ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" грудня 2012 р. Справа № 18/558/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоТатькова В.І.
суддів :Прокопанич Г.К., Хрипуна О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 23.08.2012 р.
та рішеннягосподарського суду Полтавської області від 12.06.2012 р.
у справі№ 18/558/12 господарського суду Полтавської області
за позовом ФОП ОСОБА_4
доФОП ОСОБА_5
простягнення 38 427,55 грн.
за участю представників:
від позивача- ОСОБА_6
від відповідача- ОСОБА_7
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2012 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до ФОП ОСОБА_5 та просив суд, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, стягнути з останньої грошові кошти в розмірі 37 022,58 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.06.2012 р. (суддя Білоусов С.М.) в задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2012 р. (головуючий суддя: Шевель О.В., судді: Гетьман Р.А., Слободін М.М.) рішення господарського суду Полтавської області від 12.06.2012 р. залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 28.09.2011 р. між сторонами укладено Договір поставки № 869К (надалі -Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати, а Виконавець -прийняти для подальшого продажу продукти харчування, товари першої потреби, господарчі товари тощо.
Відповідно до п. 2.1. Договору асортимент, кількість, ціна та строки поставки товару визначаються сторонами окремо, в кожному конкретному випадку та оформлюються замовленням покупця. Замовлення покупця може бути здійснено в усній або письмовій формі, в тому числі по факсу. У замовленні обов'язково вказується найменування, кількість та асортимент товару.
Пунктом 2.2. Договору визначено, що постачальник має право неодноразово проводити поставку товару в кількості та асортименті відповідно до замовлення покупця.
Згідно з п. 2.9. Договору покупець здійснює розрахунок за поставлений товар протягом 14 календарних днів з дня підписання супровідних документів на прийнятий товар.
У відповідності з п. 5.2. Договору у випадку несвоєчасної або неповної сплати покупцем вартості поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару. При цьому пеня нараховується протягом всього часу існування заборгованості. У разі порушення встановленого строку розрахунку за поставлений товар (партію товару) більш ніж на 20 календарних днів покупець, крім мені, також сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості.
В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві, поданій до суду, вказав, що в порушення умов Договору ФОП ОСОБА_5 не здійснила своєчасні розрахунки за товар, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 31 262,56 грн., на підтвердження чого заявником було надано копії видаткових накладних.
Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договір -це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно п. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що позивач та відповідач в договорі погодили суттєві умови договору, а саме асортимент, кількість, ціну та строки поставки товару (п. 2.1. Договору). Вказані положення договору кореспондуються з п. 4.1.2 Договору, відповідно до якого постачальник зобов'язаний поставляти товар в кількості та асортименті, відповідно до замовлення покупця та з п. 4.1.1 Договору, відповідно до якого постачальник зобов'язаний протягом трьох днів від дня отримання замовлення розглянути його та направити покупцеві рахунок за прийняте замовлення.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач не надав доказів вчинення сторонами зазначених дій з метою узгодження предмету поставки за спірними накладними, а отже не довів, що предмет поставки за цими накладними узгоджений ним саме з відповідачем та поставка здійснювалась у відповідності з волевиявленням відповідача.
Також, як вбачається з матеріалів справи та не заперечуються позивачем, відповідач особисто не отримував товар за накладними, визначеними позивачем як докази виникнення заборгованості відповідача. Як зазначає позивач, згідно даних накладних товар отримували працівники ФОП ОСОБА_5 При цьому доказом наявності у вказаних осіб представницьких повноважень діяти від імені відповідача позивач вважає кільцеву довіреність, засвідчену ним, однак у вказаному документі відсутня дата його видачі.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 ЦК України довіреність, в якій не вказана дата її вчинення є нікчемною.
Відповідно до п. 12 (а) Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 забороняється відпускати цінності у випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами.
Отже, як вірно зазначено судами, позивач документально не підтвердив, що товар за спірними видатковими накладними отримано уповноваженими представниками відповідача, а відтак не довів, що поставка здійснена ним на користь відповідача і саме у відповідача виникло господарське зобов'язання з оплати товару за вказаними накладними.
Відповідно до п. 13 названої Інструкції, при центрально-кільцевих перевезеннях цінностей їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей повідомить постачальника про зразок печатки, якою матеріально відповідальна особа завірятиме на накладній свій підпис.
Як стверджує позивач, йому відповідачем було надано інформацію про уповноважених осіб на отримання товарів, їх підписи та зазначено, що покупець діє без печатки. Даний документ є додатком до договору та названий "кільцева довіреність". Таким чином, на думку позивача, "кільцева довіреність" не є довіреністю в розумінні ст. 247 ЦК України, крім цього вона є дійсною (для відпуску товару) і без дати, оскільки така вимога не визначена в п.13 Інструкції.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з такими твердженнями позивача, оскільки чинне законодавство не забороняє видачу довіреностей в порядку ст. 247 ЦК України при здійсненні центрально-кільцевих перевезеннях. Окрім того, навіть якщо розглядати дану кільцеву довіреність як повідомлення постачальника про матеріально-відповідальну особу, яка завірятиме на накладній свій підпис, -таке повідомлення у будь-якому разі повинно містити дату його надання, оскільки без відповідного неможливо буде встановити, коли таке повідомлення видано та з якого ж часу слід його застосовувати (до яких перевезень).
Також, судами вірно встановлено, що копії фіскальних чеків, надані позивачем як докази на підтвердження погашення заборгованості за товар саме відповідачем, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки надані документи не ідентифікують платника коштів. Видача даних чеків здійснювалася безпосередньо позивачем через його касовий апарат, а відтак, посилання в них на номери накладних, за які, як стверджує позивач, вносилася оплата, не може бути належним доказом отримання відповідачем товару за спірними накладними.
З урахуванням викладеного, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни або скасування прийнятих у справі рішення та постанови не вбачається.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2012 р. та рішення господарського суду Полтавської області від 12.06.2012 р. у справі № 18/558/12 залишити без змін.
Головуючий суддя В. Татьков
С у д д і Г. Прокопанич
О. Хрипун