КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" листопада 2012 р. Справа№ 5011-34/12256-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Остапенка О.М.
Пономаренка Є.Ю.
за участю секретаря: Петров Д.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Донець Ю.В. ( за довіреністю)
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок»
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2012р.
у справі № 5011-34/12256-2012 (суддя: Сташків Р.Б.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок»
до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»
про визнання кредитного договору припиненим.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 5011-34/12256-2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, ВАТ «Завод сантехнічних заготовок» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 5011-34/12256-2012 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнати припиненим з 22.09.2010р. Кредитний договір від 19.11.2007р. № 97/07 про надання кредиту у вигляді відновлювальної відкритої лінії та додаткові угоди до нього від 25.04.2008р. №1 від 27.05.2008р. № 2, від 06.10.2008р. № 3.. Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що керуючий санацією Товариства Семенюк О.В. листом від 22.09.2010 за вих. №268, керуючись приписами пункту 10 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відмовився від виконання Кредитного договору та укладених до нього додаткових угод, а тому вказані правочини слід визнати припиненими з 22.09.2010.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2012 року відкрито апеляційне провадження у справі № 5011-34/12256-2012 та призначено до розгляду на 20.11.2012 р.
20.11.2012р. представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування нори Господарського процесуального кодексу України").
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача, за наявними у справі доказами.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.11.2007 року між Банком (Кредитодавець) та Товариством (Позичальник) було укладено Кредитний договір, відповідно до якого Банк надав Товариству кредит у вигляді відкличної відновлювальної лінії на поповнення обігових коштів з лімітом кредитування 10 000 000 грн., строком користування кредитом з 19.11.2007 року до 18.11.2008 року (включно), платою за користування кредитом у розмірі 16% річних (пункт 2.1 Кредитного договору).
25.04.2008 року, 27.05.2008 року, 6.10.2008 року до Кредитного договору були укладені додаткові угоди № 1, № 2, № 3, відповідно до яких було збільшено розмір плати за користування кредитом з 01.05.2008 до 20,6% річних (згідно з додатковою угодою № 1 від 25.04.2008), а з 01.11.2008 до 25% річних (згідно з додатковою угодою № 3 від 06.10.2008), а також викладено пункт 4.4.1 Кредитного договору (яким було передбачено розмір комісії) в новій редакції.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.07.2010 було порушено провадження у справі № 44/458-б про банкрутство Товариства, відкрито процедуру санації боржника та призначено керуючим санацією боржника голову правління Товариства Семенюка Олексія Володимировича, який відповідно до частину 10 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", листом від 22.09.2010 за вих. № 268 (адресованим голові правління Банку) повідомила Банк про відмову від виконання Кредитного договору, разом з укладеними до нього додатковими угодами.
Статтею 599 ЦК України передбачено припинення зобов'язання його виконанням. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відтак в контексті зазначених норм відмова позивача від виконання умов кредитного договору має супроводжуватись поверненням отриманого та використаного кредиту та сплатою відсотків за користування ним.
Відповідно до частини 10 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" керуючий санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.
Сторона договору, щодо якого прийнято рішення керуючим санацією про відмову від його виконання, має право в тридцятиденний строк з дня прийняття рішення керуючим санацією вимагати в установленому порядку відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою від виконання договору, в процедурі провадження у справі про банкрутство (абзац 5 частини 10 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").
Стаття 17 Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не дає підстав керуючому санацією, шляхом подання відмови від кредитного договору, для звільнення від основного зобов'язання. З наведених позивачем підстав кредитні зобов'язання припинені бути не можуть.
Згідно статті 214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.
З таких обставин, одностороння відмова від договору (повна або часткова) допускається, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. При цьому стороні не потрібно звертатися до суду для визнання правомірності відмови.
Частинами 3 та 4 статті 214 ЦК України передбачено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.
Відповідно до частини 3 статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, відмову від виконання договору слід розглядати як підставу для розірвання договору відповідно до частини 3 статті 651 ЦК України, а не припинення самого договору.
Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Враховуючи вищевикладені норми, внаслідок односторонньої відмови від договору, припиняється зобов'язання за цим договором, а сам договір, на підставі якого виникло таке зобов'язання, вважається розірваним в односторонньому порядку.
Частина 10 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачає саме розірвання укладених до порушення провадження у справі про банкрутство договорів, які не виконані повністю або частково.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, зміна або припинення правовідношення. Аналогічні положення містяться і в частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, де сказано, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.
Реалізація такого способу захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору.
Позивач просить визнати припиненим Кредитний договір з 22 вересня 2010 року.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений позов не узгоджується із приписами Закону України, «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
З матеріалів справи вбачається, що відносно позивача, відповідно до постанови господарського суду м. Києва від 02.04.2012 у справі №44/458-б відкрито ліквідаційну процедуру.
Оскільки у даному випадку, на меті позивача є уникнення від задоволення поточних вимог банку, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство і складаються в основному із заборгованості по відсоткам, що нараховані за користування кредитом, та комісій, а пред'явлення поточних вимог здійснюється тільки в межах ліквідаційної процедури, як-то передбачено абзацом восьмим частини 1 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
У пункті 4.3 постанови Пленуми Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор має право заявляти вимоги про визнання угод недійсними, а не припиненими.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Виходячи з вищевикладене, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 5011-34/12256-2012, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок» на рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 5011-34/12256-2012 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року у справі № 5011-34/12256-2012 залишити без змін.
Матеріали справи № 5011-34/12256-2012 повернути господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Руденко М.А.
Судді Остапенко О.М.
Пономаренко Є.Ю.