 цього договору;

порушення позичальнииком п.4.4.2 цього договору.

Позичальник також зобов'язується надавати під час дії цього договору фінансову звітність у наступні строки:

- щоквартально, до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом: баланс з відміткою відповідного органу статистики про прийняття (із розшифровками статей балансу у вигляді оборотно-сальдових відомості за квартал за наступними рахунками: № 31, 35, 36, 50, 60, 61, 62, 63), звіт про фінансові результати, декларації з податку на прибуток (з відміткою відповідного податкового органу про прийняття);

1) довідки із банків, де відкрито поточні рахунки про обороти коштів за цими рахунками за попередній квартал;

2) довідки (на перше число першого місяця наступного кварталу) із банків про наявність/відсутність заборгованості за кредитами із зазначенням суми кредиту, строку повернення кредиту та надання забезпечення;

- щомісячно, до 10 числа наступного місяця- документи, що підтверджують наявність майна, що передано в заставу банку.

Також, на письмову вимогу банку, протягом 5 робочих днів з дати отримання вимоги, позичальник зобов'язаний надати банку не зазначену вище бухгалтерську та/або податкову звітність, а також інші документи, визначені банком, що стосується фінансового стану позичальника.

Факт надання позичальниом банку бухгалтерської та податкової звітності підтверджується відміткою відповідної посадової особи банку на супровідному листі або копіях наданих документів, з зазначенням дати їх надання (п. 4.4.2 кредитного договору).

Відповідно до п. 4.4.5 договору, позичальник зобов'язується протягом дії цього договору письмово інформувати банк про відкриття рахунків в інших банках протягом 10 банківських днів після такого відкриття. Розрахунки за контрактами, що оплачується за рахунок кредиту, купівлі, продаж, переказ валюти для розрахунків за кредитною лінією здійснювати тільки через рахунки, що відкритті в банку.

Згідно п.4.4.7 договору, без попередньої письмової згоди банку не здійснювати позичальником наступних дій на загальну суму, що перевищує 50% ліміту кредитної лінії, зазначеної в п.1.1 цього договору, а саме:

отримання кредитів в інших банках;

вчинення авалю векселів;

надання порук;

відчуження оборотних активів, в тому числі шляхом продажу, міни, дарування, передачі в якості внеску до статутного капіталу/фонду субєктів господарювання;

обтяження своїх необоротних активів/свого майна.

Позичальник зобов'язаний письмово повідомити банк про претензії та позови з боку третіх осіб позичальника протягом 5 (п'яти) робочих днів, від дати отримання відповідних відомостей з наданням за вимогу банку всіх необхідних документів (п. 4.4.8 кредитного договору).

Відповідно до п. 4.4.10, 4.4.11 договору, позичальник зобов'язаний без попереднього погодження з банком не здійснювати дії реорганізації/ліквідації позичальника та/або заснування позичальником нових юридичних осіб та/або зміні учасників /акціонерів позичальника. Не виступати поручителем по зобов'язаннях інших юридичних та/або фізичних осіб без письмової згоди банку.

Відповідно до до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, позивач та відповідач уклали договір, в якому шляхом вільного волевиявлення погодили умови правовідношення, на підставі якого виникли їх спільні права та обов'язки сторін.

В обґрунтування своїх доводів, апелянт посилається на недійсність окремих положень договору, а саме:

- п. 3.5 кредитного договору встановлена нікчемна умова, як право відповідача за певних обставин в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки;

- п. 3.6 передбачено право Банку за певних обставин вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів, та/або розірвання цього договору, що суперечить вимогам статті 1050 ЦК України;

- п.п.4.4.2, 4.4.5, 4.4.7, 4.4.8, 4.4.10, 4.4.11 суперечать вимогам закону та порушують право свободи фінансової та господарської діяльності позивача, а також містять примусові нав'язування у господарській діяльності позивача.

Однак колегія суддів не погоджується із даними твердженнями апелянта з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В своїх доводах апелянта зазначає, що у п. 3.5 кредитного договору встановлена нікчемна умова, як право відповідача за певних обставин в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки.

Відповідно до ч.3 ст.1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

За умовами частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки потрібно розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (п.28 постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9).

Так, згідно постанови правління НБУ «Про затвердження Правил банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 року № 168, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають право змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявлення однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не має підстав для визнання нікчемним п 3.5 кредитного договору, оскільки суд не вбачає в даному положенні можливості зміни процентної ставки в односторонньому порядку.

Крім того, апелянт просить суд визнати недійсним п. 3.6 договору, яким передбачено право банку за певних обставин вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів, та/або розірвання цього договору, оскільки відповідне положення договору суперечить вимогам статті 1050 ЦК України;

Оспорюваним пунктом 3.6 кредитного договору встановлено, що банк може достроково закрити кредитну лінію, вимагати від позичальника достроково повернути кредити та сплатити проценти за користування кредитами та/або розірвати цей договір у разі виникнення будь-якої обставини із наступного:

- порушення позичальником цільового використання кредитів або ненадання позичальником банку відомостей, що стосуються цільового використання кредитів;

- ухилення позичальника від укладення угоди про зміну розміру процентів за користування кредитами (відповідно до п. 3.5 цього договору);

- порушення позичальником термінів повернення кредитів та/або порушення термінів сплати процентів за користування кредитами;

- погіршення фінансового стану позичальника, невідповідності його фінансового стану вимогам банку, виникнення або збільшення збитків позичальника, перенесення кредитів до групи з підвищеним ступенем ризику (за правилами банку), прийняття рішення про припинення юридичної особи позичальника, виникнення публічного обтяження майна позичальника, арешту рахунків позичальника, тощо;

- не укладення у встановлений термін, розірвання, визнання недійсним застави, вказаних у п. 2.2 цього договору, зниження вартості предметів застави, ненаданні документів, які підтверджують наявність предметів застави або при їх відсутності;

- у разі щомісячної відсутності та/або недостатності грошових коштів надходжень на поточні рахунки позичальника, що відкриті в банку;

- будь-яких інших порушеннях позичальником цього договору або позичальником договорів забезпечення вказаних в п. 2.2 цього договору;

- порушення позичальником п. 4.4.2 цього договору.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно до частини 2 пункту 3 статті 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Так, апеляційний суд вважає, що на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України сторонам надається можливість в договорі врегулювати правовідносини на власний розсуд, оскільки в даній нормі встановлено право, а не обов'язок сторони вимагати дострокового повернення частини позики. При цьому норми актів цивільного законодавства мають імперативне значення лише тоді, коли це прямо передбачено відповідними спеціальними правилами.

Отже, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог апелянта в даній частині.

В доводах апеляціцної скарги позивач зазначає також, що п.п.4.4.2, 4.4.5, 4.4.7, 4.4.8, 4.4.10, 4.4.11 кредитного договору суперечать вимогам закону та порушують право свободи фінансової діяльності, а також містять примусові нав'язування у господарській діяльності позивача.

Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Таким чином, договірні зобов'язання базуються на принципі волевиявлення сторін, згідно з яким вирішення судом неврегульованих питань (умов), що виникли при укладенні договору, можливе за спільною згодою сторін. Виняток з цього правила становлять договори, засновані на державному замовленні.

Укладаючи кредитний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.

Вищезазначені положення кредитного договору жодним чином не обмежують право позивача на здійснення будь-якої господарської діяльності, та не нав'язують здійснення розрахунків виключно у відповідача, розкриття всієї комерційної таємниці, а лише вказують про обов'язок останнього надати банку зазначену в цих пунктах інформацію щодо певних дій позичальника, які направлені на стан майбутньої платоспроможності позивача.

Відповідно до ст. 3, 6 ЦК України, які передбачають свободу договору, а також право сторін в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

З викладеного вбачається, що вимога позивача про визнання вищевикладених пунктів недійсними не обгрунтована, оскільки позивач не вказав у чому саме виразилося обмеження його господарської діяльності, яка матеріальна шкода йому завдана і чим це підтерджується, не довів обставин зниження економічних показників.

Відтак, суд приходить до висновку, що договірні зобов'язання базуються на принципі волевиявлення сторін, згідно з яким вирішення судом неврегульованих питань (умов), що виникли при укладенні договору, можливе за спільною згодою сторін.

Отже, на доказ своїх висновків позивач не зазначив, яким чином перелічені підпункти кредитного договору знизили економічні показники діяльності позивача, яку матеріальну шкоду і в якому обсязі завдали, не надав суду відповідних доказів.

Таким чином, твердження позивача, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи є хибним, тому що зміст вищезазначених статей та умови укладеного кредитного договору свідчать про те, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору та у відповідності до чинного законодавства не має підстави визнавати їх недійсними.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянт не довів суду належними та допустими доказами своїх вимог щодо визнання недійсності окремих положень кредитного договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що сторонами під час укладання кредитного договору дотримано всіх вимог правочину, а позивач дійшов помилкових висновків про наявність суперечностей між умовами договору кредиту і вимогами законодавства України.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 5011-34/12258-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квіти-Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 5011-34/12258-2012 - без змін.

3. Матеріали справи № 5011-34/12258-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Дідиченко М.А.

Судді Ємельянов А.С.

Пономаренко Є.Ю.

Показати/Приховати судові провадження

Коментарі

Коментарі відсутні

Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація