донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.11.2012 р. справа №5009/2918/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Суддів:Малашкевича С. А. Черноти Л.Ф., Радіонової О.А.

при секретарі судового засідання Максименко Г. П.

за участю представників сторін:

від позивача:Жердєв І. С. -за довір.

від відповідача:Бордюг Т. Є. -за довір.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріально-промисловий альянс", м. Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області

від 04.10.2012р.

у справі№ 5009/2918/12(суддя: Боєва О.С.)

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріально-промисловий альянс", м. Запоріжжя

провизнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріально-промисловий альянс", м. Запоріжжя про визнання повністю недійсним (неукладеним) договору про співпрацю та співробітництво № 20/2010/793к від 17.06.2010 р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.10.2012 р. у справі № 5009/2918/12 позовні вимоги задоволені частково, а саме: визнаний повністю недійсним договір про співпрацю та співробітництво № 20/2010/793к від 17.06.2010р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріально-промисловий альянс". У задоволенні іншої частини позову -відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріально-промисловий альянс» на користь Відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" судовий збір у сумі 1073 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність спірного договору з підстав того, що договір підписано особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскаржуваний договір не затверджений Спостережною (Наглядовою) радою позивача та не проведена його державна реєстрація. Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про визнання спірного договору неукладеним, суд послався на те, що такі вимоги не відповідають встановленим законом способам захисту прав. Крім того, фактичне виконанням цього договору не дає підстави для визнання його неукладеним та застосування ч. 8 ст. 181 ГК України.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»про визнання недійсним (неукладеним) договору про співпрацю та співробітництво № 20/2010/793к від 17.06.2010р. відмовити у повному обсязі. В обґрунтування скарги, відповідач посилається на невідповідність висновків, зроблених судом, обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на наступне.

По-перше, відповідач важає висновок суду першої інстанції про відсутність у особи, що підписала договір з боку позивача необхідного обсягу дієздатності таким, що суперечить нормам матеріального права та не відповідає дійсним обставинам справи, а також, що не ґрунтується на доказах, наявних в матеріалах справи. При цьому відповідач зазначив, що спірний договір підписаний від імені позивача -заступником генерального директора з корпоративних прав - Саламатовим А. Г. на підставі довіреності № 20-208 від 16.06.2010 р., якою передбачені повноваження останнього на підписання договору з відповідачем про співпрацю та співробітництво на запропонованих контрагентом умовах та яка підписана Головою правління позивача Соцьким В. А. (право на видачу довіреностей Головою правління передбачено п. 8.4.5 Статуту позивача). Рішення про укладення оскаржуваного договору приймалось на засіданні Правління позивача 27.05.2010 р. (протокол № 6 від 27.05.2010 р.).

По-друге, апелянт зауважує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність законних підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним з підстав його не затвердження Спостережною (Наглядовою) радою позивача, повідомивши, що оскаржуваний договір все таки був затверджений Спостережною (Наглядовою) радою, вказав при цьому на наступне: 29.09.2010 р. відповідачем на адресу позивача надано текст додаткової угоди до оскаржуваного договору, рішення про укладення додаткової угоди прийнято Правлінням позивача 30.09.2010 р. (протокол № 14 від 30.09.2010 р.), цим же протоколом уповноважено Саламатова А. Г. на підписання додаткової угоди в редакції, запропонованій відповідачем. 30.09.2010 р. Саламатову А. Г. видана довіреність на підписання додаткової угоди до оскаржуваного договору, довіреність підписана головою Правління Сацьким В. А. Додаткову угоду до договору підписано 30.09.2010 р. Відповідач вказує на те, що ним надавалася копія протоколу б/н засідання Наглядової ради без номеру, в якому 4 з 6 членів Наглядової ради прийняли рішення про затвердження рішення Правління про укладення додаткової угоди до оскаржуваного договору на умовах, запропонованих відповідачем. Внаслідок чого, робить висновок, що Спостережна (Наглядова) рада позивача проінформована про існування оскаржуваного договору, схвально ставиться до співробітництва між позивачем та відповідачем та внесення до оскаржуваного договору відповідних змін, про що прийняла відповідне рішення. Однак, з рішення суду першої інстанції не зрозуміло, яку оцінку надано судом такому письмовому доказу.

По-третє, висновки суду першої інстанції про те, що оскаржуваний договір містить в собі, в тому числі, елементи договору оренди землі, що є підставою для визнання його недійсним, з підстав не проведення сторонами державної реєстрації вважає такими, що прямо суперечать нормам матеріального права, а саме ст. ст. 210, 640 ЦК України.

В- четвертих, відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний договір про співпрацю та співробітництво містить елементи договору оренди землі, з посиланням на те, що сторони не домовлялися і не мали наміру укладати договір оренди землі, тому цей договір і не має державної реєстрації, відповідно не може йтися про його недійсність.

Представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити, проти чого заперечував представник позивача, який доводи апеляційної скарги не визнав, просив у задоволенні скарги відмовити з мотивів, викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, вислухавши пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

17.06.2010р. між Відкритим акціонерним товариством "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (сторона -1, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріально-промисловий альянс" (сторона-2, відповідач у справі) був укладений договір про співпрацю та співробітництво № 20/2010/793к (надалі -договір).

Відповідно до п. 1.1 договору сторони домовилися про співпрацю та співробітництво з метою впорядкування діяльності з розміщення, складування та переробки відходів власного виробництва сторони-1 на території земельних ділянок, визначених в п. 1.5 договору.

В пункті 1.2 договору (в редакції додаткової угоди від 29.09.2010р.) зазначено, що сторона-1 зобов'язується надавати відходи власного промислового виробництва (від поточної діяльності та попередніх років) для розміщення, складування та переробки на території земельних ділянок, передбачених п. 1.5 договору, та надати в користування стороні-2 майно (рухоме, нерухоме, транспортні засоби тощо), розташовані на земельних ділянках. Список майна, що передається у користування згідно умов цього договору, додатково узгоджується сторонами та відображається в акті приймання-передачі майна, який є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 1.3 договору зазначено, що сторона-2 зобов'язується власними силами за допомогою власних та залучених технічних засобів розміщувати, складувати та переробляти відходи промислового виробництва сторони-1 та сплачувати кошти за користування переданим стороною -1 майном (рухомим, нерухомим, транспортними засобами тощо).

Також в договорі визначено, що сторона-1 гарантує стороні-2 відсутність прав третіх осіб на земельні ділянки, в тому числі оренди, користування, застави (податкової застави), арешту, майнової поруки та іншими обтяженнями на момент підписання договору (п. 1.4).

Згідно з п. 1.5 договору (в редакції додаткової угоди від 29.09.2010р.), діяльність по впорядкуванню розміщення, складування та переробки відходів проводиться на таких земельних ділянках:

1) земельна ділянка, право власності, на яку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЗП № 016001, зареєстрованим за №1 від 30.12.1999р. Люцернянською сільською радою, яка має наступні характеристики: площа - 41,9756 га; кадастровий номер - 02:034:9001; 02:034:9006; 02:034:9007; цільове призначення -для складування та переробки промислових відходів;

2) земельна ділянка, право власності на яку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЗП № 016002, зареєстрованим за №2 від 30.12.1999р. Люцернянською сільською радою, яка має наступні характеристики: площа - 6,5054 га та 4,3713 га; кадастровий номер - 02:034:9002; 02:034:9003; цільове призначення - для складування та переробки промислових відходів;

3) земельна ділянка, право власності на яку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЗП № 016002, зареєстрованим за №2 від 30.12.1999р. Люцернянською сільською радою, яка має наступні характеристики: площа - 0,3007 га та 1,2739 га; кадастровий номер - 02:034:9002; 02:034:9005; цільове призначення - для складування та переробки промислових відходів;

4) земельна ділянка, право власності на яку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЗП № 016003, зареєстрованим за № 3 від 30.12.1999р. Люцернянською сільською радою, яка має наступні характеристики: площа - 59,1991 га; кадастровий номер-02:034:9001; 02:034:9003; цільове призначення - для складування та переробки промислових відходів;

5) земельна ділянка, право володіння і користування на яку підтверджується договором оренди на земельну ділянку №13/112 від 28.04.2006р., яка має наступні характеристики: площа - 3,8289 га; кадастровий номер - 02:016:0018; цільове призначення - для розташування комплексу споруд по збиранню та повторному використанню дренажних та стічних вод;

6) земельна ділянка, право володіння і користування на яку підтверджується договором оренди на земельну ділянку №74/111 від 13.02.2008р., яка має наступні характеристики: площа - 86,4677 га; кадастровий номер-02:016:0024; цільове призначення - для розташування промислового майданчику;

7) земельна ділянка на якій розташовані Гранбасейн цеху шлакопереробки сторони-1 та ділянка зневоднення цеху шлакопереробки сторони-1.

Перераховані земельні ділянки не включають в себе частки землі, на яких розташовані ділянки цеху шлакопереробки Сторони-1. Місцезнаходження зазначених часток землі визначаються Сторонами у схемі, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.1 договору (в редакції додаткової угоди від 29.09.2010р.), за користування майном, що згідно зазначеного договору передається стороною-1 для користування стороні-2, сторона-2 сплачує 200000 грн. щомісяця (в т.ч. ПДВ) на підставі рахунку, виставленого стороною-1, та акту приймання-передачі робіт по користуванню майном, складеного стороною-1 та підписаного уповноваженими представниками сторін.

Серед обов'язків сторін, зокрема, передбачений обов'язок сторони-1 не перешкоджати використанню стороною-2 земельних ділянок та переданого майна, а також обов'язок сторони-2 - не чинити дій, що можуть привести до погіршення якісних характеристик та екологічного стану землі, після закінчення терміну договору припинити використання і повернути земельні ділянки (п. 5.2.1, п. 5.4.1).

Пунктом 3.1 договору визначено, що строк його дії -десять років з моменту його підписання уповноваженими представниками.

Згідно з п. 9.1. договору, останній набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін.

01.03.2011 сторонами за актом прийому-передачі було передано майно за договором, відповідно до додатку № 1 до акту.

Згідно довідки відповідача від 27.08.2012 р. б/н та платіжних доручень, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідач перераховував щомісячно, передбачену договором суму в оплату за користування майном позивача.

Звертаючись з позовом у даній справі позивач послався: по-перше, на те, що договір про співпрацю та співробітництво № 20/2010/793к від 17.06.2010 р. підписаний особою, яка не мала відповідних повноважень на його підписання; по-друге, не були дотримані встановлені діючим законодавством вимоиг відносно дотримання форми окремих видів договорів, елементи, яких містив спірний договір; по-третє, не була досягнута згода щодо всіх істотних умов договору. Все це, на думку позивача, є підставою для визнання спірного договору недійсним (неукладеним). Правовими підставами для визнання спірного договору недійсним (неукладеним) вказує: ст. ст. 203, 209-210, 215, 220, 628, 638, 640, 759-762, 792-794, 798 ЦК України, ст. ст. 180-181 ГК України, ст. ст. 15-20 Закону України «Про оренду землі».

Суд першої інстанції визнав обгрунтованими та задовольнив вимоги позивача в частині визнання повністю недійсним договору про співпрацю та співробітництво № 20/2010/793к від 17.06.2010 р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріально-промисловий альянс". В частині визнання цього договору неукладеним у позові відмовив.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено те, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз. 3 пункту 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р. вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України (в редакції станом на час укладення спірного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як стверджує позивач, спірний договір всупереч статуту товариства підписаний від імені ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»не уповноваженою особою, а саме заступником генерального директора з корпоративних прав Саламатовим А. Г., який на час підписання цього договору не мав відповідних повноважень.

За приписами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 8.4.1 Статуту ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", виконавчим органом Товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Правління, очолюване Головою.

До компетенції Правління належить вирішення усіх питань діяльності Товариства крім тих, що згідно з положенням цього Статуту, належить до компетенції Загальних зборів акціонерів та/або Спостережної (Наглядової) ради Товариства (п. 8.4.2 Статуту).

Пунктом 8.4.5 Статуту ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" визначено, що Голова правління, з урахуванням обмежень, передбачених цим Статутом, має право, зокрема, вести переговори та укладати від імені товариства будь-які угоди, що не заборонені законодавством. Заступники голови правління за посадою, з урахуванням обмежень, встановлених цим Статутом, мають право без довіреності укладати угоди, що не заборонені законодавством. Голова правління і його заступники мають право доручати іншим членам Правління укласти (підписати) документи, угоди, про що Голова правління (його заступники) видає відповідний наказ (розпорядження), на підставі якого голова правління або його заступники видають окрему довіреність на укладання (підписання) відповідних документів, угод.

За таких умов, право укладати від імені ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" будь-які угоди, що не заборонені законом надано виключно Голові правління, заступникам Голови правління та за наказом (розпорядженням) Голови Правління на підставі довіреності іншим членам правління.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Відповідно до положень абзацу 1 частини 3 цієї статті орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір про співпрацю та співробітництво був підписаний з боку позивача - заступником генерального директора з корпоративних прав Саламатовим А. Г. на підставі довіреності № 20-208 від 16.06.2010р., додаткова угода № 1 від 29.09.2010р. до цього договору була також підписана цією особою на підставі довіреності № 20-261 від 30.09.2010р.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, Саламатов А. Г. не є членом Правління ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", у зв`язку з чим слід вважати, що довіреності на укладення угоди № 20/2010/793к від 17.06.2010 р. та додаткової угоди № 1 до неї, видані Головою Правління ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" всупереч п. 8.4.5 Статуту. Тобто спірний договір підписаний особою, яка не мала права його підписувати, без необхідного обсягу цивільної дієздатності. До того ж, довіреність, яка була надана Саламатову А. Г. на підписання додаткової угоди № 1 надана пізнішою датою ніж підписання самої додаткової угоди.

Крім того, з аналізу положень Статуту позивача, а саме: ч. 11 п. 8.4.2, ч. 15 п. 8.3.4, ч. 17 п. 8.3.4, ч. 30 п. 8.3.4 слідує, що укладання, зміна або припинення уповноваженими посадовими особами позивача будь-яких угод, контрактів, загальний строк реалізації яких перевищує 12 місяців повинно бути також затверджено Спостережною (Наглядовою) радою ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", а передача у будь-яке користування майна, що належить товариству повинно здійснюватися за згодою цього контролюючого органу.

Разом з тим, укладення договору про співпрацю та співробітництво № 20/2010/793к від 17.06.2010р. одною з умов якого є передача позивачем майна за цим договором не було узгоджено із Спостережною (Наглядовою) радою, як того вимагає Статут. Оскільки спірний договір укладався на строк 10 років, тобто більше ніж на 12 місяців, такий договір повинен був бути затверджений Спостережною (Наглядовою) радою товариства, що також не було зроблено.

Стосовно посилань відповідача на наступне схвалення позивачем спірного договору, що, на думку відповідача робить його дійсним та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів зазначає, що виконання правочину сторонами в даному випадку не є свідченням належного його схвалення. Схвалення правочину має відбутися саме в тому порядку і тими посадовими особами чи органом, які мають відповідні повноваження на прийняття такого рішення відповідно до Закону та Статуту. Проте, належних доказів схвалення Спостережною (Наглядовою) радою спірного правочину після його підписання суду так і не було надано.

В матеріалах справи містяться ксерокопії рішень Правління ВАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь": від 27.05.2010 р. № 49 про укладення договору про співробітництво та від 30.09.2010 р. № 1 про укладення додаткової угоди до договору про співробітництво.

Згідно п. 8.4.3 Статуту позивача до компетенції Правління товариства входить, у тому числі, обов`язкове попереднє (до прийняття рішення, наказу, виконання дії) погодження із Спостережною (Наглядовою) радою рішень, наказів та будь-яких дій зміст яких має бути узгоджений згідно Статуту та/або положення про Правління товариства.

Враховуючи те, що рішення про укладення спірного договору, який укладався більше ніж на 12 місяців та передбачав передачу майна в оренду інший особі, відповідно до ч. 15 п. 8.3.4, ч. 30 п. 8.3.4 Статуту товариства повинно було бути узгоджено попередньо із Спостережною радою, а в наступному нею затверджено, рішення Правління про укладення спірного договору про співробітництво та додаткової угоди № 1 не є документами, які підтверджують волевиявлення уповноваженого органу товариства, а саме Спостережної (Наглядової) ради на прийняття рішення про укладення відповідних угод з відповідачем. До того ж, в самих перелічених рішеннях Правління зазначено, що такі рішення повинні бути затверджені Спостережною (Наглядовою) радою.

Разом з тим, докази такого затвердження в матеріалах справи відсутні.

Ксерокопія протоколу засідання Спосетережної (Наглядової) ради, яка надана відповідачем та на яку він посилається як на доказ наступного схвалення належним органом товариства укладених угод, не має реєстраційного номеру, дати складення (проведення засідання), всіх підписів осіб, які виходячи зі змісту самого протоколу, брали участь у засіданні Спостережної (Наглядової) ради. Відсутні в ньому відомості про кількість голосів, які віддали присутні учасники «за», «проти»чи «утримались»при прийнятті рішення про затвердження рішення Правління № 1 від 30.09.2010 р. Зазначена ксерокопія не завірена належним чином, а на підтвердження вірності її оригіналу має лише підпис представника відповідача, який брав участь у засіданні суду. Разом з тим, доказів наявності у представника відповідача таких повноважень на завірення копій документів позивача та які зберігаються у останнього, суду не надано. За поясненнями позивача, наданими суду, відповідне засідання Спостережної ради не проводилося, оригінал такого протоколу в нього відсутній, а документи на які посилається відповідач були виготовлені як проекти, але через не проведення відповідних зборів не були реалізовані.

За таких умов, ксерокопії документів, на які посилається відповідач не можуть бути належними доказами погодження та затвердження Спостережною (Наглядовою) радою позивача рішень про укладення договору про співробітництво та додаткової угоди до нього і підтвердженням наступного схвалення цим органом вказаних угод. Таке, є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Аналогічної практики додержується й Вищий господарський суд в постанові від 26.06.2012 р. у справі № 3/5009/7390/11

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що спірний договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи різних договорів в розумінні ст. 628 ЦК України, а саме: договору оренди землі (оскільки діяльність по впорядкуванню розміщенню, складуванню та переробці відходів проводиться відповідачем на земельних ділянках позивача, які фактично надані відповідачу в користування); договору найму (оренди) майна (як зазначалось вище, за спірним договором відповідачу надано в користування майно (рухоме, нерухоме, транспортні засоби тощо)); договору надання послуг (згідно умов спірного договору відповідач надає послуги щодо розміщення, складування та переробки відходів промислового виробництва позивача).

Згідно ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у

змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Виходячи з приписів розділу 3 Земельного кодексу України, право на землю виникає на підставі права власності та права користування землею (права постійного користування земельною ділянкою та права оренди земельної ділянки).

З аналізу прав та обов`язків сторін за спірним договором (п.п. 5.2.1, 5.3.1-5.3.3, 5.4.1, 5.4.3) слідує, що дії відповідача направлені на фактичне використання, охорону та повернення переданих йому, згідно п. 1.5 цього договору, земельних ділянок з боку позивача, що підтверджує факт наявності між сторонами договору правовідносин в частині оренди землі.

Частиною 5 статті 126 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно зі ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Укладений договір оренди землі відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про оренду землі»підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

За приписами ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений

договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Посилання відповідача на те, що позивач не передавав земельні ділянки за актами приймання-передачі, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати наявним факт передачі земельних ділянок в оренду відповідачу, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки з пункту 1.2 спірного договору вбачається, що підписання акту-приймання передачі землі на відміну від списку майна (рухоме, нерухоме майно, транспортні засоби тощо), що розташовані на земельних ділянках та передаються відповідачу за актом прийому-передачі майна, не вимагається в силу того, що земельні ділянки, які передавалися відповідачу у користування були узгоджені сторонами при укладенні договору та чітко прописані в п. 1.5 договору.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі»істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже, відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених ц ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»є підставою для визнання недійсними таких договорів оренди відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

В договорі оренди земельних ділянок, який, як вказувалось вище, є одним із складових договорів в спірному договорі, відсутні істотні умови договору оренди землі, такі як: орендна плата із зазначенням її розміру, індексації форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови збереження стану об`єкта оренди; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

При цьому, не беруться до уваги посилання відповідача на неукладеність договору, у зв`язку з такими обставинами, що унеможливлює визнання його недійсним.

З пояснень сторін та документів, які знаходяться в матеріалах справи, зокрема: актів передачі майна, платіжних документів на перерахування коштів відповідачем в рахунок спірного договору тощо, слідує, що договір виконувався. Тобто, фактичні дії сторін свідчать про те, що договір був укладений. А визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 25.06.2011 р. у справі № 3-58гс11.

За перелічених обставин, враховуючи приписи ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 217 ЦК України, спірний договір має бути визнаний недійсним в повному обсязі, оскільки без наявності його частини (договору), що регулює оренду земельних ділянок, договір про співпрацю та співробітництво в цілому не може виконуватися.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог позивача про визнання повністю недійсним договору про співпрацю та співробітництво № 20/2010/793к від 17.06.2010 р., та відмову у задоволенні позовних такого договору неукладеним.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріально-промисловий альянс", м. Запоріжжя та скасування рішення господарського суду Запорізької області від 04.10.2012 р. у справі № 5009/2918/12.

Керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріально-промисловий альянс", м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 04.10.2012 р. у справі 5009/2918/12 -залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 04.10.2012 р. у справі 5009/2918/12 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя С.А. Малашкевич

Судді: Л. Ф. Чернота

О. А. Радіонова