Справа № 22-ас-391 -2006р.      Головуючий у 1-й інстанції: Кабанова В.В.

Категорія: 41,42                                                  Доповідач: Белінська І.М.

ПОС ТАНОВА ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

З жовтня 2006 року   Судова палата в цивільних справах Апеляцій­ного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Полежая В.Д.,

суддів                              - Кіселика С.А., Белінської І.М.,

при секретарі                    - Шевченко Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Кіровограді адміністрати­вну справу за апеляційною скаргою Кіровоградської обласної державної ад­міністрації на постанову Кіровського районного суду М.Кіровограда від 27 липня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до голови Кіровоградської обласної державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що розпоряд­женням голови облдержадміністрації НОМЕР_1 вона незаконно була звільнена із займаної посади - начальника управління освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації - за п.2 ч.І ст.41 КЗпП України , оскільки за цією підставою може бути звільнено лише того праців­ника, який безпосередньо обслуговує грошові чи товарні цінності. Виконання таких функцій до її посадових обов'язків не входило. Крім того, відпо­відач звільнив її в період її тимчасової непрацездатності.

З цих підстав ОСОБА_1 просила поновити її на посаді началь­ника управління освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації, стяг­нути середній заробіток за час вимушеного прогулу, у тому числі і за період, коли відповідач незаконно не виконував попереднє судове рішення про поно­влення її на роботі, та 15 000 гривень - у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її трудових прав.

Ухвалою суду від 25 липня 2006 року допущена заміна неналежного відповідача на Кіровоградську обласну державну адміністрацію.

Постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 липня 2006 року позов в частині вимог про поновлення на роботі та стягнення ком-сенсації за час вимушеного прогулу задоволено повністю, в частині вимог про відшкодування моральної шкоди - частково, в сумі 10 000 гривень.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування цього рі­шення через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема, вказується на те, що однією з підстав для звільнення позивачки з роботи стали факти незаконного витрачання коштів на придбан­ня матеріальних цінностей та їх списання, встановлені в результаті перевірки, проведеної контрольно-ревізійним управлінням в Кіровоградській області та зафіксовані в акті від 10.06.2005 року, що стало підставою для втрати до неї довір"я з боку відповідача та її звільнення з роботи за п.2 ч.І ст.41 КЗпП України.

Суд неправильно визначив розмір середнього заробітку, оскільки Постановою КМУ №268 від 9.03.2006 року „Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" встановлені нові умови оплати праці начальників управлінь місцевих державних адміністрацій у порівнянні з тими, які діяли на час ухвалення судом рішення від 18.08.2005 року і яке суд 1-ї інстанції взяв до розрахунку компенсації за час вимушеного прогулу.

Суд 1-ї інстанції не залучив до участі в справі я якості третьої особи Управління освіти і науки облдержадміністрації, вирішивши питання про його права і обов"язки, оскільки рішення суду суттєво впливає на права управління щодо розпорядження коштами фонду оплати праці працівників даної установи.

Необгрунтованим, на думку відповідача, є рішення суду і в частині визначення грошової суми для відшкодування моральної шкоди, оскільки доводи позивачки, як і висновки суду, щодо характеру та меж вимушених негативних змін, що, начебто, відбулися в її житті у зв"язку із звільненням,-не підтверджені переконливими доказами.

Вислухавши пояснення представника відповідача Смаглюка В.В., який просив задовільнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду 1-ї інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в позові; заперечення позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, які просили залишити апеляційну скаргу без задоволення; дослідивши матеріали справи, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга Кірово­градської облдержадміністрації підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні з таких підстав.

Задовольняючи позов про поновлення на роботі суд 1-ї інстанції дійшов висновку про те, що позивачка, займаючи посаду начальника управління освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації та виконуючи свої посадові обов'язки відповідно до посадової інструкції, не може бути суб"єктом звільнення з роботи за п.2 ч.І ст.41 КЗпП України, оскільки до її функцій не входить безпосереднє обслуговування грошових або товарних цінностей. Крім того, відповідач незаконно звільнив позивачку з роботи в період її тимчасової непрацездатності.

Такі висновки ґрунтуються на правильному застосуванні норм ма­теріального та процесуального права.

Як видно з розпорядження голови Кіровоградської облдержадміні­страції №767-р від 18.11.2005 року підставою для звільнення позивачки із займаної посади стали численні порушення службових обов"язків при обслуговуванні товаро-матеріальних цінностей, незаконне витрачання бюд-жених коштів, виявлені в актах прокурорського реагування, матеріалах перевірки фінансово-господарської діяльності управління освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації КРУ в Кіровоградській області, що призвело до втрати до неї довір"я (а.с.29). Оскільки із змісту розпорядження не вбачається, які конкретно порушення стали підставою для звільнення, слід вважати, що такими є всі, зазначені в актах прокурорського реагування та КРУ.

Згідно із п.2 ч.І ст.41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір"я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до роз"яснення, що міститься у п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів", звільнення з підстав втрати довір"я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транс­портуванням, розподілом тощо) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір"я (зокрема порушення правил проведення операцій з матеріаль­ними цінностями).

Як видно з посадової інструкції начальника управління освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації, затвердженої 9.06.2004 року, в обов'язки позивачки входило, зокрема, розпорядження коштами в межах затвердженого кошторису витрат (а.с.54). Розділом У цієї інструкції визна­чено, що за невиконання, несвоєчасне або неналежне виконання функцій, покладених на цю посадову особу в межах і порядку, встановлених чинним законодавством, вона несе дисциплінарну відповідальність.

Звільнення з підстав, зазначених у п.2 ч.І ст.41 КЗпП України не є заходом дисциплінарного стягнення, що підтверджує висновок суду про те, що позивачка, займаючи посаду начальника управління освіти і науки облдержадміністрації, при виконанні своїх посадових обов'язків не викону­вала службових функцій по безпосередньому обслуговуванню грошових або товарних цінностей, а тому, як керівник, не є суб"єктом звільнення за п,2 ч.І ст..41 КЗпП України. Оскільки відповідач не навів у розпорядженні про звільнення ОСОБА_1 конкретних порушень нею службових обов'язків або фактів незаконного витрачання бюджетних коштів, з якими він пов'я­зував втрату довір"я до неї, як до начальника управління, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивачки ще й з тих підстав, що відповідач не довів наявність в її діях чи бездіяльності складу діянь ( як не зазначив і самі діяння), які б відповідно до п.2ч.1ст.41 КЗпП України могли свідчити про наявність передбачених цією нормою підстав для звільнення її з роботи, що свідчить про порушення порядку звільнення та унеможливлює належну перевірку в судовому порядку законності звільнення.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності в діях ОСОБА_1 інших корисливих правопорушень, які стали причиною втрати до неї довір'Я, не спростовують висновку суду про недоведеність цих фактів належними доказами. До того ж, із змісту розпорядження голови Кіровоградської облдержадміністрації про звільнення ОСОБА_1 не вбачається, що від­повідач пов'Язував звільнення позивачки з фактами вчинення нею корисли­вих правопорушень, розкрадання тощо поза службою.

Згідно із ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"акта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяль­ності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністратив­ного позову.

Правильним є і висновок суду про те, що звільнення позивачки було здійснене з порушенням ч.2 ст.41 КЗпП України, тобто в період її тимчасової непрацездатності. Дата звільнення ОСОБА_1 в зв'Язку з цим відповідачем змінена не була, факт перебування позивачки у стані тимчасо­вої працездатності оспорювався відповідачем у суді.

Крім того, розірвання трудового договору у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 ст.41 КЗпП України, провадиться з додержанням вимог ст..43 КЗпП України, тобто за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ч.2 ст.41 КЗпП). Докази про те, що звільнення було проведене з дотриманням цього правила, в мате­ріалах справи відсутні.

Визнавши звільнення незаконним суд, відповідно до вимог ч.2 ст.235 КЗпП України, вирішив питання про виплату позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Оскаржуючи правильність визначен­ня судом цих виплат, відповідач не надав ні до суду 1-ї інстанції, ні до апеляційного суду нового розрахунку або розміру суми, яку він вважає правильною. Не надано доказів і того, як саме вплинуло на розмір заробітної плати начальника управління освіти і науки прийняття постанови КМУ, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі. За таких обставин, відповід­но до вимог ст..71 КАС України, визначений судом 1-ї інстанції розмір серед­нього заробітку зміні не підлягає.

Інші посилання відповідача на порушення судом 1-ї інстанції норм процесуального права (зокрема, щодо не притягнення до участі в справі управління освіти і науки) є несуттєвими, такими, що не вплинули на закон­ність і обґрунтованість рішення суду.

Наведене свідчить про те, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення в частині задоволення позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга щодо цієї частини судового рішення задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи постанову про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених чинним зако­нодавством підстав для її задоволення, а саме - факту порушення відповіда­чем законних трудових прав позивачки та пов"язаних з цим порушенням її моральними стражданнями, втратою нормальних життєвих зв"язків та не­обхідністю докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Проте, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд 1-ї інстанції належним чином не застосував правила ч.2 ст.237-1 КЗпП Укра­їни, ч.З ст.23 ЦК України щодо врахування вимог розумності та справедли­вості. Вважаючи правильним висновок суду щодо наявності підстав для відшкодування позивачці моральної шкоди, колегія суддів вважає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди слід визначити у сумі 7 000 грн. В зв"язку з цим, відповідно до ст..201 КАС України, постанова суду 1-ї інстанції підлягає зміні.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 195-196, ст..ст. 198, 200, 201-202, 205, 207 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Кіровського районного суду М.Кіровограда від 27 липня 2006 року в частині задоволення позовних вимог про відшкодування мораль­ної шкоди змінити. Зменшити розмір грошового відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Кіровоградської обласної державної адмі­ністрації на користь ОСОБА_1 з 10 000 гривень до 7 000 (семи тисяч) гривень.

В решті постанову суду 1-ї інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного Суду України на протязі одного місяця.