ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 листопада 2012 року № 2а-15548/12/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Аверкова В.В., розглянувши на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004132202 від 31.05.2012

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» (далі по тексту - позивача) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 31 травня 2012 року № 0004132202.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-15548/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 листопада 2012 року.

У судовому засіданні 22 листопада 2012 року представник позивача підтримав адміністративний позов в повному обсязі та просив суд задовольнити його. Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодних доказів на підтвердження нікчемності правочинів, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група Компаній Гріффін».

Крім цього, на підтвердження необгрунтованості висновків податкового органу, представниками позивача зазначено, що відповідачем не доведено, що укладання та виконання договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав та обов'язків; на момент здійснення спірних операцій позивач та його контрагенти, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група Компаній Гріффін» було зареєстровано як юридична особа та платники податку на додану вартість; сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а несплата контрагентом податку на додану вартість до бюджету не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту.

Представник відповідача у судове засідання 22 листопада 2012 року не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Доводи відповідача викладені у письмових запереченнях від 23 листопада 2012 року співпадають із висновками акту Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 28 березня 2012 року № 82/22-2/35634872 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю ВНВП "Група Компаній Гріффін" за період з 01 липня 2011 року по 31 липня 2011 року.

Враховуючи неявку представника відповідача, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув адміністративну справу № 2а-15548/12/2670 в порядку письмового провадження.

Вивчивши додані до справи матеріали, з урахуванням всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 31 травня 2012 року № 0004132202 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України за порушення статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 242 380, 00 грн., в тому числі: за основним платежем -193 904,00 грн., за штрафними санкціями - 48476,00 грн.

Вищезазначене податкове повідомлення - рішення винесене на підставі висновків акту Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 28 березня 2012 року № 82/22-2/35634872 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група Компаній Гріффін» за період з 01 липня 2011 року по 31 липня 2011 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

В акті перевірки встановлено, що віднесення Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціях з ТОВ ВНВП «Група компаній Гріффін» є необґрунтованими.

Такий висновок зроблено податковим органом на підставі акту Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 26 січня 2012 року № 259/23-4/32664878 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група компаній Гріффін»щодо підтвердження господарських відносин за липень 2011 року, в якому встановлено наступне: «при проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації, а також згідно отриманих висновків ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Трейдстар» березень-серпень 2011р., які були надані службовою запискою ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 04 листопада 2011 року № 5640/26-1/51 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Трейдстар» має ознаки фіктивності.

Відповідач стверджує, що оскільки встановлена наявність сформованого податкового кредиту у Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Трейдстар» по операціях з придбання товарів, робіт, послуг по постачальнику, який не задекларував факт продажу товарів, робіт, послуг, віднесення Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп»до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціях з ТОВ ВНВП «Група компаній Гріффін» є необґрунтованими.

За таких обставин, як висновок проведеної перевірки, встановлено порушення статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2011 року на загальну суму 193 904 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення - рішення від 31 травня 2012 року № 0004132202 скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» від 22 червня 2012 року № 1593/06/12 та від 06 вересня 2012 року № 1676/09/12 залишені без задоволення, а спірне рішення - без змін (копії рішення Державної податкової служби у місті Києві про результати розгляду первинної скарги від 21 серпня 2012 року № 5161/10/12-114 та рішення Державної податкової служби України від 24 вересня 2012 року № 2420/0/61-12/10-2115 містяться в матеріалах справи).

Ознайомившись із матеріалами справи, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується із доводами позовної заяви та суд зазначає наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група Компаній Гріффін», обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» (ідентифікаційний код 35634872) зареєстровано як юридична особа Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією 28 грудня 2007 року за № 1 070 102 0000 031467; відповідно до свідоцтва № 100102432 позивач є платником податку на додану вартість.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» (Замовник, за умовами Договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група Компаній Гріффін» (Виконавець, за умовами Договору) 01 липня 2011 року укладено Договір № 01/07-11 на надання послуг, за умовами якого Замовник замовляє роботи/послуги з прибирання приміщень, необхідність яких виникає у Замовника протягом усього терміну дії Договору.

Згідно пункту 3.1. Договору № 01/07-11 на надання послуг загальна вартість робіт, що надаються Замовником складається із сум видаткових накладних.

Пунктом 3.2. цього ж Договору встановлено, що прийом - передача виконаних за Договором Робіт здійснюється сторонами на підставі їх повного виконання за актом прийому передачі виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками сторін, скріплюється їх печатками та є невід'ємною частиною цього Договору.

Суду надано копію Заявки на виконання робіт від 01 липня 2011 року згідно Договору № 01/07-11 від 01 липня 2011 року, в якій міститься детальний перелік адрес об'єктів із зазначенням власника та площі, вартості виконаних робіт по окремому об'єкту, що підписана уповноваженими на те особами із закріпленням печатками Товариств.

В матеріалах справи містяться копії податкових накладних від 18 липня 2011 року № 1 на суму 320 000, 00 грн., 20 липня 2011 року № 2 на суму 411 690,00 грн., від 22 липня 2011 року № 3 на суму 55 000,00 грн., від 25 липня 2011 року № 4 на суму 119001,00 грн., від 27 липня 2011 року № 5 на суму 157086,00 грн., від 28 липня 2011 року № 6 на суму 5000,00 грн., від 31 липня 2011 року № 8 на суму 95645,54 грн. та копія акту № ОУ-0000027 здачі-прийняття робіт, згідно якого позивачем прийнято послуг по обслуговуванню та придбанню на суму 1 163 423, 50 грн. з ПДВ.

При цьому, на підтвердження здійснення оплати позивачем надано суду банківські виписки за 18 липня 2011 року на суми 65 500,00 грн., 55 300,00 грн., 64 900, 00 грн., 66 300,00 грн., 68 000, 00 грн.; від 20 липня 2011 року на суми 48 236,00 грн., 52 346,00 грн., 56 300,00 грн., 59 487,00 грн., 61 023,00 грн., 63 666,00 грн., 70 632,00 грн.; від 22 липня 2011 року на суму 55 000, 00 грн.; 25 липня 2011 року на суми 53 006,50 грн., 65 994,50 грн.; від 25 липня 2011 року на суми 53006,50 грн., 65994,50 грн.; від 27 липня 2011 року на суми 73062,50 грн., 84020,00 грн.; від 28 липня 2011 року на суму 5000,00 грн.; від 03 серпня 2011 року на суму 18900,00 грн.; від 08 серпня 2011 року на суму 8700,00 грн.; від 11 серпня 2011 року на суми 8000,00 грн., 59850,00 грн.

Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Слід зазначити, що представником відповідача не спростовано, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група Компаній Гріффін» було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Суд звертає увагу, що відповідачем проведено невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» (ідентифікаційний код 35634872) при цьому, використано акт Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 26 січня 2012 року № 259/23-4/32664878 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група компаній Гріффін» щодо підтвердження господарських відносин за липень 2011 року, під час складання якого податковим органом не досліджувалась первинна документації Товариства з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група компаній Гріффін», укладені договори із контрагентами, стан юридичної особи, тощо, тому надаючи правову оцінку обставинам справи, суд вважає висновки відповідача про віднесення Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» до складу податкового кредиту сум ПДВ за нікчемними угодами необґрунтованими та документально не підтвердженими.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг з виконання робіт з прибирання приміщень, суд звертає увагу, що згідно довідки серії АА № 284735 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до основних видів діяльності Товариства за КВЕД відносяться: прибирання виробничих та житлових приміщень, устаткування та транспортних засобів (74.70.0.), будівництво будівель (45.21.1.), управління нерухомим майном (70.32.0.), діяльність у сфері інжинірингу (74.20.1.), інша діяльність у сфері охорони здоров'я людини (85.14.0.), прибирання сміття, боротьба з забрудненням та подібні види діяльності (90.03.0), а на на підтвердження оплати отриманих послуг в матеріалах справи містяться виписка з банківського рахунку позивача.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарська операція між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група Компаній Гріффін» здійснена в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що та Товариство з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група Компаній Гріффін» не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Крім цього, суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група Компаній Гріффін», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Суд не бере до уваги посилання позивача про порушення порядку проведення перевірки та заперечення до акту, оскільки суд розглядаючи справу до суті виходить з аналізу правомірності здійснення господарських операцій між позивачем та та Товариством з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група Компаній Гріффін».

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правоімрно сформований податковий кредит, по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю ВНВП «Група Компаній Гріффін», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість на суму 115 706, 52 грн. є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 31 травня 2012 року № 0004132202.

4. Судові витрати в сумі 2146,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпел Гріффін Груп» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Аверкова