номер провадження справи 30/81/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

69000, м. Запоріжжя, вул. Тюленіна, 21/ Шаумяна, 4

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.12 Справа № 5009/4420/12

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69114, АДРЕСА_1)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (69095, АДРЕСА_2)

про визнання недійсним договору оренди від 01.11.2012 р.,

та за зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (69095, АДРЕСА_2)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69114, АДРЕСА_1)

про визнання права власності,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників судового процесу:

від позивача за первісним позовом: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_4 від 25.09.2002 р.;

від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_3, договір № 05/12 від 30.11.2012 р. на надання правової допомоги;

До господарського суду Запорізької області звернулася Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди, укладеного між сторонами.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 203, 216, 229, 760, 761, 767 Цивільного кодексу України, ч.ч. 2, 3 ст. 230 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору оренди. При цьому вказує, що при укладанні договору вона добросовісно помилялася щодо предмету договору оренди, а саме, щодо таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначення, оскільки, приміщення, передане в оренду не є об'єктом нерухомого майна і його неможливо використовувати для розміщення та функціонування закладу громадського харчування -кафе. На думку позивача за первісним позовом, наведена обставина э підставою для підставою для визнання договору оренди недійсним в силу ст.ст. 229, 216 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.11.2012 р. порушено провадження у справі № 5009/4420/12, присвоєно справі номер провадження № 30/81/12, розгляд якої призначено на 03.12.2012 р.

30.11.2012 р. канцелярією господарського суду Запорізької області отримано зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідача у справі) про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна: адміністративно-торгівельного комплексу Літ.А-3 загальною площею 1557,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3.

Господарський суд своєю ухвалою від 30.11.2012 р. у справі № 5009/4420/12, зважаючи на те, що зустрічний позов подано до початку розгляду господарським судом справи по суті та з огляду на взаємопов'язаність зустрічного позову з первісним, визнав за можливе прийняти зустрічну позовну заяву та розглянути її разом з первісним позовом.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Позивач за первісним позовом, ОСОБА_1, яка особисто представляла свої інтереси в суді, у судовому засіданні викладені у позові доводи підтримала частково. Наголошує на тому, що відсутність у відповідача належної реєстрації права власності на передане їй за договором приміщення, позбавляє її можливості використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням, а саме, розташування кафе. Також, у судовому засіданні, на виконання ухвали суду, позивачем за первісним позовом надано до матеріалів справи докази оплати судового збору у визначеному законом порядку та обсязі -оригінал квитанції № НОМЕР_2 від 19.11.2012 р. на суму 1073,00 грн.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 -відповідач за первісним позовом -відзиву на первісний позов не надав. Натомість, у поданій ним зустрічній позовній заяві, з позовом ОСОБА_1 не погоджується. Вказує, що будівля адміністративно-торгівельного комплексу, що розташована за адресою АДРЕСА_3 є об'єктом нерухомого майна. Відзначає, що право власності на недобудоване приміщення кафе за цією адресою, площею 1 039,7 кв.м, було набуте ним, як фізичною особою-підприємцем на підставі договору купівлі-продажу і рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 26.10.2005 р. № 393/3 йому було надано дозвіл на проектування та реконструкцію недобудованого кафе під адміністративно-торгівельний комплекс. За твердженням ФОП ОСОБА_2, згідно отриманого ним дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт № 656 від 16.10.2007 р., будівля була переобладнана в адміністративно-торгівельний комплекс загальною площею 1 557,8 кв.м. Також вказує, що на замовлення ФОП ОСОБА_2 Державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ», було зроблено висновок, з якого вбачається, що обстежений адміністративно-торгівельний комплекс за адресою АДРЕСА_3, літ. А-3, є об'єктом нерухомості та за своїми конструктивними характеристиками, об'ємно-планувальному рішенню, використаним будівельним матеріалам, не протирічить вимогам ДБН В.2.2-23-2009 «Будинки та споруди. Підприємства торгівлі.». Зважаючи на те, що ФОП ОСОБА_1 ставить питання щодо належності права власності відповідача за первісним позовом на спірний об'єкт, ФОП ОСОБА_2 просить зустрічний позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом в повному обсязі підтримав вимоги, викладені у зустрічному позові, а також надав до матеріалів справи докази реконструювання ФОП ОСОБА_2 придбаного ним об'єкта за адресою АДРЕСА_3, зокрема, копії договору підряду, актів виконаних робіт, квитанцій по оплаті будівельних робіт, оригінали яких оглянуто судом у судовому засіданні.

В судовому засіданні 03.12.2012 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендарем, позивачем за первісним позовом) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавцем, відповідачем за первісним позовом) було укладено договір оренди нежитлового приміщення (надалі -Договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування приміщення кафе, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 1039,7 кв.м., для використання на умовах, визначених у даному договорі (п. 1.1. Договору).

В пункті 2.1 Договору сторони обумовили, що за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату, погоджену додатковими угодами, що є невід'ємною частиною даного договору.

Розділами 3, 4 Договору сторони узгодили інші істотні умови Договору, зокрема, обовґязки сторін та відповідальність на невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором.

За доводами позивача за первісним позовом, він, укладаючи даний договір добросовісно помилявся щодо предмету договору оренди, а саме, щодо таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначення, оскільки, приміщення, передане в оренду не є об'єктом нерухомого майна і його неможливо використовувати для розміщення кафе, що надає йому право на звернення до суду за захистом своїх прав.

Контрагент за Договором, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, відповідач за первісним позовом, наполягає на тому, що будівля адміністративно-торгівельного комплексу, розташована за адресою АДРЕСА_3, є об'єктом нерухомого майна, на підтвердження чого ним надані всі необхідні докази і просить визнати за ним право власності на зазначену будівлю.

Позовні вимоги про недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 01.11.2012 р., укладеного між сторонами, а також визнання за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 права власності на об'єкт нерухомого майна: адміністративно-торгівельного комплексу Літ. А-3 загальною площею 1557,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3, є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає первісні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, а позовні вимоги за зустрічним позовом, такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Обставини справи свідчать, що суть спору полягає у тому, чи є будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_3, об'єктом нерухомого майна.

Приписами ч. 2 ст. 41 Конституції України встановлено, що право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, не залежно від волі інших осіб. Згідно зі ст. 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до приписів статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Підставою такого позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого права на майно, що може підтверджуватися правовстановлюючими документами або будь-якими іншими доказами приналежність позивачу спірного майна. Таким чином, приписи вказаної статті регулюють питання захисту наявного права власності.

Згідно з приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, будівля розташована за адресою АДРЕСА_3, належить відповідачу за первісним позовом на праві приватної власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16.09.2003 р., зареєстрованого в реєстрі за № 1-2784.

Суд робить висновок, що право власності на недобудоване приміщення кафе за адресою АДРЕСА_3, площею 1039,7 кв.м. було набуте ФОП ОСОБА_2 правомірно на підставі Договору купівлі-продажу.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 26.10.2005 р. № 393/3 було надано дозвіл ФОП ОСОБА_2 на проектування та реконструкцію недобудованого кафе під адміністративно-торгівельний комплекс.

Згідно зазначеного рішення, ФОП ОСОБА_2 отримано дозвіл Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт № 656 від 16.10.2007 р.

Як свідчить доданий до матеріалів зустрічного позову висновок Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту «Н1ІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ», після виконання всіх необхідних будівельних робіт по реконструкції недобудованого приміщення кафе, будівля була переобладнана в адміністративно-торгівельний комплекс загальною площею 1557,8 кв.м. За змістом даного висновку, обстежений адміністративно-торгівельний комплекс за адресою АДРЕСА_3, літ. А-3, є об'єктом нерухомості, та за своїми конструктивними характеристиками, об'ємно-планувальному рішенню, використаним будівельним матеріалам, не протирічить вимогам ДБН В.2.2-23-2009 «Будинки та споруди. Підприємства торгівлі.». Обстеження не виявило деформацій та пошкоджень, які знижують несучу здатність та експлуатаційну природність основних несучих та огороджуючих конструкцій. Порушень виробництва будівельних робіт за діючими технічними нормативами не виявлено. Досліджувана споруда є пригодною для експлуатації та забезпечує безпечні для життя умови.

Відповідно до ст. 181 ЦК України, речі -предмети матеріального світу законодавець розділяє на рухомі та нерухомі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З наведеного слідує, що будівля адміністративно-торгівельного комплексу, що розташована за адресою АДРЕСА_3, являє собою об'єкт нерухомого майна.

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства України та фактичні обставини справи суд дійшов висновку, що у первісному позові про визнання договору оренди від 01.11.2012 р. недійсним слід відмовити у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю таких вимог.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу (ст. 215 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 229 ЦК України, на приписи якої посилається позивач за первісним позовом в обґрунтування своїх вимог, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

В даному випадку підстав для визнання правочину недійсним суд не вбачає, оскільки встановлені судом обставини свідчать, що орендоване приміщення належить до об'єктів нерухомості та повністю відповідає цілям договору оренди, який було укладено між сторонами та може використовуватись за цільовим призначенням. Правочин, що було вчинено сторонами не може вважатись таким, що був укладений внаслідок помилки, за змістом ст. 229 ЦК України.

Крім того суд вважає необхідним зауважити, що право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (ст. 182 ЦК України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обов'язковою.

Відповідно до п. 10 Переліку правоустановлюваних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що є Додатком № 1 до п. 2.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна є документами, на підставі яким БТІ проводять реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомого майна.

Отже, рішення суду є підставою для проведення ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації»державної реєстрації права власності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна адміністративно-торгівельний комплекс літ.А-3 загальною площею 1557,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3.

Відтак, звертаючись з позовними вимогами у даній справі, відповідач за первісним позовом скористався передбаченим статтею 1 Господарського процесуального кодексу України способом захисту свого права шляхом пред'явлення зустрічного позову про визнання права власності, керуючись при цьому ст. 392 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд констатує наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог, які є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

За усною заявою представника відповідача за первісним позовом, судовий збір, сплачений за первісним та зустрічним позовом, залишається за сторонами і не розподіляється на підставі ст. 49 ГПК України, з чим погодився присутній у судовому засіданні позивач за первісним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволення первісного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Запоріжжя) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Запоріжжя) про визнання недійсним договору оренди від 01.11.2012 р. укладеного між сторонами, відмовити повністю.

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Запоріжжя) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Запоріжжя) задовольнити повністю.

Визнати за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) право власності на об'єкт нерухомого майна: адміністративно-торгівельний комплекс загальною площею 1557,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 04.12.2012 р.

.