АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/1690/4338/2012 Номер провадження 22-ц/1690/4338/2012 Головуючий по 1-й інстанції: Самсонова О.А. Суддя-доповідач: Дряниця Ю. В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2012 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого -судді : Дряниця Ю.В.
Суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.
При секретарі: Ткаченко Т.І.
З участю: представника позивача ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2012 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до Київської районної у м. Полтаві ради про визнання права власності на самочинно переплановане приміщення та самочинно збудовану прибудову.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Дряниці Ю.В., -
в с т а н о в и л а :
Позивач звернулась до місцевого суду з позовом до відповідача про визнання права власності на самочинно переобладнані приміщення -вітальню площею 16,2 кв.м, кухню площею 8,5 кв.м та самочинно прибудований балкон в складі приміщень -їдальні площею 4,7 кв.м, приміщення для сушіння білизни площею 4,6 кв.м з погребом площею 9,9 кв.м. В позові зазначила, що вказані переобладнання та прибудова були здійснені в квартирі, яка належить їй на праві власності. Перебудова та переобладнання відповідають діючим санітарно-епідеміологічним, будівельним та протипожежним нормам і правилам.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Київської районної у м. Полтаві ради про визнання права власності на самочинно переплановане приміщення та самочинно збудовану прибудову відмовлено.
В апеляційній скарзі представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 просить рішення місцевого суду скасувати, постановивши нове, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з підстав, визначених ст.308 ЦПК України.
У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, квартира розташована за адресою АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14 серпня 1996 року.
У вказаній квартирі позивачкою в 2004 році самочинно були здійснені перепланування та добудова приміщень, в результаті чого було переплановано коридор з вбудованою шафою, житлову кімнату, кухню в приміщення площею 16,2 кв.м. та кухню площею 8,5 кв.м. Також була здійснена добудова балкону з приміщенням площею 4,7 кв.м, яке виконує функції їдальні та приміщенням площею 4,6 кв.м, яке виконує функцію приміщення для сушіння білизни з погребом площею 9,9 кв.м.
Колегія суддів вважає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно провів аналіз норм чинного законодавства, врахувавши всі встановлені фактичні обставини по справі.
Судом першої інстанції достовірно було встановлено, що перепланування та прибудова приміщень були здійснені позивачкою у власній квартирі без одержання необхідних дозволів та виготовлення проекту. Земельна ділянка, на якій розташована самочинна перебудова не виділялась у встановленому порядку позивачці як до початку будівництва, так і під уже збудоване нерухоме майно.
Відповідно до статті 376 ЦК України Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Вірними є твердження місцевого суду, що об'єкти самочинного будівництва та самочинної перебудови, на які позивачка просить визнати право власності, не є самостійними об'єктами нерухомого майна.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)»право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду про те, що правила статті 376 ЦК України не можуть бути застосовані до вирішення виниклого спору, оскільки у випадку, коли квартира в такому будинку розташована на першому (цокольному) поверсі й власник здійснив прибудову до неї з одночасним зайняттям частини прибудинкової земельної ділянки, спір повинен вирішуватися відповідно до правил статті 376 ЦК України (п. 13 постанови Пленуму ВСУ № 6 від 30.03.12р.).
Разом з цим, п. 14 постанови Пленуму ВСУ № 6 від 30.03.12р. дає роз'яснення, що на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).
При цьому суд має враховувати, що відсутність заперечень власника проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, чи визнання такого позову має бути обґрунтовано відповідними доказами, що підтверджують право на вчинення таких процесуальних дій, зокрема, договорами купівлі продажу земельної ділянки, оренди, міни.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що оскільки земельна ділянка не виділялась позивачці як на початку будівництва балкону, так і під уже збудоване нерухоме майно, то це є перешкодою для визнання за нею права власності на об'єкт самочинного будівництва відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України.
Що стосується відповідності здійсненого переобладнання та прибудови діючим державним будівельним нормам та будівельним стандартам, то колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять висновків компетентних органів щодо наявності чи відсутності такої відповідності. До висновку, складеному ФОП ОСОБА_4 слід віднестись критично, оскільки в матеріалах справи відсутні документи підтверджуючі статус цієї особи, як компетентного органу в площині дії статті 376 ЦК України.
Колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким дана відповідна правова оцінка.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому підстав для її задоволення немає.
Тлумачення норм матеріального та процесуального права апелянтом проведено поверхово, без повного та системного аналізу норм, а тому доводи викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні спору по суті місцевим судом були вірно враховані та застосовані норми матеріального права, а також правильно встановлені фактичні обставини по справі та їм дано належну правову оцінку.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 -відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Дряниця Ю.В.
Судді: Пилипчук Л.І.
Чумак О.В.
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області Ю.В.Дряниця