Справа № 22-2182/2007 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 40 Токар Л.В.
Доповідач Матківська М. В.
УХВАЛА
Апеляційного суду Вінницької області
від 26 жовтня 2007 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого : Матківської М. В.
Суддів : Медяного В.М. , Онішука В.В.
При секретарі: Шевчук Л.В.
За участю : представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_4 і його адвоката ОСОБА_3
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 липня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Юрекс-В" про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі, -
встановила:
В травні 2007 року ОСОБА_13вернувся в суд з позовом до ТОВ "Юрекс-В" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення заборгованості по заробітній платі. Свої вимоги мотивував наступним. З 01.07.2004 року він працює на посаді заступника директора в товаристві з обмеженою відповідальністю "Юрекс-В" по сумісництву. 18.04.2007 року він за місцем своєї основної роботи отримав наказ № 54 від 16.04.2007 року, за яким його звільнено із займаної посади з 30.04.2007 року за підставою: скорочення штатної одиниці, в зв'язку з відсутністю в потребі даної посади. Він вважає, що таке звільнення проведено з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України, зокрема: про наступне звільнення його не попередили за два місяці; йому не пропонували
Лишу роботу. В порушення ст. 47 КЗпП України йому не видали трудову книжку, а в порушення ст. 116 КЗпП України не виплатили всі належні суми і про нараховані такі суми його не повідомили. Крім цього, наказ № 54 датований 16.04.2007 року, однак його копія направлена йому в конверті із поштовим штемпелем відправки 13.04.2007 року. Тому, просив визнати наказ про звільнення незаконним, поновити його на роботі, на посаді заступника директора ТОВ "Юрекс-В", стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 квітня 2007 року по день поновлення на роботі. Також, в зв'язку з тим, що із січня 2007 року до звільнення відповідач не виплатив йому заробітну плату в сумі 2020 гр.(із розрахунку: середньомісячна зарплата 550 гр. х 4 міс. = 2020 гр.), тому також просив стягнути із відповідача цю суму.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 липня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким його позов задоволити.
Зазначив, що рішення суду є незаконним і необгрунтованим, оскільки судом допущено порушення норм матеріального права.
Представники відповідача заперечили апеляційну скаргу, просять її відхилити в зв'язку з тим, що суд постановив законне і справедливе рішення. Просять залишити його без змін.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що наказом по підприємству ТОВ "Юрекс-В № 3-а від 26 січня 2006 року ОСОБА_1, згідно поданої ним заяви, звільнено із посади заступника директора товариства за згодою сторін (п. 1) та прийнято на роботу на посаду заступника директора за сумісництвом з 27.01.2006 року ( п. 2). Позивач є одним із засновників ТОВ "Юрекс-В".
Основним місцем роботи позивача є ТОВ "ЛіЯр", де він працює директором, одночасно являючись його засновником.
Наказом № 54 від 16.04.2007 року ОСОБА_13вільнено із займаної посади з 30.04.2007 року в зв'язку із скороченням штату.
Також судом встановлено, що позивач працював протягом восьмигодинного робочого дня за основним місцем роботи - в ТОВ "ЛіЯр", а в ТОВ "Юрекс-В" із січня 2007 року і до звільнення на роботу не виходив.
Наказом директора ТОВ "Юрекс-В" № 10-к від 30.04.2007 року ' внесені зміни до штатного розкладу, в зв'язку із скороченням посади заступника директора.
Відповідно до ст. 40 п. 1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
2
По справі встановлено, що між ТОВ "Юрекс-В" та ОСОБА_1
26.01.2006 року укладено трудовий договір на невизначений строк про
роботу за сумісництвом (а. с. 12).
Порядок вивільнення працівників визначається статтею 49-2 КЗпП України, згідно вимог якої працівників персонально попереджають про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно власник пропонує працівникові іншу роботу та доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП України. Стаття 43-1 КЗпП України передбачає розірвання трудового договору з ініціативи власника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації, зокрема, у випадку звільнення з сумішуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством.
Пленум Верховного Суду України в постанові "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 року з послідуючими змінами, в п. 19 роз'яснив, що при розгляді трудового спору, пов'язаного із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи не попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Як вбачається із матеріалів справи та із пояснень сторін по справі, ОСОБА_13аймав посаду заступника директора підприємства по сумісництву, маючи при цьому основне місце роботи - ТОВ "ЛіЯр", де він працював директором ( а. с. 35, 58 - 61). В ТОВ "Юрекс-В" мало місце скорочення штату працівників, що підтверджується наказом № 10-Ш від
30.04.2007 року (а. с. 64) та штатним розкладом товариства з 30.04.2007 року
( а. с. 65). Отже, звільнення ОСОБА_1 із посади, на якій він працював
за сумісництвом, проведено відповідно до діючого трудового законодавства.
Згідно вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час
З
вимушеного прогулу. Оскільки звільнення ОСОБА_1 проведено відповідно до вимог закону, тому його вимоги про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу до задоволення не підлягають.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу ( ст. 102-1 КЗпП України).
Із матеріалів справи, зокрема із табелів робочого часу за період з 01.01.2007 року по 30.04.2007 року ( а. с. 22-25) заступник директора ОСОБА_1 на роботу не виходив, відповідно, фактично ніякої роботи не виконував. Тому його вимоги про стягнення заробітної плати в сумі 2020 гр. за період з 01.01.2007 року по день видачі наказу про звільнення до задоволення не підлягають.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції законно і обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволенні його позову.
Отже, рішення суду є законним, обгрунтованим і справедливим, а тому не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 липня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення .
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.