Справа № 22-ц-1270/2007 р.

№ 22-ц-943/2007 р.

                                                                       Головуючий у 1 інстанції Островський Л.Є.

Категорія 13

Доповідач Соколовський В.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2007 року                                                              м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді                       Соколовського В.М.,

суддів:                                            Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.,

секретаря                                       Довжинської Н.Б.,

з участю       апелянта                  ОСОБА_1його адвоката ОСОБА_4

відповідачки-позивачки              ОСОБА_2.,

відповідачки                                 ОСОБА_3.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1на рішення Івано-Франківського міського суду від 18 квітня 2007 року та на додаткове рішення цього ж суду від 11 липня 2007 року, -

встановила:

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 квітня 2007 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про визнання недійсним державного акту на землю, визнання майна особистою приватною власністю, визання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні житловим будинком, про поділ майна подружжя - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1про поділ майна подружжя - задоволено: визнано за ОСОБА_2право на 1/2 частину будинковолодіння поАДРЕСА_1, що складається із: кімнати 1-4, площею 23,4 кв.м.; кухні 1-7, площею 7 кв.м.; коридору 2, площею 9,1 кв.м.; ванної кімнати 1-6, площею 3,1 кв.м.; туалету 1-5, площею 2 кв.м.; веранди 1, площею 4,1 кв.м.; гаража, площею 23,1 кв.м. під літерою "Б"; сараю під літерою "Г", згідно технічного плану житлового будинку. Стягнуто з ОСОБА_1на користь ОСОБА_2830 грн. сплаченого нею державного мита та 500 грн. за надання їй правової допомоги адвокатом.

На виконання ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 липня 2007 року, Івано-Франківський міський суд 11 липня 2007 року постановив додаткове рішення, яким визнав за ОСОБА_1право на 1/2 частину будинковолодіння поАДРЕСА_1, що складається із: кімнати 1-1, площею 18,4 кв.м.; кімнати 1-2, площею 15,0 кв.м.; коридору 1-3, площею 12,1 кв.м. згідно технічного плану житлового будинку.

На дані рішення міського суду ОСОБА_1. подав апеляційні скарги, зазначаючи про їх незаконність і необ"єктивність, що ці рішення постановлені з порушенням норм

2

матеріального та процесуального права і не відповідають обставинам справи. Зокрема, вказує на неврахування судом тих обставин, що вони не проживали в шлюбі та не мали спільного бюджету ще з 2002 року, хоча шлюб між ними офіційно розірвано в суді 25.09.2003 року і зареєстровано в РАГСі 04.11.2003 року. ОСОБА_2. не вклала ні в земельну ділянку, ні в будинок жодних коштів. Спільним майном подружжя вони поділились ще в 2002 році, коли розлучилися фактично. Він продав власний будинок поАДРЕСА_2, який був побудований ще з першою дружиною, і ОСОБА_2. отримала 12,5 тис. доларів США, а йому залишилось 13 тис. доларів США. Судом не взято до уваги показів відповідачкиОСОБА_3. про те, що за продану земельну ділянку вона, ОСОБА_3., отримала від нього 4100 доларів США, а ОСОБА_2. назвала в суді суму 3000 доларів США. Це свідчить про те, що ОСОБА_2. не була навіть відома така істотна умова договору - як ціна. Будинок по АДРЕСА_1 він будував на два входи: одну половину для своєї дочки - ОСОБА_5, яка допомагала йому в будівництві та на даний час проживає в половині будинку; другу половину - для себе. Не віднісся критично суд і до показів свідків ОСОБА_6. таОСОБА_7., які є родичами ОСОБА_2. і зацікавленими в даній справі особами. І навпаки, суд не належно оцінив показів свідків, які виступали на його стороні. Вважає, що ОСОБА_2. самовільно захопила його половину будинку. Також при постановленні судом рішення не було визначено ступінь готовності будинку та не враховано, що будинок не прийнято і не здано в експлуатацію. Ніякої оцінки суд не дав і його доказам про вартість будівельних матеріалів.

Просить скасувати оскаржувані рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, а в позові ОСОБА_2. відмовити.

В судовому засіданні апелянт та його адвокат ОСОБА_4 підтримали вимоги апеляційних скарг з вище наведених мотивів, просили їх задовольнити в повному об"ємі.

Відповідач-позивач ОСОБА_2. вимоги скарг не визнала, вважає рішення суду законними і обгрунтованими, які просила залишити в силі, а в скаргах відмовити.

ВідповідачОСОБА_3. визнала вимоги скарг, вважає, що їх потрібно задовольнити, а рішення скасувати, оскільки, про продаж земельної ділянки поАДРЕСА_1вона домовлялась з ОСОБА_1. і він заплатив їй гроші за земельну ділянку, хоча договір про купівлю-продаж укладала в нотаріуса із його дружиною ОСОБА_2

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1. підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 14 листопада 1995 року, а 04 листопада 2003 року шлюб між ними розірвано (а.с. 59).

08 травня 2003 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_3. укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0462 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 55). На ім"я ОСОБА_2. видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 16.02.2004 року (а.с. 61-62), дано дозвіл на виконання будівельних робіт і передано функції замовника на будівництво індивідуального житлового будинку (а.с. 48-49).

Окрім того, на ім"я ОСОБА_2. виготовлено архітектурно-будівельний проект на будинок від 26.08.2004 року (а.с. 68-84) і видано технічний паспорт (а.с. 50-52).

За час спільного проживання сторони розпочали будівництво будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_1, однак, в подальшому стосунки між ними погіршились і ОСОБА_1. розділив будинок на дві частини, зробивши два окремі входи до будинку, чого не заперечили і сторони по справі та свідки, що були допитані в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім"ю України (в редакції 1970 року), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя

3

користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Статтею 28 зазначеного Кодексу було визначено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Аналогічні норми збережені і в нині чинному Сімейному Кодексі України, статтях 60,63,69,70.

Згідно ст. 81, ч.1, п.а Земельного Кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

За змістом ст. 132 ЗК України вбачається, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.

Статтею 89 ЗК України передбачено, що у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки подружжя, співвласників жилого будинку.

При таких обставинах, суд першої інстанції, постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1виходив з того, що сторонами було розпочато будівництво спірного будинку під час шлюбу, а згодом між колишнім подружжям було встановлено порядок користування житловим будинком. Також сторонам належить на праві спільної сумісної власності в рівних долях і спірна земельна ділянка, оскільки, ОСОБА_1. в судовому засіданні, не доведено факту порушень закону при укладенні оспорюваного ним договору купівлі-продажу земельної ділянки та Державного акту на землю. В зв"язку з цим, суд правомірно визнав безпідставними вимоги ОСОБА_1. щодо визнання за ним права власності на всю спірну земельну ділянку та житловий будинок чи будівельні матеріали.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, оскільки, він відповідає встановленим обставинам по справі, а доводи апелянта про незаконність рішення в цій частині вимог є безпідставними і не можуть бути взяті до уваги колегією суддів.

Що ж стосується висновку суду про можливість поділу спірного житлового будинку між колишнім подружжям по 1/2 його частині, в зв"язку з чим було задоволено зустрічний позов ОСОБА_2., то такий висновок, на думку колегії суддів є помилковим і неправильним.

Матеріалами справи та поясненнями сторін встановлено, що спірний житловий будинок не здано в експлуатацію, не зареєстровано в органах бюро технічної інвентаризації і на нього не отримано свідоцтва про власність, тобто будинок вважається об"єктом незавершеного будівництва.

Статтею 331, ч. 3 ЦК України визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа може укласти договір щодо об"єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об"єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об"єкта незавершеного будівництва (доповнення і зміни у дану статтю внесені Законом України від 15.12.2005 року № 3201-IV).

Отже, за наведених вище обставин, слід вважати, що сторони є власниками будівельних матеріалів та обладнання, а тому суд першої інстанції не вправі був проводити поділ між сторонами будинку, який не здано в експлуатацію і який є об"єктом незавершеного будівництва.

В зв"язку з цим, колегія суддів вважає, що звернення ОСОБА_2. до суду із зустрічним позовом про поділ спірного будинку є передчасним і її позовні вимоги не підлягають до задоволення. Тому рішення суду як основне, так і додаткове в цій частині

4

підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_2. у зустрічному позові.

На підставі ст.ст. 22,28 КпШС України (в редакції 1970 року), ст. 331,ч. 3 ЦК України, керуючись ст.ст. 307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 18 квітня 2007 року та додаткове рішення цього ж суду від 11 липня 2007 року скасувати в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1про поділ майна подружжя, визнання за кожним з них права власності по 1/2 частині будинковолодіння і ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1про поділ майна подружжя та визнання права власності за кожним по 1/2 частині будинковолодіння поАДРЕСА_1 відмовити.

В решті рішення Івано-Франківського міського суду від 18 квітня 2007 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.