Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2012 р. Справа № 2а/0570/15693/2012

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17

Приміщення суду за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50-Гвардійської Дивізії, 17

Час прийняття постанови: 12 година 40 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції Донецької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_1, про визнання постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження протиправною, її скасування та зобов'язання вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження, -

встановив:

20 листопада 2012 року Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - Позивач або ПАТ «Сведбанк») звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції (далі - Відповідач або ВДВС), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2 (далі - Третя особа), в якому просило суд:

- визнати протиправною постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 35010026 від 31 жовтня 2012 року;

- скасувати постанову про відмову у відкриті виконавчого провадження ВП № 35010026 від 31 жовтня 2012 року;

- зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції Донецької області вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого напису, вчиненого 3 червня 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого за № 543.

Фактичні підстави для звернення до суду із вказаним позовом Позивач вбачає в наступному. 24 жовтня 2012 року ПАТ «Сведбанк» звернулося до ВДВС з заявою про примусове виконання виконавчого напису нотаріусу щодо звернення стягнення на квартиру, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2, з метою задоволення вимог Позивача в сумі 116 950,87 доларів США та 7 415,00 грн. - плати за вчинення виконавчого напису.

6 листопада 2012 року Позивачем отримана постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) від 31 жовтня 2012 року ВП № 35010026, яка винесена головним державним виконавцем Гераськіною О.С. Постанова мотивована тим, що для прийняття виконавчого документа до провадження сума стягнення повинна бути зазначена у виконавчому документі та вижарена у національній валюті, тому, посилаючись на п.8 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відмовив в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження.

Позивач вважає цю відмову безпідставною та такою, що суперечить законодавству і порушує права ПАТ «Сведбанк» як стягувача у виконавчому провадженні, оскільки жодним законодавчим або підзаконним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язку нотаріуса при визначенні у виконавчому написі суми боргу в іноземній валюті здійснювати її відображення у гривневому еквіваленті, тому державний виконавець не повноважний відмовляти у відкритті виконавчого провадження з цієї підстави.

В судове засідання представник Позивача не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст.38, 181 Кодексу адміністративного судочинства України. 7 листопада 2012 року через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду представник Позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.36).

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином з дотриманням вимог ст.ст.38, 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

6 листопада 2012 року через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду за допомогою факсимільного зв'язку Відповідач надав заперечення проти позову (а.с.32-34), в яких зазначив, що на підставі положень ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої стягнення на майно боржника звертається лише в межах та обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом; ст.99 Конституції України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», ст.35 Закону України «Про Національний банк України», ст.192 Цивільного кодексу України, Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні», згідно з приписами яких грошовою одиницею і єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня; ст.524 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні; п.4 ч.1 ст.55 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої в позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову, а також положень Законів України «Про державну виконавчу службу» і «Про виконавче провадження», відповідно до яких державний виконавець не має права самостійно змінювати відомості, вказані у виконавчому документі, порядок виконання виконавчого документа або вносити будь-які зміни до нього, головним державним виконавцем Гераськіною О.С. відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого напису та у відкритті виконавчого провадження з його примусового виконання, оскільки сума стягнення повинна бути зазначена саме у виконавчому документі та зазначена у національній валюті - гривні, а пред'явлений до виконання виконавчий документ не відповідає вимогам вищезазначених нормативно-правових актів.

6 листопада 2012 року ВДВС надав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника у зв'язку з неможливістю присутності в судовому засіданні державного виконавця, у якого на примусовому виконанні перебувало спірне виконавче провадження, звернув увагу суду на надані заперечення проти позову та зазначив, що не заперечує проти прийняття рішення на розсуд суду (а.с.35).

Третя особа в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, доказів їх поважності суду не надала, свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловила, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином з дотриманням вимог ст.ст.38, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується звітом про вручення телеграми (а.с.31).

Приймаючим до уваги положення ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, а також приписи ч.5 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в ній доказів.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Згідно з кредитним договором № 0403/0607/71-001 від 20 червня 2007 року Акціонерний комерційний банк «ТАС-КОМЕРЦБАНК» надав ОСОБА_2 кредит в сумі 100 000,00 доларів США 00 центів. За умовами кредитного договору ОСОБА_2 зобов'язана повернути кредит строком по 19 червня 2023 року, сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 13% річних в терміни і на умовах, визначених кредитним договором, сплатити пеню і штраф у випадках, передбачених кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 20 червня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-КОМЕРЦБАНК» та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір № 0403/0607/71-001-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 4474, (а.с.11-13).

За умовами іпотечного договору (п.2) ОСОБА_2 передала в іпотеку Акціонерному комерційному банку «ТАС-КОМЕРЦБАНК» нерухоме майно - однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20 червня 2007 року приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий № 4472.

Відповідно до п.10 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо в день, визначений основним зобов'язанням, іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту та/або відсотки за користування кредитом та/або пеню або іншу заборгованість, та/або платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором, в тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу, так і відсотків за ним).

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, на підставі виконавчого напису нотаріуса, що вбачається зі змісту п.11.2 іпотечного договору.

Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 15 жовтня 2007 року Акціонерний комерційний банк «ТАС-КОМЕРЦБАНК» змінив своє найменування на Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», який виступає правонаступником всіх прав та зобов'язань Акціонерного комерційного банку «ТАС-КОМЕРЦБАНК».

Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» у зв'язку з приведенням Статуту у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства» змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк».

Фактичні обставини, пов'язані з наявністю правонаступництва між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Акціонерним комерційним банком «ТАС-КОМЕРЦБАНК», встановлені судом на підставі п.1 Статуту Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товари сват «Сведбанк» (а.с.18-20), довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА № 637032 (а.с.17), виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 789295 (а.с.16).

3 червня 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно - однокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» щодо погашення заборгованості за період, починаючи з 22 травня 2009 року, у сумах еквівалентних 94 672,00 доларів США - заборгованість по основному боргу; 19 041,71 доларів США - заборгованість за відсотками; 3 237,16 доларів США - пеня. Загальна заборгованість, яка підлягає стягненню, становить 116 950,87 доларів США та 7 415,00 грн. - плата за вчинення виконавчого напису.

Виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 543, набрав чинності з дня його вчинення, а саме з 3 червня 2010 року, і має бути пред'явлений до виконання до відділу державної виконавчої служби протягом трьох років з дня його вчинення (а.с.13).

23 жовтня 2012 року Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» звернулося до Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції з заявою про примусове виконання виконавчого напису від 3 червня 2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 543. Позивач просив прийняти до виконання виконавчий напис, винести постанову про відкриття виконавчого провадження, якою накласти арешт на майно боржника та оголосити заборону на його відчуження, здійснити необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання виконавчого напису (а.с.10).

Вказана заява надіслана на адресу ВДВС рекомендованою поштовою кореспонденцією та отримана Відповідачем 25 жовтня 2012 року, що вбачається зі змісту рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.9).

31 жовтня 2012 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції Донецької області ОСОБА_5 винесена постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 35010026 (а.с.6).

В спірній постанові зазначено, що головним державним виконавцем Гераськіною О.С. розглянута заява про примусове виконання виконавчого напису № 543, виданого 2 червня 2010 року приватним нотаріусом ОСОБА_3, про звернення стягнення на майно ОСОБА_2; виконавчий документ набрав чинності 2 червня 2010 року; заява про примусове виконання подана 31 жовтня 2012 року.

На підставі положень ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої стягнення на майно боржника звертається лише в межах та обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом; ст.99 Конституції України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», ст.35 Закону України «Про Національний банк України», ст.192 Цивільного кодексу України, Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні», згідно з приписами яких грошовою одиницею і єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня; ст.524 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні; п.4 ч.1 ст.55 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої в позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову, а також на положення Законів України «Про державну виконавчу службу» і «Про виконавче провадження», відповідно до яких державний виконавець не має права самостійно змінювати відомості, вказані у виконавчому документі, порядок виконання виконавчого документа або вносити будь-які зміни до нього, головний державний виконавець Гераськіна О.С. дійшла висновку, що для прийняття до провадження виконавчого документа та реєстрації його в установленому законом порядку, сума стягнення повинна бути зазначена саме у виконавчому документі та зазначена у національній валюті - гривні, а також про те, що пред'явлений до виконання виконавчий документ не відповідає вимогам вищезазначених законодавчих актів.

Враховуючи викладене та керуючись п.8 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» головний державний виконавець Гераськіна О.М. постановила відмовити в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 543, виданого 2 червня 2010 року приватним нотаріусом ОСОБА_3, про звернення стягнення на майно ОСОБА_2

Спірна постанова надіслана на адресу Позивача рекомендованою поштовою кореспонденцією (а.с.8) та отримана ним 6 листопада 2012 року, про що свідчить інформація Державного підприємства «Укрпошта» (а.с.7).

Позовна заява Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» датована 14 листопада 2012 року (а.с.2) і надіслана на адресу Донецького окружного адміністративного суду 15 листопада 2012 року, що вбачається зі змісту штампу підприємства поштового на конверті (а.с.21). Адміністративний позов отриманий Донецьким окружним адміністративним судом 20 листопада 2012 року та зареєстрований відділом діловодства та документообігу за вхідним номером 15966/12 (а.с.2).

Отже, Позивач реалізував своє право на оскарження спірної постанови в судовому порядку в межах визначеного ч.2 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до адміністративного суду.

Наявність публічно-правового спору між Позивачем та Відповідачем обумовлена різним тлумаченням норм матеріального права, для вирішення якого судом має бути з'ясоване питання чи є підставою для відмови у прийнятті до провадження виконавчого документа та відмови у відкритті виконавчого провадження визначення суми зобов'язання в іноземній валюті за відсутності зазначення її еквівалента у національній валюті.

Вирішуючи справу по суті, суд застосовує нижченаведені правові норми.

Завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч.ч.1-2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч.1 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Ч.5 ст.82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606) встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час виконання виконавчих написів нотаріуса, що вбачається зі змісту п.5 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», викладеної в редакції постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2012 року № 5 «Про внесення змін до постанови Пленуму ВАСУ від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби».

Отже, спір, який виник між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Відділом державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції Донецької області, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» 24 березня 1998 року № 202/98-ВР (далі - Закон № 202/98-ВР) державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Згідно з положеннями ч.ч.1-2 ст.2 Закону № 606, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Ч.ч.1-3 ст.3 Закону № 202/98-ВР визначено, що органами державної виконавчої служби є, зокрема міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців. Міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами.

Ч.2 ст.4 Закону № 202/98-ВР містить правову норму, відповідно до якої державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадови осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Системний аналіз вищезгаданих положень Законів № 202/98-ВР та № 606, а також п.7 ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить, що ВДВС та його державні виконавці є суб'єктами владних повноважень, як наслідок, у справах щодо оскарження рішень цих суб'єктів суд має перевірити їх відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту ст.1 Закону № 606 вбачається, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, вирішуючи питання щодо прийняття до провадження виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження за заявою Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», державний виконавець ВДВС зобов'язаний був дотримуватися принципу законності.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою відповідно до Закону № 606 (п.4 ч.2 ст.17 Закону № 606).

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (ч.1 ст.25 Закону № 606).

Вимоги до виконавчого документа визначені ст.18 Закону № 606, відповідно до ч.1 якої у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано

документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України (ч.3 ст.18 Закону № 606).

Відповідно до ч.4 ст.18 Закону № 606 законом можуть бути встановлені також інші додаткові

вимоги до виконавчих документів, тобто додаткові вимоги до виконавчого документа можуть бути встановлені винятково законодавчим актом.

Проаналізувавши положення ст.18 Закону № 606, суд відзначає, що серед вимог до виконавчого документа, в тому числі до виконавчого напису нотаріуса, передбачених Законом № 606, вимога про зазначення суми стягнення в національній валюті - гривні відсутня.

Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання визначені ч.1 ст.22 Закону № 606, згідно з якою виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не

передбачено законом.

Строк пред'явлення виконавчого напису до виконання визначений ч.1 ст.91 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року № 3425-XII, яка в редакції, чинній на час вчинення виконавчого напису від 3 червня 2010 року № 543 щодо звернення стягнення на майно ОСОБА_2, передбачала, що виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону № 606 виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Зі змісту виконавчого напису вбачається, що нерухоме майно, на яке запропоновано звернути стягнення знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; ОСОБА_2 - боржник за виконавчим документом, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

Отже, Позивач звернувся із заявою про примусове виконання виконавчого напису до належного органу державної виконавчої служби.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» звернулося до відповідного органу державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання виконавчого напису, який відповідає вимогам, передбаченим Законом № 606, строк пред'явлення до виконання якого не закінчився, що зумовлювало виникнення у Відповідача обов'язку прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження.

Підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження визначені ч.1 ст.26 Закону № 606, згідно з якою державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом (ч.2 ст.21 Закону № 606).

Зі змісту спірної постанови вбачається, що державним виконавцем відмовлено в прийнятті до виконання виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст.26 Закону № 606, тобто у зв'язку з наявністю інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження, які, на погляд державного виконавця, полягали у невідповідності виконавчого напису положенням ст.99 Конституції України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», ст.35 Закону України «Про Національний банк України», ст.192 Цивільного кодексу України, Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні», ст.524 Цивільного кодексу України, п.4 ч.1 ст.55 Господарського процесуального кодексу України, Законів України «Про державну виконавчу службу» і «Про виконавче провадження».

У зв'язку з цим суд відзначає наступне.

Грошовою одиницею України є гривня, що визначено ч.1 ст.99 Конституції України, проте Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць інших держав.

Відповідно до ст.192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства установлює Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Наведені правові норми містяться у ст.533 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент, що визначено ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III (далі - Закон № 2121-ІІІ).

У ст.ст. 47 та 49 Закону № 2121-ІІІ визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

На підставі вказаних ліцензій банківські установи здійснюють кредитування фізичних та юридичних осіб в іноземній валюті та вимагають повернення наданих сум відповідно до умов кредитного договору. У разі невиконання боржником умов зазначеного договору звернення стягнення на заставлене майно провадиться на підставі виконавчого напису нотаріуса, який посвідчує право кредитора на примусове задоволення зобов'язання боржника з вартості заставленого майна і надає своїм написом юридичної вірогідності забезпеченню виконання зобов'язання.

Оскільки заборгованість ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» вникла у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, а виконання договірних зобов'язань у іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України, стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» заборгованості в доларах США є правомірним.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верхового Суду України від 8 лютого 2012 року по справі № 6-23996/09.

Крім того, суд відзначає, що особливості виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені ст.53 Закону № 606.

Згідно з ч.3 ст.53 Закону № 606 у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

Крім того, ч.2 ст.52 Закону № 606 передбачена можливість звернення стягнення за виконавчими документами як на кошти боржника у гривнях, так і на кошти в іноземній валюті.

Таким чином, законодавством передбачена можливість вчинення виконавчих дій щодо стягнення суми боргу в іноземній валюті. Тотожний висновок викладений в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2011 року по справі № К-29523/10.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Враховуючи те, що серед вимог до виконавчого документа, передбачених Законом № 606, вимога про зазначення суми боргу в національній валюті відсутня, а також те, що законодавством передбачено звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті, тобто можливість вчинення виконавчих дій щодо стягнення суми боргу в іноземній валюті, постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 31 жовтня 2012 року ВП № 35010026 винесена з порушенням законодавчо встановлених норм і підлягає скасуванню. Крім того, спірна постанова є протиправною, оскільки порушує майнові права Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», а також його права як сторони виконавчого провадження, зокрема на своєчасне і повне виконання виконавчого документа.

При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково (ч.1 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з положеннями п.п.1-2 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони

просять.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

З урахуванням встановлених фактичних обставин та застосованих до спірних правовідносин норм права, суд дійшов висновку, що постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) від 31 жовтня 2012 року ВП № 35010026 є протиправною і підлягає скасуванню.

Належним способом захисту прав Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» як стягувача у виконавчому провадженні є покладання на ВДВС обов'язку прийняти до провадження виконавчий напис, вчинений 3 червня 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрований в реєстрі за № 543, та відкрити виконавче провадження з примусового виконання цього виконавчого документа.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», на користь якого ухвалене судове рішення, документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 32,19 грн. (а.с.25), ці витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь Позивача.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.1-15, 17-20, 69-72, 86, 94, 98, 99, 158-163, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до Відділу державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції Донецької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_1, про визнання постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження протиправною, її скасування та зобов'язання вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження - задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 35010026 від 31 жовтня 2012 року.

Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Артемівського міськрайонного управління юстиції Донецької області прийняти до провадження виконавчий напис, вчинений 3 червня 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрований в реєстрі за № 543, та відкрити виконавче провадження з примусового виконання цього виконавчого документа.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 32 (тридцять дві) гривні 19 копійок.

Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті 7 грудня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному ст.186 Кодексом адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.