ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" грудня 2012 р. Справа № 5002-15/1619-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоТатькова В.І.
суддів :Прокопанич Г.К., Хрипуна О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Агрофірми "Евріка" (Товариство з обмеженою відповідальністю)
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 р.
у справі№ 5002-15/1619-2012 господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Агрофірми "Евріка" (Товариство з обмеженою відповідальністю) (надалі -Агрофірма)
доТОВ "Пролів" (надалі -Товариство)
простягнення 134 771,70 грн.
за участю представників:
від позивача- Свида К.В.
від відповідача- не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
У травні 2012 року Агрофірма звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства та просила суд стягнути з останнього 130 000 грн. основного боргу, 1 430 грн. інфляційних втрат та 3 341,70 грн. 3 % річних.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2012 р. (суддя Іщенко І.А.) заявлені позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Товариства на користь Агрофірми 3 341,70 грн. 3 % річних, 1 430 грн. інфляційних втрат, 20 000 грн. адвокатських послуг; в частині стягнення 130 000 грн. основного боргу провадження у справі припинено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 р. (головуючий суддя: Балюкова К.Г., судді: Дмитрієва В.Є., Гоголь Ю.М.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2012 р. змінено: позов задоволено частково, стягнуто з Товариства на користь Агрофірми 3 341,70 грн. 3 % річних, 5 000 грн. адвокатських послуг; в частині стягнення 1 430 грн. інфляційних втрат відмовлено; в частині стягнення 130 000 грн. основного боргу провадження у справі припинено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою господарського суду апеляційної інстанції, Агрофірма звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 01.01.2011 р. між Агрофірмою (Продавець) та Товариством (Покупець) укладено договір № 16 (надалі -Договір)Відповідно до п. 1.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 26.05.2011 р.) Продавець зобов'язується продати, а Покупець зобов'язується придбати у власність продукцію -томатну пасту асептичну з часткою розчинних сухих сумішей 25 % згідно специфікацій або накладних (далі -товар).
Згідно п. 2.2. Договору ціна товару за одиницю та сума вказані в специфікації або в накладних.
Відповідно до п.п. 4.2., 4.3. Договору Покупець зобов'язується здійснити оплату за товар. Строки та умови оплати вказані в специфікації або в накладних.
В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору позивачем був поставлений товар: паста томатна (асепт. мішки, метал. бочка) у кількості 19 033 кг на суму 156 070,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № 296 від 24.06.2011 р. та податковою накладною № 39/2 від 24.06.2011 р.
Позивачем був виставлений відповідачу рахунок № 164 від 28.062011 р. для оплати за поставлений товар на суму 156 070,60 грн.
В свою чергу, відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, у зв'язку з чим в нього утворилася заборгованість в сумі 130 000 грн.
Судами також встановлено, що 23.04.2012 р. позивач звертався до нього з претензією № 1 з вимогою про сплату утвореної заборгованості. Дана претензія залишена відповідачем без задоволення, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Враховуючи викладене, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивач дійсно поставив відповідачу товар на загальну суму 156 070,60 грн.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, після звернення з позовом відповідач погасив суму основного боргу у розмірі 130 000 грн., що підтверджено відповідними платіжними дорученнями.
З огляду на це, господарський суд Автономної Республіки Крим обґрунтовано припинив провадження у справі в цій частині, з чим погодився і Севастопольський апеляційний господарський суд.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів в частині стягнення 3 % річних в межах заявленої суми -3 341,70 грн.
Що стосується стягнення 1 430,00 грн. інфляційних втрат слід зазначити наступне.
У пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховані індекси інфляції менше одиниці (дефляція), що призвело до неправильного визначення суми інфляційних втрат.
Крім того, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не поніс втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів у заявлений ним період, оскільки під час прострочення заборгованості частково мала місце дефляція.
З урахуванням викладеного, Севастопольський апеляційний господарський суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.
Згідно з частиною першою статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (ч. 3 ст. 48 ГПК України).
В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 2 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статті 4 цього Закону.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" (в редакції, чинній на час винесення рішення) оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 19.04.2012 р. між позивачем та адвокатським об'єднанням "Лекс Ноледж" укладено договір про надання правової допомоги.
В матеріалах справи наявне платіжне доручення № 6448 від 15 травня 2012 року на суму 20 000 грн. з призначенням платежу -оплата гонорару за правову допомогу згідно договору від 19.04.2012 р. та акт здачі-прийняття наданих послуг за даним договором.
Судом попередніх інстанцій вірно визначено, що вказані документи підтверджують факт надання відповідних послуг адвокатським об'єднанням позивачу, у зв'язку зі спором, який виник з відповідачем по договору № 16 від 01.01.2011 р., проте, як зазначено апеляційним господарським судом, місцевим судом при винесенні рішення не враховано, що при відшкодуванні витрат на оплату послуг адвоката за рахунок відповідача слід виходити з розумної необхідності таких витрат для вирішення даної справи.
Водночас, слід дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги, закріпленого в Правилах адвокатської етики. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати.
Статтею 33 Правил адвокатської етики визначено, що фактори, які повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:
1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;
2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;
3) необхідність виїзду у відрядження;
4) важливість доручення для клієнта;
5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;
6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;
7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;
8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;
9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Жодний з факторів, вказаних у частині третій цієї статті, не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.
Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення заборгованості за договором поставки, 3% річних та інфляційних втрат. Категорія спору з правової точки зору не є складною, юридична та судова практика даних правовідносин є визначеною та такою, що встановилася, отже результат розгляду такої категорії справ є досить передбачуваний.
Згідно матеріалів справи, поставка товару позивачем була здійснена лише за однією накладною, адвокатом до звернення до суду була складена одна претензія, отже обсяг доказування та необхідність забезпечення їх доказами у даній справі можливо визначити як мінімальний. Розгляд справи був здійснений судом першої інстанції впродовж двох судових засідань, загальна тривалість яких склала 1 год. 03 хв., в процесі розгляду справи відповідач не оспорював розмір заборгованості, а основну заборгованість погасив в повному обсязі під час розгляду справи.
Адвокатом на виконання договору про надання правової допомоги було складено претензію, позовну заяву, здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що не вимагає від адвоката а ні значного часу, ні значного досвіду в області права, ні значної науково-теоретичної підготовки.
Оцінюючи наведене у сукупності, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що витрати позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 20 000 грн., що дорівнює майже 15% від суми позову не відповідає вимогам співрозмірності щодо складності справи.
На підставі наведеного вище аналізу суду обсягу необхідних та фактичних зусиль для вирішення спору сторін у даній справі, виходячи з вимог розумності та справедливості, господарський суд апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано зазначив, що витрати позивача на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню відповідачем тільки у розмірі 5000 грн.
З огляду на викладене, вказані висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни або скасування прийнятої у справі постанови не вбачається.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Агрофірми "Евріка" (Товариство з обмеженою відповідальністю) залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 р. у справі № 5002-15/1619-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя В. Татьков
С у д д і Г. Прокопанич
О. Хрипун