Справа № 1-301/08

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2008 року                                         Замостянський районний суд м. Вінниці                                                         в складі :        головуючого - судді Байдака В.Г.,

                                                                      при секретарі Горплюк І.М.,

                                                                                  за участю прокурора Драчевського Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Іванівка Могилів-Подільського району Вінницької області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, підприємця, проживаючого АДРЕСА_1, раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ст. 172 ч. 1 КК України, -

Встановив:

Підсудний ОСОБА_1, працюючи фізичною особою - підприємцем, вчинив грубе порушення законодавства про працю. Так, відповідно до ст. 46 Господарського кодексу України ОСОБА_1 має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового договору підприємець зобов'язаний забезпечити належні та безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з положеннями ст. 21 КЗпП України ОСОБА_1 як фізична особа є однією із сторін трудового договору і як роботодавець повинен забезпечувати реалізацію трудових прав громадян.

Так, ОСОБА_1, здійснюючи підприємницьку діяльність з паданням послуг громадського харчування в кафе «Золота рибка» по вул. Ватутіна, 16а в м. Вінниці, діючи всупереч вимогам ст.ст. 24, 24-1 КЗпП України, згідно з якими трудовий договір укладається у письмовій формі, додержання якої є обов'язковою при укладанні його з фізичною особою, та реєструється у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи у державній службі зайнятості, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, умисно, з метою ухилення від сплати внесків у соціальні фонди, в липні 2007 року прийняв на роботу без укладення трудових договорів, їх реєстрації у державній службі зайнятості та внесення відповідних записів у трудові книжки, в якості повара-бармена двох найманий працівників, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що призвело до не зарахування відпрацьованого  найманими працівниками часу до загального трудового стажу.

Відповідно до ст.ст. 253 - 254 КЗпП особи, які працюють за трудовим договором у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески фізичної особи та працівників.

Згідно зі ст. 256 КЗпП України наймані працівники мають право на державне пенсійне забезпечення.

В порушення вищезазначених норм, а також ст. 46 Конституції України, яка передбачає права найманих працівників на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, ОСОБА_1, починаючи з моменту прийняття найманих працівників на роботу, не здійснював відрахування до Пенсійною фонду України, Фонду соціальною страхування па випадок безробіття, Фонду соціальною страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві, позбавивши таким чином вищевказаних працівників перелічених вище соціальних гарантій, що істотно порушило конституційні права цих найманих працівників.

Всупереч ст. 30 Закону України "Про оплату прані» ОСОБА_1 не здійснював облік виконуваної працівником роботи по табелям, не фіксував по бухгалтерському обліку виплату заробітної плати, виплачуючи її без будь-якої первинної облікової документації «у конвертах».

Крім того, ОСОБА_1 встановив тривалість робочого часу 11 годин на день, тобто 77 годин на тиждень, таким чином порушивши норми ст. 50 КЗпП України.

            Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину при вищезазначених обставинах визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, визнав фактичні обставини справи, встановлені досудовим слідством.

            Крім повного визнання своєї вини підсудним у вчиненні злочинів, вина його також повністю доведена зібраними в ході досудового слідства та дослідженими в судовому засіданні матеріалами  кримінальної справи.

            Дії підсудного ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ст. 172 ч. 1 КК України за ознаками грубого порушення законодавства про працю.

            При обранні виду та міри покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу підсудного, обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання. Підсудний раніше не судимий, у вчиненому щиро розкаюється.

            Обставиною, що пом'якшує покарання підсудного, є його щире каяття.

            Обставин, що обтяжують покарання підсудного, судом не встановлено.

      З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, даних, які характеризують підсудного суд вважає, що покаранням достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів буде покарання у вигляді штрафу.

            Керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України, суд -

Засудив:

            Визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 172 ч. 1 КК України, та призначити йому покарання за санкцією вказаної статті у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 850 гривень.

Запобіжний захід засудженому до набрання вироком законної сили залишити без змін - підписку про невиїзд.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області протягом 15 діб з моменту його проголошення.

Головуючий