РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2012 року Справа № 5004/705/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Василишин А.Р.
судді Крейбух О.Г. ,
судді Юрчук М.І.
при секретарі Довгалюк О.П.
за участю представників сторін:
позивача: Шевчук Віктор Васильович (посвідчення № 136 від 28 травня 2011 року)
відповідача: Гнатюк Юрій Ярославович (голова правління - наказ про призначення № 14-К від 1 липня 2008 року); Ільчак Богдан Іванович (довіреність бн від 28 грудня 2012 року)
третя особа: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд"на рішення господарського суду Волинської області від 20 вересня 2012 року у справі №5004/705/12 (суддя Філатова Світлана Тимофіївна)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Луцька об`єднана державна податкова інспекція
до Закритого акціонерного товариства "Демидівська спеціалізована механізована пересувна колона - 3"
про застосування наслідків нікчемності правочину
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" (надалі-Позивач) звернулося в господарський суд Волинської області з позовною заявою (т.1, а.с. 3-4) до Закритого акціонерного товариства "Демидівська спеціалізована механізована пересувна колона-3" (надалі-Відповідач) про застосування наслідків нікчемності правочину. У даній справі брала участь третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: Луцька об`єднана державна податкова інспекція (надалі-Третя особа).
Рішенням місцевого господарського суду від 20 вересня 2012 року (т. 1, а.с. 166-170) з підстав, вказаних у даному рішенні у позові відмовлено.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач, подав апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 15-17) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 20 вересня 2012 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 25-26) в якому з підстав, висвітлених у даному відзиві, просить рішення господарського суду Волинської області від 20 вересня 2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою суду від 12 жовтня 2012 року (т.2, а.с. 11) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 7 жовтня 2012 року об 15 годині 50 хвилин, з підстав, вказаних у даній ухвалі.
Ухвалою суду від 7 листопада 2012 року (т. 2, а.с. 11) розгляд справи відкладено на 28 листопада 2012 року на 15 годину 50 хвилин.
В судовому засіданні від 28 листопада 2012 року представник Позивача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені у відзиві на апеляційну скаргу.
В судове засідання від 28 листопада 2012 року представник Третьої особи не з'явився. Про дату, час і місце судового розгляду Третя особа була повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції адресату (а.с. 34). Причин неявки свого повноваженого представника Третя особа суду не повідомила.
Враховуючи вищеописане та приписи статей 101, 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Третьої особи.
Заслухавши пояснення представника Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 2 жовтня 2008 року між Позивачем та Відповідачем було укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (т. 1, а.с. 8-9; надалі-Договір), а саме частини приміщення гуртожитку № 9 (приміщення із 2-1 по 2-40), що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, пр. Волі, буд. № 50.
Відповідно до пункту 3.1 Договору визначено, що: продаж частини приміщення гуртожитку № 9 було здійснено за 86 464 грн. 26 коп..
Згідно пункту 4.1 Договору: Відповідач зобов'язався сплатити Позивачу грошові кошти в розмірі 86 464 грн. 26 коп. шляхом готівкового або безготівкового розрахунку на протязі чотирнадцяти днів після нотаріального посвідчення Договору.
Договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 1722.
Дослідивши матеріали справи, колегія суду зауважує, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року по справі № 2а-2252/10/0370, що набрала чинності згідно з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2011 року за № 35399/10/9104, встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 2 жовтня 2008 року, укладений Позивачем та Відповідачем, носить протиправний характер, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, а тому є таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним.
Рішенням господарського суду Волинської області від 14 лютого 2012 року по справі № 5004/822/11, що набрало чинності згідно з постановою Рівненського апеляційного господарського суду Волинської області від 7 травня 2012 року, у позові Позивача до Відповідача про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 2 жовтня 2008 року та зобов'язання Відповідачу повернути частину приміщення гуртожитку № 9 загальною площею 476,3 кв. м. (що знаходиться за адресою: м. Луцьк, пр. Волі, 50) було відмовлено.
Водночас, Позивач у своїй апеляційній скарзі обґрунтовує свої вимоги щодо застосування наслідків нікчемності правочину посиланнями на статті 203, 205, 215, 216 Цивільного кодексу України.
Рівненський апеляційний господарський суд зазначає, що визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені Законом.
В силу дії частини 4 статті 216 Цивільного кодексу України: імперативно унормовано, що правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Постановою Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин): правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Тобто, стаття 228 Цивільного кодексу України не містила наслідків правочину, який порушує публічний порядок.
Водночас, такі наслідки (на час виникнення спірних правовідносин) були визначені статтею 208 Господарського кодексу України, згідно котрої: якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержанного; у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно, колегія суду констатує, що санкції, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, тобто вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими.
В силу дії частини 2 статті 208 Господарського кодексу України, визначено, що: лише у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав (а не такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства) можливе застосування загальних наслідків недійсності правочинів, визначених статтею 216 Цивільного кодексу України.
Крім того, колегія суду зазначає, що саме з метою чіткого визначення спеціальних правових наслідків правочину, який порушує публічний порядок, статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено згідно із Законом України від 2 грудня 2010 року № 2756-УІ частиною 3, згідно з якою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
З урахуванням усього вищевказаного у даній судовій постанові, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що на даний час чинним судовим рішенням (Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року), що має для суду преюдиціальне значення і саме на якому обґрунтовані вимоги Позивача про повернення майна, визнано Договір таким, що порушує публічний порядок згідно статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, а правові наслідки такого правочину на час виникнення спірних правовідносин були визначені статтею 208 Господарського кодексу України і передбачали щодо вказаного правочину застосування заходів конфіскаційного характеру, а тому застосування загальних наслідків правочину згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України є неможливим в силу приписів частини 3, 4 статті 216 Цивільного кодексу України та статті 208 Господарського кодексу України.
Відповідно Позивач не довів, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції, належними і допустимими доказами, підставність своїх позовних вимог.
При цьому, доводи Позивача, висвітлені у апеляційній скарзі не спростовують обставин встановлених місцевим господарським судом в оспорюваному рішенні, та усього вищевказаного даній судовій постанові.
Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Волинської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача-без задоволення.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, суд залишає за Відповідачем.
Керуючись статями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 20.09.12 року у справі №5004/705/12 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу № 5004/705/12 повернути господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Юрчук М.І.