У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2012 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В.

суддів: Бондаренко Н.В., Буцяка З.І.,

секретар судового засідання - Приходько Л.В.,

з участю сторін та їх представників: ОСОБА_1,ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду від 01 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Рівненського міського суду від 01 листопада 2012 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму простроченого боргу в розмірі 377 840 грн. 90 коп., з яких: 331256 грн. 41 коп. -сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 43 404 грн. 71 коп. -проценти за користування грошовими коштами від суми позики, 1159 грн. 78 коп. -пеня, а також стягнуто 1700 грн. державного мита, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді та 200 грн. судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій покликався на його незаконність через порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що суд не взяв до уваги його доводи та не вказав в рішенні, чому вони вважаються спростованими.

Договір, згідно з яким з нього стягнуто кошти, не підписувався ним ні в присутності ОСОБА_1, ні в присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Вказаних свідків він ніколи не бачив, їх підписи на розписці та підпис ОСОБА_5 на договорі є цілковитою фікцією.

Всі проплати по договору, штрафні санкції та відсотки вказані в еквіваленті до іноземної валюти, що суперечить нормам Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", згідно з яким іноземна валюта може бути використана на території України в якості засобу платежу, позики (кредиту) або застави лише за наявності відповідно ліцензії Національного банку України.

Надані позивачем банківські документи не містять жодної інформації про те, що відповідач перерахував позивачу кошти як погашення заборгованості за договором позики, що додатково доводить той факт, що вказаний договір не укладався.

Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову за безпідставністю .

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Відповідач ОСОБА_4 у встановленому законом порядку, завчасно був повідомлений про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явився і причин неявки суду не повідомив, тому колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.

Причина неявки представника ОСОБА_4 колегією суддів визнана неповажною.

Позивач ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

__________________________________________________________________________________________________________

Справа № 2-5751/11 Головуючий у 1-й інст. -Ковальов І.М.

Провадження №22-ц 1790/2192/2012р. Доповідач -Боймиструк С.В.

Задовольняючи позов та стягуючи з відповідача суму простроченого боргу, індекс інфляції, проценти за користування грошовими коштами та пеню і судові витрати, суд першої інстанції виходив з того, що факт позики грошей між сторонами знайшов своє підтвердження в суді, позичальник був зобов'язаний їх повернути, однак ухилився від виконання цього обов'язку.

Такий висновок відповідає обставинам справи та вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що 06 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір позики у письмовій формі, за умовами якого позикодавець передала, а позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 317200,00 грн., що було еквівалентно 40000,00 доларів США (сорок тисяч доларів 00 центів), які відповідач зобов'язався повернути до 06 лютого 2011 року (а.с.6-8)..

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов ОСОБА_4 написав ОСОБА_1 розписку (а.с.9).

До вказаної в договорі дати та на час вирішення спору позичальник ОСОБА_4 умов договору не виконав, заборговані кошти позикодавцю ОСОБА_1 не повернув.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Пунктом 1 Умов договору між сторонами та у відповідності до ст.536 ЦК України, за користування позикою передбачено щомісячну сплату 2-х процентів від суми позики.

Згідно п.6 згаданого договору, за несвоєчасне повернення суми позики, крім сплати процентів, передбачено обов'язок відповідача сплатити суму позики з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та пеню в розмірі 0,001 процент від несплаченої суми за весь час прострочення.

З урахуванням вимог ст.ст. 1049, 1050, 610, 625 ЦК України міський суд, повно і правильно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи, та встановивши факт порушення ОСОБА_4 цивільно-правових зобов'язань перед ОСОБА_1 обґрунтовано стягнув з позичальника на користь позикодавця 377840,9 грн. з яких 331256 грн. 41 коп. боргу за договором позики, в тому числі 13508 грн. 41 коп. інфляційних нарахувань, частину несплачених процентів за користування позикою в розмірі 43404 грн. 71 коп., пеню в розмірі 1159,78 грн. та судові витрати: судовий збір 1700 грн., 120 грн. на інформаційно-технічне забезпечення та 200 грн. витрат на нотаріальне оформлення представництва в справі.

Розрахунок заборгованості за договором позики відповідачем не спростовано.

Посилання апелянта ОСОБА_4 на фіктивність договору позики не заслуговують на увагу. Отримання ним коштів за договором позики та їх неповернення позикодавцю підтверджено належними та допустимими в справі доказами дослідженими судом першої інстанції.

Враховуючи, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, 315, 317 ЦПК України , колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 01 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: