ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
29.11.2012Справа №5002-18/3387-2012
За позовом Приватного підприємства «АНКАР Транс»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Крим Вино»
про стягнення 6500,00 грн. основного боргу, 78, 39 грн. інфляційної суми, 260,64 грн. 3% річних, 1321,76 грн. пені та судових витрат
Суддя І.К. Осоченко
Представники:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - Ломаков С.І., представник, довіреність № б/н від 14.08.2012, паспорт ЕЕ 868570 виданий 30.12.2003.
СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство «АНКАР Транс» - позивач - звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Крим Вино» - відповідача, в якій просить стягнути (з врахуванням заяв про уточнення позовних вимог) з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Крим Вино» на користь позивача суму основного боргу у розмірі 6500,00 грн., 260,64 грн. - три відсотки річних простроченої суми, 78,39 грн. - суми інфляційних збитків, 1 321,76 - пені, а також витрати позивача, які пов'язані з проїздом представника позивача у судові засідання.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 180 ч. 7, 193, 224 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що 25.06.2011 між Приватним підприємством «АНКАР Транс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Крим Вино» було укладено договір № 250611 на перевезення вантажу автомобільним транспортом.
Позивач відповідно до договору надав відповідачеві послуги в повному обсязі, що підтверджується підписаним Актом виконаних робіт (послуг) за № ОУ-0134 від 26.06.2011, товарно-транспортною накладною серія 01 ААБК № 191050 від 25.06.2011, та накладною № 3989 від 25.06.2011. Однак, як вбачається з тексту позовної заяви, відповідач не сплатив на користь позивача вартість наданих послуг, на яку в подальшому було нараховано три відсотки річних простроченої суми, суму інфляційних збитків та пеню .
Ухвалою суду від 18.10.2012 прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог до свого розгляду.
У судовому засіданні 30.10.2012 суд розпочав розгляд даної справи по суті.
Представник позивача у судовому засіданні 30.10.2012 заявив клопотання про приєднання документів згідно наведеного переліку та надав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, мотивуючи її тим, що Приватне підприємство «АНКАР Транс» несе збитки у зв'язку з приїздом представника позивача у судове засідання у розмірі 2402,20 грн., які на думку позивача відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України входять до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення.
Суд прийняв заяву Приватного підприємства «АНКАР Транс» про збільшення розміру позовних вимог до свого розгляду.
Представник відповідача у судовому засіданні 30.10.2012 заявив клопотання про приєднання документів до матеріалів справи згідно наведеного переліку та визнав позов частково, в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 6500 грн. та судових витрат. В задоволені іншій частини позовних вимог представник відповідача заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
По справі судом оголошувалася перерва у порядку статті 77 ГПК України.
Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи строки розгляду справ господарськими судами України, які передбачені статтею 69 ГПК України, а також те, що явка у судове засідання є правом учасників процесу, а не їх обов'язком, суд вважає можливим розглянути дану справу за відсутністю представника позивача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд
В С Т А Н О В И В:
Частинами 1-2 статті 181 Господарського Кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Як свідчать матеріали даної справи, 25.06.2011 між Приватним підприємством «АНКАР Транс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Крим Вино» велася переписка шляхом обміну факсограмами; на підставі такого факсового листування між сторонами було укладено договір № 250611 на перевезення вантажу автомобільним транспортом (а/с 10-11 т. 1).
Згідно п.1.1 Договору № 250611 позивач як Перевізник зобов'язався перед відповідачем як Замовником виконувати або організовувати виконання транспортних або транспортно-експедиторських послуг, визначених даним договором, територією України власним або найманим транспортом.
В п. 3.2 Договору № 250611 сторони погодили, що вартість послуг визначається сторонами попередньо перед кожним рейсом заявкою на перевезення, додатком до договору або актом виконаних робіт.
У зв'язку з чим між сторонами було також додатково укладено і договір на перевезення вантажу № б/н від 25.06.11р.
Договором на перевезення вантажів автотранспортом № б/н (а/с 13 т. 1) сторонами визначено, що назвою вантажу є «вино», також у пункті 9 договору № б/н сторонами встановлені - «форма, порядок, термін оплати - по розгрузці товару; наданий автомобіль - Рено ВІ 5422 ВН, п/п ВІ 5525 ХР».
Реквізити такого автомобіля з полуприцепом зівпадають з характеристикою автомобіля, які зазначив і самий відповідач у своєї письмової Заявці, скерованої останнім на адресу позивача (а/с 14 т. 1).
Позивач згідно вимог договору № 250611 та Договору № б/н надав відповідачеві послуги в повному обсязі, що підтверджується Актом виконаних робіт ( надання послуг) за № ОУ-0134 від 26.06.2011р, який був підписаний як позивачем так і відповідачем і скріплено печатками сторін, а також товарно-транспортною накладною на переміщення алкогольних напоїв серія 01 ААБК №191050 від 25.06.2011р., яка підписана та завірена печаткою вантажоотримувача, накладною № 3989 від 25.06.11 року, яка підписана та завірена печаткою вантажоотримувача - відповідача.
Статтею 901 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.
У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
При цьому, майново - господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи, що позивач надав суду належні докази свого виконання перед відповідачем транспортних послуг на суму 6500,00 грн., зі свого боку доказів перерахування суми боргу у розмірі 6500,00 грн. відповідачем суду так і не надано, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 6500,00 грн. суми основного боргу обґрунтована, підтверждується матеріалами справи, а тому підлягає задоволенню.
Крім суми основного боргу розмірі 6500,00 грн., позивач також просить суд (враховуючи остаточні позовні вимоги позивача) стягнути з відповідача і 3% річних у розмірі 260,64 та суму інфляції - 78,39 грн.
Розглянувши такі позовні вимоги, суд зазначає наступне:
у відповідності зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання їм грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3 % (три відсотки) річних від простроченої суми.
Враховуючи приписи пункту 9 Договору на перевезення вантажів автотранспортом № б/н від 25.06.2011 року, яким передбачено, що термін оплати встановлений - «по розгрузці товару», а також Акт № ОУ - 0134 здачі - приймання робіт, який був підписаний між сторонами 26 червня 2011 року, яким підтверджена фактична дата надання транспортних послуг відповідачеві, тому суд приходить до висновку, що прострочка виконання грошового зобов'язання з боку відповідача наступила з наступного дня, а саме - з 27 червня 2011 року.
Саме з цього періоду позивач має право з врахуванням положень частини 2 статті 625 ЦК України нараховувати відповідачу 3% річних та суму інфляції.
Враховуючи остаточний розрахунок інфляційної суми, наданий позивачем, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляції за період з липня 2011 року по жовтень 2012 року (а/с 59 т.2). Суд розглянув такий розрахунок та зазначає, що період для стягнення суми інфляції позивачем був обраний вірно, однак сума, на яку позивач нараховує інфляційну суму, зазначена позивачем не вірно: сума боргу складає 6500,00 грн., інфляційна сума не може бути нарахована на іншу суму інфляції, як це зазначив у своєму розрахунку позивач.
Крім того, суд звертає увагу, що Вищий Господарський суд України у своєму Інформаційному Листі від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» зазначив, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 №62-97р.
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього м ся ця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця ( Постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 №52/30).
Розглянувши розрахунок інфляційної суми позивача за період з липня 2011 року по жовтень 2012 року та перевіривши його, суд зазначає, що за зазначений період у країні інфляція не мала позитивного значення, а навпаки - відбулася дефляція. А тому суд приходить до висновку, що позивач не поніс втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів у заявлений ним період, оскільки під час прострочення заборгованості мала місце дефляція.
Аналогічна позиція міститься і у Постанові Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 5002-15/1619-2012.
Що стосується розрахунку суми 3% річних, то суд погоджується з зазначеним позивачем періодом нарахування 3% річних з 20.07.2011 (що є правом позивача) по 14.11.2012 року (а/с 59 т. 2), що складає 484 дня; розрахунок 3 % річних проводиться за формулою:
Сума санкції = З х 3 х Д : 365:100, де З - сума заборгованості; Д - кількість днів прострочення.
За такою формулою, враховуючи саме с у м у б о р г у (6500,00 грн.), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних у розмірі 258, 58 грн.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1321, 76 грн., розглянувши таку позовну вимогу суд зазначає наступне:
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Поняття пені передбачено у ст. 549 ЦК України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі.
Як вже зазначив суд у своєму рішенні, прострочка виконання грошового зобов'язання з боку відповідача наступила з 27 червня 2011 року.
Умовами договору на перевезення вантажів автотранспортом № б/н передбачена відповідальність відповідача як Замовника за затримку оплати у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу.
Але при цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ст. 258 ЦК України, позовна давність у один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Тобто з позовною вимогою про стягнення з відповідача пені за прострочку оплати за надані відповідачу 26.06.2011 року транспортні послуги, позивач мав право звернутися до суду в строк до 27 червня 2012 року, у той час як з даним позовом, який розглядається судом у межах даної справи, позивач звернувся лише 04 жовтня 2012 року, про що свідчить вхідний штемпель господарського суду Автономної Республіки Крим.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо стягнення пені, а тому в задоволенні такої вимоги суд відмовляє.
Що стосується позовної вимоги позивача відносно стягнення з відповідача витрат позивача, пов'язаних з приїздом представника ПП «АНКАР Транс» у судові засідання, то суд вважає, що такі вимоги задоволенню не підлягають, при цьому суд виходить з наступного:
відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У свою чергу, до інших витрат, відповідно до абзацу другого 1 пункту Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04 березня 1998 року за №02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, які викликані до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК України).
Отже, витрати на проїзд осіб для участі їх у справі не пов'язані з розглядом
справи як процесуальною дією.
За вказаних обставин, господарський суд не має передбачених законом підстав вважати іншими витратами в розумінні статті 44 ГПК України, витрати, які зазначені позивачем у своїх Заявах про уточнення позовних вимог, у зв'язку з чим, вказані суми стягненню не підлягають.
Аналогічної позиції з даного питання дотримується і Вищий господарський суд України у своєї Постанові від 06 червня 2011 року у справі № 01-9/18-223-29/221-10.
Судовий збір суд відносить на сторони пропорційно розміру задоволених вимог на підставі ст. 44, 49 ГПК України, при цьому суд зауважує, що подальші Заяви про уточнення (фактичне збільшення) позовних вимог не повинні були оплачуватися судовим збором в зв'язку з тим, що судовий збір у розмірі 1609,50 грн.., який був сплачений позивачем при подачі позову, дозволяв збільшувати позовні вимоги в межах раніше заявлених позовних вимог позивача ( 1609, 50 грн. судовий збір: межа дозволених позовних вимог - 80475,00 грн.).
Вступна та резолютивна частини рішення оголошені у судовому засіданні 29.11.2012.
Повне рішення складено 04.12.2012.
Керуючись статтями 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Крим Вино» на користь Приватного підприємства «АНКАР Транс» суму основного боргу у розмірі 6 500,00 грн.; 3 % річних на суму 258,58 грн. та судовий збір у розмірі 1 332,95 грн.
3. Видати наказ після вступу рішення у законну силу.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Повернути з Державного Бюджету України на користь Приватного підприємства «АНКАР Транс» надміру перерахований судовий збір у сумі 128,47 грн., сплачений за платіжним дорученням № 23938 від 17.10.2012 на суму 48,04 грн., платіжним дорученням № 23955 від 29.10.2012 на суму 48,04 грн., платіжним дорученням № 24033 від 13.11.2012 на суму 32,39 грн.
Суддя І.К. Осоченко