Справа № 22ц- 1474                              Головуючий у 1 інст. - Карапута Л.В.  

                                                                      Доповідач - Хромець Н.С.

                                           У   Х   В   А   Л   А

                                 І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

02 вересня 2008 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:

                        Головуючого - судді Хромець Н.С.

                        Суддів -  Демченко Л.М., Скрипки А.А.

                        При секретарі - Вареник О.М.   

                        З участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4         

 Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1  на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

                                             в с т а н о в и в:

              Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 червня 2008 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 1813 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Чернігівської міської ради.

               В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та ухвалене з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права. На думку апелянта суд проігнорував надані позивачем докази, не дав належної оцінки її доводам, віддав перевагу доводам відповідача, чим порушив вимоги ст.ст. 10, 57, 58, 59, 60 та 64 ЦПК України. Крім того, апелянт посилається на безпідставне не застосування судом вимог п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, яким на час укладання угоди заборонялось відчуження земельних часток (паїв) та ч.3 ст. 215 ЦКУ України.

               Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

            Судом встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1813 га, кадастровий № 7410100000:02:014:5028, розташованої на землях Чернігівської міської ради, укладено між сторонами по даній справі 07 листопада 2006 року. Відповідно до даних державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, ділянка належала ОСОБА_1 на підставі рішення Чернігівської міської ради від 31 серпня 2006 року, а цільовим призначенням ділянки є ведення особистого селянського господарства (а.с. 41). Відповідно до п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції, яка була чинною до опублікування Закону України від 19 грудня 2006 р. № 490-V, тобто до 18 січня 2007 р., заборонялось відчуження земельних ділянок для ведення  селянського (фермерського) господарства та іншого товарного  сільськогосподарського виробництва, а також земельних часток (паїв). Згідно з визначенням особистого селянського господарства, даного у ст. 1 Закону України „Про особисте селянське господарство”, таке господарство не є виробником товарної сільськогосподарської продукції і, відповідно, земельна ділянка, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства, не підпадала під мораторій, встановлений названою вище нормою Земельного кодексу України. Заборона відчуження стосувалась лише земельних часток (паїв), тобто права на умовну частку в сільськогосподарських землях КСП кожного з членів цього господарства, яке посвідчувалось відповідним сертифікатом. Оскільки на час укладення угоди купівлі-продажу позивачка вже отримала державний акт, предметом правочину була відведена в натурі земельна ділянка, заборона на відчуження якої на той час  Земельним кодексом не була встановлена.

          Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального права, а саме норм ЗК України про заборону відчуження земельних ділянок, є безпідставними.

           Не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги і посилання позивачки на невірну оцінку наданих нею доказів на підтвердження того, що договір купівлі-продажу укладено нею під впливом помилки. Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, послався на те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження своїх доводів щодо помилки. Такий висновок суду повністю відповідає матеріалам справи, з яких вбачається, що крім пояснень самої позивачки, нічим іншим  доводи щодо переконаності позивачки у тому, що вона підписує договір оренди земельної ділянки, не підтверджені. Навпаки, такі посилання позивачки спростовуються іншими доказами, зокрема письмовим дозволом її чоловіка ОСОБА_5 саме на укладання договору про продаж земельної ділянки.

            Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків рішення суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для задоволення апеляційної скарги.

              Керуючись ст.ст. 307, 308, 311, 313-315, 319 ЦПК України, апеляційний суд

                                            у х в а л и в:

             Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 червня 2008 року залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України у касаційному порядку протягом двох місяців.

Головуючий:                                               Судді: