ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2012 р. Справа № 86260/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого: Довгополова О.М.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області на постанову Гусятинського районного суду Тернопільської від 23 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області про визнання неправомірними дій відповідача та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити недоплачену соціальну державну допомогу як дитині війни , -

ВСТАНОВИВ

07 лютого 2011 року позивач звернулася до суду з позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачене як дитині війни підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 01 січня 2007 року по дату винесення рішення.

Ухвалою судді Гусятинського районного суду Тернопільської області від 10 лютого 2011 року адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 01 січня 2007 року по 06 серпня 2010 року залишено без розгляду.

Постановою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2011 року визнано неправомірними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення пенсії позивачу починаючи з 07.08.2010 року зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 07.08.2010 року по 23.02.2011 року з врахуванням ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та виплачених сум. При цьому суд допустив постанову до негайного виконання.

Рішення суду оскаржив відповідач, у скарзі покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови судом першої інстанції, просить постанову скасувати та прийняти нову, відмовивши в задоволенні позовних вимог. Апелянт вказує на те, що судом не взято до уваги обставину, що кошти Пенсійного фонду використовуються виключно на виплату пенсій, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних виплат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду, оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду. Використання коштів на виплату підвищень до пенсії, встановлені Законом № 2195 не включені до даного переліку. Крім того, апелянт не погоджується з застосуванням «мінімальної пенсії за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим законом.

Постанова в частині відмови в позові не оскаржена, тому відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України в апеляційному порядку не розглядається.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає доцільним розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове її задоволення, враховуючи наступне.

Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).

Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.

Встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої, у свою чергу, обчислюється за правилами, встановленими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки у законодавстві відсутні інші правила визначення такої пенсії.

При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Враховуючи пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, колегія суддів приходить до висновку про залишення позовних вимог без розгляду за період з 01.01.2007 року по 06.08.2010 року.

Статтею 70 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про державний бюджет на 2010 рік» Кабінету Міністрів України було надано право 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Такі ж норми були встановлені Законом України «Про Державний бюджет на 2011 рік».

Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом про соціальний захист дітей війни залежить від розміру мінімальної пенсії за віком, а не від розміру мінімальної заробітної плати.

Отже, нарахування та виплата у 2010-2011 роках дітям війни підвищення до пенсії повинні були здійснюватися в розмірі, встановленому відповідно до статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині нарахування та виплати підвищення до пенсії за період з 07.08.2010 року по 23.02.2011 року (по день винесення рішення).

Позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати конкретні суми спірних виплат задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" позивач має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, а тому захист такого порушеного права полягає у зобов'язанні відповідача вчинити кореспондуючі цьому праву дії.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги щодо скасування оскарженого судового рішення в цілому суттєвими не являються і не складають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи, проте вбачаються підстави для його зміни, а саме суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна виплата є щомісячною державною соціальною допомогою, а не підвищенням пенсії, як про це зазначено у статті 6 Закону № 2195, що має наслідком зміну постанови в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково допустивши постанову в цілому до негайного виконання.

Так, відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 183-2 КАС України У постанові, прийнятій у скороченому провадженні, зазначається обов'язок відповідача виконати постанову негайно.

Водночас постанови, які виконуються негайно, визначені ст. 256 КАС України.

До таких постанов згідно з п. 1 ч. 1 та абз. 9 цієї статті належать постанови про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць та постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.

Виходячи із змісту зазначених вище норм, колегія суддів дійшла висновку, що звертаючи до негайного виконання постанови щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень з питань обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання, зокрема, виплат та пільг дітям війни, прийняті в порядку скороченого провадження, необхідно застосовувати положення п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для даної категорії справ.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, правильно вирішивши справу по суті, допустив помилкове застосування норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п. 1 ст. 201 КАС України є підставою для зміни оскаржуваної постанови.

Керуючись статями 99, 100, 183-2 195, 197 ч. 1 п. 3, ст.ст. 198, 201 ч.1 п.1, 205 ч.1 п.2 ,ст. 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області задовольнити частково, постанову Гусятинського районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2011 року справі № 2-а-708/11 - змінити, замінивши «щомісячну державну соціальну допомогу» на «підвищення до пенсії».

П'ятий абзац резолютивної частини постанови викласти в наступній редакції: «Звернути до негайного виконання постанову в межах суми стягнення за один місяць».

Постанова остаточна, оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.М. Довгополов

Судді: О.О. Большакова

В.Я. Макарик