Головуючий у 1 інстанції - Зекунов Е.В.

Суддя-доповідач - Ляшенко Д.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2012 року справа №7/127а/5006 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів Ляшенка Д.В., Ястребової Л.В., Чумака С.Ю., за участі секретаря Копиці С.В., представника позивача Анахоної Т.І., представника відповідача Захарчука В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на рішення Господарського суду Донецької області від 15 серпня 2012р. у справі № 7/127а/5006, за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби, третя особа: Дочірня компанія «Газ України» НАК «Нафтогаз Україна», про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000952340/0 від 20.03.2007р.,-

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2007р. Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000952340/0 від 20.03.2007р.

З урахуванням заяви від 07.08.2012 року позивач просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000952340/0 в частині донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 602 183,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 627 700,00 грн.

В обґрунтування позову Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» зазначило, що при проведенні господарських операцій за період 3 квартал 2005 року по 3 квартал 2006 року з ПП «Ріно-М» ніяких сумнівів, стосовно його дієздатності не виникало, оскільки отримувало від контрагента ТМЦ, податкові накладні, рахунки - фактури та інші документи. Крім того, ОКП «Донецьктеплокомуненерго» в лютому-березні 2006 року отримало від ДК «Газ України» природний газ, який не є предметом пільгового оподаткування за ставкою ПДВ «0%».

Позивач вважав, що податкові накладні видані ПП «Ріно-М» та ДК «Газ України» були оформлені відповідно до вимог чинного законодавства і не були визнані недійсними на момент їх відображення в податковому обліку. Таким чином є безпідставним донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 602 183,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 627 700,00 грн.

Рішенням суду 1 інстанції позов задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000952340/0 від 20.03.2007р., прийняте державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м.Донецька, в частині визначення Обласному комунальному підприємству «Донецьктеплокомуненерго» податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1217899,40 грн., у тому числі за основним платежем - 596023,60 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 621875,80 грн.

Відповідач, вважаючи, що це судове рішення в частині задоволених позовних вимог ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати і прийняте нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування скарги відповідач посилається на те, що надані до перевірки податкові накладні від ПП «Ріно-М» не мають юридичної сили. Відповідач зазначає, що операції з купівлі-продажу імпортованого природного газу мають оподатковуватись за нульовою ставкою податку на додану вартість, проте надані позивачем податкові накладні оформлені з порушеннями, оскільки застосована 20 % ставка ПДВ.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, а представник позивача проти задоволення скарги заперечував.

Представник третьої особи за викликом до суду не прибув.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено наступне.

Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» є обласним теплопостачальним підприємством, яке засноване на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст і знаходиться в управлінні Донецької обласної державної адміністрації, здійснює виробництво та розподілення тепла населенню та юридичним особам, виробництво нагрівальних котлів, надання вантажно-ремонтних робіт.

До складу підприємства у вигляді структурних підрозділів входять 20 виробничих одиниць, які діють на підставі положення про виробничу одиниці, самостійно здійснюють фінансово-економічну діяльність і є самостійними платниками податків.

З 15.01.2007р. по 20.02.2007р. ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька була проведена виїзна планова перевірка ОКП «Донецьктеплокомуненерго» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005р. по 30.09.2006р., результати якої оформлені актом від 03.03.2007р. № 409/23-6/03337119 (далі - Акт перевірки від 03.03.2007р.).

На підставі акту перевірки від 03.03.2007р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 20.03.2007р. № 0000952340/0 про донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1271556,00 грн., з яких сума основного платежу - 622 945,00 грн., сума штрафних санкцій - 648 611,00 грн.

Спірне податкове повідомлення рішення прийняте згідно з п.п. 4.2.2 «б» п.4.2 ст.4 Закону України №2181-111 від 21.12.2000р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а штрафна санкція застосована на підставі пп.17.1.3, пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 зазначеного Закону.

Як вбачається з акту перевірки від 03.03.2007р. підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 20.03.2007р. № 0000952340/0 стали висновки відповідача про порушенням позивачем вимог п.4.1, п.4.9 ст. 4, пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп.7.3.1, 7.3.5, 7.3.6 п.7.3, пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п .7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі Закон - 168/97), ст.8 Закону України від 20.12.2005г. № 3235-ІV «Про державний бюджет України на 2006 рік».

Спірна сума основного платежу з податку на додану вартість в розмірі 602 183,00 грн. складається із сум донарахованих за господарськими операціями з ПП «Ріно-М» у розмірі 9085,40 грн. та з ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз Україна» у розмірі 593098,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що в порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту позивачем (ВО «Харцизсктепломережа») неправомірно віднесена сума 9085,40 грн. згідно податкових накладних, отриманих від ПП «Ріно-М» у зв'язку з тим, що ПП «Ріно-М» знято з обліку ДПІ Святошинського району м.Києва 21.10.2005 року.

Із матеріалів справи вбачається, що протягом липня 2005 року - липня 2006 року ПП «Ріно-М» на адресу ВО ОКП «ДТКЕ» «Харцизсктепломережа» було поставлено ТМЦ на загальну суму 54512,40 грн., у тому числі ПДВ - 9085,40 грн.

За наслідками здійснення господарської операції виконавець ПП «Ріно-М» склало і видало, а позивач прийняв податкові накладні №152 від 11.07.2005р., №174 від 04.08.2005р., №284 від 14.10.2005р., №291а від 06.11.2006р., №291б від 06.11.2005р., №23 від 28.02.2006р., №163 від 10.04.2006р., №158 від 04.07.2006р. на загальну суму 54512,40 грн. у т.ч. ПДВ 9085,40 грн.

На підставі отриманих вищевказаних податкових накладних позивачем віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість у липні 2005р. -1100 грн., у серпні 2005р.-1140,00 грн., у жовтні 2005р. -685,60 грн., у листопаді 2005р.- 1242,40 грн., у лютому 2006р. -1354,40 грн., у квітні 2006р. - 1562,00 грн., у липні 2006р. - 2001,00 грн.

Відповідач вважав, що витрати по сплаті вказаного податку не підтверджені податковими накладними, тому, що вказані податкові накладні не можуть вважатися первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Ріно-М», з огляду на скасування реєстрації свідоцтва платника ПДВ підприємства «Ріно-М».

Але ДПІ Святошинського району м.Києва на підставі акту №5/36 та згідно пункту г п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Ріно-М» за неподання податковому органу декларацій з ПДВ протягом дванадцяти послідовних податкових місяців лише з 21.10.2005 року (том 1, а.с.77).

Первинні документи бухгалтерського обліку, що засвідчують факт здійснення господарських операцій між ОКП «Донецьктеплокомуненерго» та ПП «Ріно-М» у спірний період були знищені, що підтверджується наказом ОКП «Донецьктеплокомуненерго» від 10.06.2010р. №178 та актом про знищення документів від 10.06.2010р. (том 2, а.с. 81-84)

Проте, відповідно до акту перевірки (том 1, а.с.61), позивачем були надані до перевірки видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення з відмітками банку, акти звірок та взаєморозрахунків за період з липня 2005р. по липень 2006р.

Відомості про недоліки та невідповідність зазначених документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» в акті перевірки від 03.03.2007р. відсутні.

Щодо господарських операцій між позивачем та ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз Україна» в акті перевірки зазначено, що ОКП «Донецьктеплокомуненерго» в порушення вимог ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» завищений податковий кредит з ПДВ на загальну суму 593098,00 грн., у тому числі в лютому 2006р. на суму 313605,00 грн. та в березні 2006р. на суму 279493,00 грн.

В обґрунтування правомірності висновків про допущення позивачем вищезазначеного порушення податкова інспекція зазначила, що згідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік», операції з продажу природного газу, ввезеного на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, крім операцій з продажу такого газу для населення, бюджетних установ та інших споживачів, що не є платниками цього податку, оподатковується за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту г пункту 2 Постанови Кабінету міністрів України від 27.12.2001 року№1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» потреба в природному газі промислових споживачів та інших суб'єктів господарської діяльності може задовольнятися з ресурсів газу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», отриманого за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними на виконання міжнародних договорів України.

З огляду на зазначені положення відповідач вважав, що спірні операції з продажу-придбання імпортованого природного газу між позивачем та ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз Україна» у період з лютого 2006р. по березень 2006р. мають оподатковуватися за вимогами статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» за нульовою ставкою ПДВ.

Згідно висновків акту перевірки, податкові накладні за лютий - березень 2006 року оформлені ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз Україна» з порушенням вищезазначених вимог - тобто, за ставкою оподаткування податком на додану вартість 20 відсотків, отже не можуть вважатися первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та не можуть бути підставою формування позивачем податкового кредиту у лютому - березні 2006 року.

Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 27.12.2001 року №1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» (із змінами і доповненнями), у 2006 році, зокрема у лютому-березні 2006 року, потреби підприємств теплоенергетики в природному газі задовольнялися з ресурсів природного газу НАК «Нафтогаз України».

Судом І інстанції встановлено, що 04 січня 2006 року між суб'єктами господарської діяльності ВАТ «Газпром» (Російська Федерація), НАК «Нафтогаз України», а також Компанією «РосУкрЕнерго» (Швейцарія) було укладено - Угоду про врегулювання відносин у газовій сфері, відповідно до якої в Україну постачався природний газ імпортного походження. Туркменський газ, що надходив до України, зокрема, у лютому-березні 2006 року є природним газом, отриманим на підставі вищевказаного зовнішньоекономічного контракту від 04.01.2006 року, який не укладався на виконання міжнародних договорів України.

Згідно письмових пояснень представника третьої особи (том 2, а.с. 7-8), ДК «Газ України» отримала зазначений імпортований (поставлений за зовнішньоекономічним контрактом від 04.01.2006р.) природний газ від НАК «Нафтогаз Україна» на підставі договору купівлі-продажу природного газу від 03.01.2006р. №06/06-4 (том 2, а.с. 9-14).

20.01.2006р. між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз Україна» (Постачальник) та ОКП «Донецьктеплокомуненерго» (Покупець) було укладено договір на постачання природного газу №177-06/06-254 (том 1, а.с.15-18), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю у 2006 році природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору (п.1.1).

За даним Договором постачається імпортований природний газ отриманий НАК «Нафтогаз Україна» за зовнішньоекономічним контрактом укладеним на виконання міжнародних договорів України та переданий Постачальнику за договором купівлі-продажу природного газу між НАК «Нафтогаз Україна» та Постачальником (п.1.2).

Пунктом 1.3 Договору встановлено, що в разі нестачі або відсутності газу передбаченого пунктом 1.2, за даним Договором може передаватися газ іншого походження. Походження газу, що передається за даним Договором коригується Постачальником в односторонньому порядку в залежності від відповідних ресурсів газу.

Отримання природного газу позивачем від ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз Україна» підтверджується актами приймання-передачі від 28.02.2006р. на 2418,297 тис.м.куб. на загальну суму 208227,93грн. та на 942,616 тис.м.куб. на загальну суму 632261,57 грн., у т.ч. ПДВ 105376,93 грн. та актом приймання-передачі від 31.03..2006р. на 2500,115 тис.м.куб. на загальну суму 1676957,14 грн. у т.ч. ПДВ 279492,86 грн.

За наслідками здійснення господарської операції Постачальник - ДК «Газ України» склав і видав, а позивач прийняв податкові накладні №3456 від 28.02.2006р. на загальну суму 1881629,17 грн., у т.ч. сума ПДВ 313604,86 грн. та №5651 від 31.03.2006р. на загальну суму 1676957,14 грн., у т.ч. 279492,86 грн.

На підставі отриманих вищевказаних податкових накладних позивачем віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість у лютому 2006р на суму 313605,00 грн. та у березні 2006 року на суму 279493,00 грн.

ОКП «Донецьктеплокомуненерго» в лютому - березні 2006 року отримало від ДК «Газ України» природний газ поставлений в Україну за зовнішньоекономічним контрактом від 04.01.2006р., тобто за контрактом, який не укладався на виконання міжнародних договорів України та у відповідності до пункту 1.3 Договору від 20.01.2006р.

Відповідачем не доведено, що у спірному періоді ОКП «Донецьктеплокомуненерго» був поставлений газ, який ввезено на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду 1 інстанції про те, що газ отриманий позивачем від ДК «Газ України» в періоді відображеному в акті перевірки від 03.03.2007р., не є предметом пільгового оподаткування за нульовою ставкою податку на додану вартість, передбаченого статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік», а тому висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 593098,00 грн., у тому числі у лютому 2006р на суму 313605,00 грн., у березні 2006 року на суму 279493,00 грн., - є помилковим.

За змістом статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Пунктом 4.1 статті 4 вказаного Закону база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Ставки податку визначаються статтею 6 вказаного Закону, відповідно до якої об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

У відповідності до пп. 7.4.1. пункту 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно пп. 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Абзацом 11 пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що у разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

За змістом пп. 7.2.6 п. 7.2 вказаного закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.5.1 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, позивач скористався другою із подій та визначив датою виникнення права на податковий кредит дату отримання податкової накладної.

Частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, встановлено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею першою зазначеного Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду 1 інстанції про те, що податкові накладні складені за господарськими операціями між позивачем та ПП «Ріно-М» № 152 від 11.07.2005г. на суму 6600,00 грн. (у т.ч. ПДВ 1100 грн.); № 174 від 04.07.2005г. на суму 6840,00 грн. (у т.ч. ПДВ 1140 грн.); № 284 від 14.10.2005г. на суму 4113,60 грн. (у т.ч. ПДВ 685,60грн.), а також податкові накладні складені за господарськими операціями між позивачем та ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз Україна» №3456 від 28.02.2006р. на загальну суму 1881629,17 грн. (у т.ч. сума ПДВ 313604,86 грн.) та №5651 від 31.03.2006р. на загальну суму 1676957,14 грн. (у т.ч. 279492,86 грн.) - є первинними документами в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Вказані податкові накладні відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженому наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року (діяв на час виникнення спірних правовідносин), що свідчить про відсутність обмежень, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для включення зазначеної суми до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Підпунктом «б» пп.4.2.2 п.4.2. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податку у випадку, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

За приписами пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 зазначеного Закону У разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

При цьому, заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

Суд І інстанції дійшов правильного висновку щодо неправомірного нарахування позивачу штрафної санкції згідно пп. 17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» через відсутність відомостей, що підтверджують засудження посадової особи позивача за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або доказів декларування позивачем переоцінених чи недооцінених об'єктів оподаткування у великих розмірах.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що податковий кредит за операціями між позивачем та ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз Україна» у лютому - березні 2006 року на суму 593098,00 грн. та за операціями між позивачем та ПП «Ріно-М» за період з липня 2005р. по жовтень 2005р. на суму 2925,60 грн. - сформовано правомірно, у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», а штрафні санкції у розмірі 621875,80 грн. застосовані безпідставно.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на рішення Господарського суду Донецької області від 15 серпня 2012р. у справі № 7/127а/5006 - залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення в повному обсязі.