Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 грудня 2012 р. Справа № 2а/0570/16282/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 12 година 00 хвилин
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.
при секретарі Аврамченко С.С.
за участю
представника позивача - Оптової К.С. - на підставі довіреності,
представника відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку адміністративну справу за позовом Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області до Відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови, -
встановив:
29 листопада 2012 року Інспекція з питань захисту прав споживачів у Донецькій області (далі - Позивач або Інспекція) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції (далі - Відповідач або ВДВС), в якому просила суд:
- визнати дії Відповідача такими, що не відповідають нормам діючого законодавства;
- скасувати постанову про відмову у відкриті виконавчого провадження ВП № 35055174 від 31 жовтня 2012 року;
- зобов'язати Відповідача відкрити виконавче провадження по постанові про накладення стягнень, передбачених ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 31 жовтня 2012 року № 1163.
Фактичні підстави для звернення до суду із вказаним позовом Позивач вбачає в наступному.
Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції від 31 жовтня 2012 року ВП № 35055174 на підставі п.6 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання постанови Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області від 5 червня 2012 року № 1163 у зв'язку з пропуском трьохмісячного строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Відмовляючи у відкритті виконавчого провадження, державний виконавець виходив з того, що постанова Інспекції від 5 червня 2012 року № 1163 є постановою по справі про адміністративне правопорушення, яка може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців, а тому дійшов висновку, що Інспекцією пропущений строк пред'явлення до виконання цього виконавчого документа.
Позивач вважає вказану постанову безпідставною, такою, що не відповідає нормам діючого законодавства і підлягає скасуванню.
Правова позиція Позивача ґрунтується на тому, що постанова Інспекції від 5 червня 2012 року № 1163 відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», та не є постановою по справі про адміністративне правопорушення, тому може бути пред'явлена до виконання протягом року. Крім того, Позивач відзначає, що спірна постанова прийнята на підставі п.6 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», в якій йдеться про невідповідність виконавчого документа вимогам, встановленим цим Законом, а не про пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
В судовому засіданні представник Позивача підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові, надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, просила позов задовольнити.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином з дотриманням вимог ст.ст.38, 181 Кодексу адміністративного судочинства України.
7 грудня 2012 року через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду за допомогою факсимільного зв'язку ВДВС надав заперечення проти позову (а.с.17-18), сутність яких полягає в тому, що постанова Інспекції від 5 червня 2012 року № 1163 є постановою по справі про адміністративне правопорушення, ця постанова надійшла на виконання 31 жовтня 2012 року, що перевищує передбачений законом строк для пред'явлення до виконання виконавчого документа даного виду; при винесенні спірної постанови державним виконавцем помилково застосований п.6 замість п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», що є технічною помилкою (опискою) та на прийняте рішення по суті не випливає. З урахуванням наведеного Відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Крім того, Відповідачем надана заява про розгляд справи за відсутності його представника, мотивована значною завантаженістю на працівників відділу (а.с.19).
Приймаючим до уваги положення ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, а також приписи ч.5 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
5 червня 2012 року Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Донецькій області прийнята постанова про накладення стягнень, передбачених ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів», за № 1163 (а.с.7).
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що перевіркою стану дотримання законодавства про захист прав споживачів у магазині фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 встановлена відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари щодо одержаних для реалізації 22 партій товарів. У зв'язку з цим на підставі ст.ст.23, 26 Закону України «Про захист прав споживачів», Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1177, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 застосований штраф в сумі 1 870,00 грн.
Постанова набрала чинності 5 червня 2012 року і того ж дня була надіслана на адресу суб'єкта господарювання рекомендованою поштовою кореспонденцією.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 мав сплатити штраф у п'ятнадцятиденний термін з дня отримання постанови, проте цього не зробив.
26 жовтня 2012 року Інспекція надіслала на адресу ВДВС заяву про примусове виконання постанови від 5 червня 2012 року № 1163, датовану 23 жовтня 2012 року, (а.с.6), про що свідчить список рекомендованих поштових відправлень (а.с.10).
31 жовтня 2012 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Сидоренко І.О. за результатами розгляду заяви Інспекції про примусове виконання постанови № 1163, виданої Інспекцією, про стягнення з ОСОБА_2 1870,00 грн. винесена постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (про відмову в прийнятті до виконання виконавчого документа) ВП № 35055174 (а.с.8).
У зв'язку з пропуском трьохмісячного строку пред'явлення виконавчого документа до виконання та керуючись п.6 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відмовив в прийнятті до виконання виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання постанови № 1163 від 5 червня 2012 року.
Постанова від 31 жовтня 2012 року надіслана на адресу Інспекції із супровідним листом за № 1786/11, датованим 2 листопада 2012 року, та отримана Позивачем 20 листопада 2012 року, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції (а.с.9).
Позовна заява Інспекції отримана Донецьким окружним адміністративним судом 29 листопада 2012 року та зареєстрована відділом діловодства та документообігу за вхідним номером 16480/12 (а.с.2).
Отже, Позивач реалізував своє право на оскарження спірної постанови в судовому порядку в межах визначеного ч.2 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до адміністративного суду.
Проаналізувавши фактичні обставини, за яких виник спір між сторонами, суд дійшов висновку, що причиною його виникнення є різна оцінка правової природи виконавчого документа, так Позивач вважає, що постанова від 5 червня 2012 року № 1163 є рішенням органу виконавчої влади, виконання якого покладено на органи державної виконавчої служби, а тому може бути пред'явлена до виконання протягом річного строку, на думку Відповідача, ця постанова є постановою по справі про адміністративне правопорушення, як насідок, вона може бути пред'явлена до виконання у тримісячний строк.
Отже для вирішення цього спору судом має бути з'ясовано, чи є постанова Інспекції постановою по справі про адміністративне правопорушення та протягом якого строку цей виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання.
Вирішуючи справу по суті, суд застосовує нижченаведені правові норми.
Завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч.ч.1-2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч.1 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Ч.5 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606) встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, спір, який виник між Інспекцією та ВДВС належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР) державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.
Згідно з положеннями ч.ч.1-2 ст.2 Закону № 606, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Ч.ч.1-3 ст.3 Закону № 202/98-ВР визначено, що органами державної виконавчої служби є, зокрема, міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців. Міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами.
Ч.2 ст.4 Закону № 202/98-ВР містить правову норму, відповідно до якої державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадови осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Системний аналіз вищезгаданих положень Законів № 202/98-ВР та № 606, а також п.7 ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить, що ВДВС та його державні виконавці є суб'єктами владних повноважень, як наслідок, у справах щодо оскарження рішень цих суб'єктів суд має перевірити їх відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту ст.1 Закону № 606 вбачається, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, вирішуючи питання щодо прийняття до провадження виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження за заявою Інспекції, державний виконавець ВДВС зобов'язаний був дотримуватися принципу законності.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом, є виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою відповідно до Закону № 606, рівно як і рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу, що передбачено п.п.6, 8 ч.2 ст.17 Закону № 606.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне відзначити наступне.
Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів визначена ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII (далі - Закон № 1023).
П.7 ч.1 ст.23 Закону № 1023 визначено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суми штрафів зараховуються до державного бюджету. Порядок їх стягнення визначається Кабінетом Міністрів України, що передбачено ч.2 ст.23 Закону № 1023.
Згідно з ч.3 ст.23 Закону № 1023 у разі невиконання в добровільному порядку суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, визначених у ст.26 цього Закону рішень (постанов) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, його територіальних органів та їх посадових осіб про накладення стягнення примусове виконання таких рішень (постанов) здійснюється державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, його територіальних органів та органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів визначені ст.26 Закону № 1023.
Так, відповідно до п.п.12-13 ч.1 ст.26 Закону № 1023 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення; накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені ст.23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок накладення та стягнення штрафів уповноваженими особами Держспоживінспекції та її територіальних органів з суб'єктів господарської діяльності - підприємств, установ, організацій (їх філій, представництв, відділень) незалежно від форми власності, іноземних юридичних осіб (їх філій, представництв, відділень) і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що провадять господарську діяльність на території України, за порушення законодавства про захист прав споживачів визначає Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1177, (далі - Положення № 1177).
Згідно з п.2 Положення № 1177 відповідно до с23 Закону України «Про захист прав споживачів» на суб'єктів господарської діяльності накладається стягнення у вигляді штрафу, зокрема, за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товар, роботу, послугу.
Відповідно до п.4 Положення № 1177 рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у п.2 цього Положення, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Мінекономрозвитку.
Постанова про накладення штрафу обов'язкова для виконання суб'єктом господарської діяльності. У разі невиконання зазначеної постанови сума штрафу стягується в установленому законодавством порядку. Не підлягає виконанню постанова про накладення штрафу, якщо її не було звернуто до виконання протягом одного року з дня прийняття. Вказані норми містяться в п.7 Положення № 1177.
Застосувавши системне тлумачення положень ч.2 ст.17 Закону № 606, ст.ст.23, 26 Закону № 1023 та п.п.2, 4, 7 Положення № 1077, суд дійшов висновку, що постанова Інспекції від 5 червня 2012 року № 1163 в розумінні Закону № 606 є рішенням органу державної влади, виконання якого за законом покладено на державну виконавчу службу, а не постановою по справі про адміністративне правопорушення.
Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (ч.1 ст.25 Закону № 606).
Вимоги до виконавчого документа визначені ст.18 Закону № 606, відповідно до ч.1 якої у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано
документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України (ч.3 ст.18 Закону № 606).
Відповідно до ч.4 ст.18 Закону № 606 законом можуть бути встановлені також інші додаткові
вимоги до виконавчих документів.
Зі змісту спірної постанови вбачається, що під час розгляду заяви Інспекції про примусове виконання постанови № 1163, державним виконавцем не були встановлені ознаки її невідповідності вимогам ст.18 Закону № 606.
Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання визначені ч.1 ст.22 Закону № 606, згідно з якою виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Оскільки постанова Інспекції є рішенням органу виконавчої влади, яке підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, вона може бути пред'явлена до виконання у строк, визначений п.2 ч.1 ст.22 Закону № 606, тобто протягом року.
Згідно з ч.2 ст.22 Закону № 606 строки, зазначені у ч.1 цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; 2) виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.
Постанова Інспекції № 1163 набрала чинності 5 червня 2012 року, отже відповідно до положень п.2 ч.1 та п.3 ч.2 ст.22 Закону № 606 може бути пред'явлена до виконання протягом річного строку, який обчислюється з наступного дня після набрання нею чинності, а саме з 6 червня 2012 року.
Судом встановлено, що заява про примусове виконання постанови Інспекції № 1163 надіслана Позивачем на адресу ВДВС 26 жовтня 2012 року і отримана останнім 31 жовтня 2012 року, отже строк пред'явлення до виконання цього виконавчого документа ще не сплинув.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону № 606 виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
Зі змісту постанови Інспекції вбачається, що ОСОБА_2 - боржник за виконавчим документом, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2
Отже, Позивач звернувся із заявою про примусове виконання виконавчого напису до належного органу державної виконавчої служби.
Таким чином, Інспекція звернулася до відповідного органу державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання постанови від 5 червня 2012 року № 1163, яка відповідає вимогам, передбаченим Законом № 606, строк пред'явлення до виконання якої не закінчився, що зумовлювало виникнення у Відповідача обов'язку прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження.
Підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження визначені ч.1 ст.26 Закону № 606, згідно з якою державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом (ч.2 ст.21 Закону № 606).
Зі змісту спірної постанови вбачається, що державним виконавцем відмовлено в прийнятті до виконання виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження на підставі п.6 ч.1 ст.26 Закону № 606, яким передбачена така підстава для відмови, як невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону, незважаючи на це державний виконавець мотивував відмову тим, що сплинув тримісячний строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Зазначену невідповідність Відповідач пояснив технічною помилкою (опискою), яка не впливає на сутність прийнятого рішення.
При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково (ч.1 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з положеннями п.п.1-2 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони
просять.
Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
З урахуванням встановлених фактичних обставин та застосованих до спірних правовідносин норм права, суд дійшов висновку, що постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) від 31 жовтня 2012 року ВП № 35055174 є протиправною і підлягає скасуванню, оскільки постанова Інспекції від 5 червня 2012 року № 1168 пред'явлена .
Належним способом захисту прав Інспекції як стягувача у виконавчому провадженні є покладання на ВДВС обов'язку прийняти до провадження постанову Інспекції від 5 червня 2012 № 1163 та відкрити виконавче провадження з примусового виконання цього виконавчого документа.
З приводу позовних вимог про визнання дій Відповідача такими, що не відповідають нормам діючого законодавства, суд відзначає наступне.
Дія - це активна форма поведінки, зовнішній прояв волевиявлення суб'єкта, що породжує, змінює або припиняє правовідносини, впливаючи таким чином на права і обов'язки учасників цих правовідносин. Із вказаних позицій акт суб'єкта владних повноважень є результатом його дій, а отже є їх різновидом. Водночас права особи можуть порушуватися й діями суб'єктів владних повноважень, які не оформлюються відповідними актами.
Вимоги Інспекції про визнання дій ВДВС такими, що не відповідають нормам діючого законодавства, не містять зазначення, яких саме дій і в чому вони полягають, за своєю суттю ці позовні вимоги зводяться до визнання протиправною відмови Відповідача у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання постанови Інспекції від 5 червня 2012 року № 1163, результатом цих дій є постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження, яка за висновком суду є протиправною і підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги стосовно дій ВДВС не потребують додаткового вирішення. Таким чином, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись Конституцією України, Законами України «Про виконавче провадження», «Про захист прав споживачів», ст.ст.1-15, 17-20, 69-72, 86, 94, 98, 99, 158-163, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області до Відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови - задовольнити частково.
Визнати протиправною і скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 35055174 від 31 жовтня 2012 року.
Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції прийняти до провадження постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області від 5 червня 2012 року № 1163 про накладення стягнень, передбачених ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів», та відкрити виконавче провадження з примусового виконання цього виконавчого документа.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 32 (тридцять дві) гривні 19 копійок.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 7 грудня 2012 року.
Постанова складена у повному обсязі і підписана 10 грудня 2012 року.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному ст.186 Кодексом адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Кравченко Т.О.