Справа № 22-2666-2006р.     Головуючий у 1-й інстанції: Кучеренко О.П.

Категорія: 29                                        Доповідач: Белінська І.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 жовтня 2006 року        Судова палата в цивільних справах апеля­ційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Полежая В.Д.,

суддів                               - Суржика М.М., Белінської І .М.,

при секретарі                     - Шевченко Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добровеличківського районного суду від 3 серпня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у кори­стуванні житловим будинком.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачка є його колишньою дружиною, з якою шлюб розірвано в установленому законом порядку. Під час перебування у шлюбі вони разом з дітьми проживали у будинку АДРЕСА_1, який належить йому, позивачеві, на праві приватної власності. Після розірвання шлюбу відпові­дачка відмовляється виселитися з цього будинку, чим порушує його майнові права щодо вільного на свій розсуд користування та розпорядження належ­ним йому майном.

Посилаючись на ці обставини, а також на те, що відповідачка має інше житло у тому ж селі, ОСОБА_1 просив виселити з належного йому житлового будинку відповідачку з усіма проживаючими з нею особами, тобто разом з неповнолітніми дітьми.

Рішенням Добровеличківського районного суду від 3 серпня 2006 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення через неправильне застосування судом 1-ї інстанції норм матеріального права. Вказується на те, що суд застосував норми матеріального права, які не регулюють спірні правовідносини.

Заслухавши пояснення позивача та його представника ОСОБА_3, які просили задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає відхиленню,  а рішення суду - залишенню без змін з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд 1-ї інстанції послався на те, що саме по собі припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишніх членів його сім"ї права користуватися займаним приміщенням.

Такий висновок ґрунтується на повному та всебічному з"ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, та правильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно із ч.І ст. 405 ЦК України члени сім"ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону.

Судом встановлено, що відповідачка, як дружина позивача, постійно проживала у спірному будинку, який перейшов у власність позивача від його батька частково на підставі договору дарування, частково - у порядку спад­кування. Разом із сторонами в будинку проживають їх діти - син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

21.02.2006 року зареєстровано розірвання шлюбу між сторонами.

Вирішуючи питання щодо наявності передбачених законом підстав для виселення відповідачки із займаного нею житла, власником якого є пози­вач, суд 1-ї інстанції правильно застосував норми Житлового кодексу України, які є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу Ук­раїни, оскільки предметом спору є право на житло.

Відповідно до ч.З ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Доводи апеляційної скарги про те, що ст..9 ЖК України регламентує лише право громадян на отримання житла державного чи громадського жит­лового фонду та у житлово-будівельних кооперативах і не встановлює правил користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приват­ного житлового фонду ґрунтуються на неправильному тлумаченні цієї норми, оскільки ця стаття є загальною нормою, яка конкретизує закріплене у Конституції право громадян на житло, а не конкретний вид правовідносин.

Згідно із ч.4 ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з влас­ником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім"ї про безоплатне користування жилим примі-щеням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу, тобто колишній член сім"ї зобов"язаний своєчасно сплачува­ти власнику плату за користування жилим приміщенням та оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені угодою між ними.

Перевіряючи законність і обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді 1-ї інстанції, колегія суддів вважає, що відповідачка не може бути виселена із займаного нею житла лише з тих підстав, що вона перестала бути членом сім"ї позивача, який є власником цього житла.

Правильним є і висновок суду про те, що виселення колишніх членів сім"ї власника можливе лише за наявності підстав, передбачених ч.І ст.116 ЖК України.

У той же час факт проживання у будинку колишніх членів сім"ї не позбавляє власника житла розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди, що передбачено ст.. 150 ЖК Ук­раїни.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що суд 1-ї інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матері­ального права.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст.303,304, 307-309,313-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Добро-величковського районного суду від 3 серпня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання нею законної сили.