ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2012 року м. Київ К/9991/24522/11

Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі також -УПФ) про стягнення підвищення до пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою УПФ на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 листопада 2010 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року,

встановив:

У поданій до суду в листопаді 2010 року позовній заяві ОСОБА_4 зазначав, що є дитиною війни і відповідно до положень статті 6 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком).

Посилаючись на нарахування та виплату відповідачем підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж встановлено статтею 6 Закону № 2195-ІV, позивач просив поновити пропущений ним з поважної причини строк звернення з цим позовом у частині вимог за період до 2009 року, зобов'язати УПФ нарахувати та виплатити на його користь 5117,10 гривні, недоплачені йому з 1 січня 2006 року як підвищення до пенсії дитині війни, а також нараховувати цю допомогу довічно.

Ухвалою судді-доповідача Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 листопада 2010 року з урахуванням наведених позивачем обставин на підставі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод поновлено пропущений позивачем з поважних причин строк для звернення з цим позовом до суду. Постановою цього від 26 листопада 2010 року від 29 листопада 2010 року, зміненою постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року, позов задоволено частково: бездіяльність відповідача визнано протиправною, зобов'язано УПФ здійснити нарахування та виплату позивачеві відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV підвищення до призначеної йому пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком із 9 липня по 31 грудня 20097 року та з 22 травня 2008 року по 22 жовтня 2010 року з урахуванням виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення й ухвалити рішення про задоволення касаційної скарги. Зокрема, відповідач посилається на безпідставність позовних вимог, відсутність бюджетних призначень на виплату зазначених у позові коштів і неврегульованість механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV, а також пропущення позивачем встановленого законом строку для звернення з цим позовом до суду.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Позивачеві згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Обґрунтовуючи рішення щодо вимог позивача, які стосуються 2006 року,

суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відповідно до вимог статті 110 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV «Про Державний бюджет

України на 2006 рік»(із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення у 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі у порядку, визначеному Кабінетом

Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати 30 % надбавки до пенсії «дітям війни», то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача у 2006 році задоволенню не підлягають.

Дію статті 6 Закону № 2195-ІV було зупинено на 2007 рік пунктом 12

частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі -Закон № 489-V), якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами

(крім тих, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року

№ 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у

розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що

не відповідають Конституції України.

Пунктом 2 статті 41 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI

«Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) у статтю 6 Закону № 2195-ІV внесено зміни, що стосуються дітей війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), а саме: до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Закон № 107-VI в частині зміни редакції статті 6 Закону № 2195-ІV визнано неконституційним.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, спірні відносини упродовж 2006 року регулюються відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»(із

змінами, внесеними 19 січня 2006 року), з 1 січня по 9 липня 2007 року -пункту 12 частини першої статті 71 Закону № 489-V, з 9 липня по 31 грудня 2007 року -

статті 6 Закону № 2195-ІV, з 1 січня по 22 травня 2008 року -статті 6 Закону

№ 2195-ІV (у редакції Закону № 107-VI), та з 22 травня у 2008 році -статті 6

Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 жовтня 2004 року).

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком

із 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня у 2008 році.

Статтею 71 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VІ «Державний бюджет України на 2009 рік»надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. За змістом цієї норми її дія не поширюється на державні соціальні гарантії, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму.

Оскільки в цьому випадку розмір державних соціальних гарантій регулюється статтею 6 Закону № 2195-ІV, зміни до якої в 2009 році не вносилися, розмір соціальних гарантій не змінювався, то суди дійшли правильного висновку про зобов'язання УПФ нарахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни також у 2009 році.

У 2010 році зміни до статті 6 Закону № 2195-ІV не вносились.

Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV. Рішення судів у цій частині відповідає положенням статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум» та судовій практиці, що склалася при розв'язанні спорів цієї категорії.

Ухвала судді-доповідача від 26 листопада 2010 року про визнання поважними причин пропуску позивачем строку для звернення з адміністративним позовом до суду та поновлення цього строку є умотивовано. Крім того зазначена ухвала не була предметом перегляду в апеляційній інстанції та не оскаржена УПФ у порядку касаційного провадження.

Доводи відповідача не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, рішення яких у цій справі відповідають вимогам КАС щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222-224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ухвалив:

Залишити касаційну скаргу Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області без задоволення, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року та змінену нею постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 листопада 2010 року - без змін

Ця ухвала оскарженню не підлягає (може бути переглянута Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України), набирає законної сили через п'ять днів після направлення

її копій особам, які беруть участь у справі.

Судді