АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
м. Київ - 03680, вул. Солом'янська 2-а
Справа №22 -ц/2690/14688/2012
Головуючий у 1-й інстанції - Шевченко Т.М.
Доповідач - Кирилюк Г.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.
при секретарі Шияні М.М.
з участю: представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_5, про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру, за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_2, подану її представником ОСОБА_3, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року,-
встановила:
У червні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на вказану квартиру.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року позов задоволено. Вирішено витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності на вказану квартиру. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_3 просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не мали права відчужувати спірну квартиру на користь ОСОБА_2, яка є єдиним законним її власником. Після набуття законної сили судовим рішенням Харківського районного суду м. Києва від 21 серпня 2001 року ОСОБА_6 мала повне право розпоряджатися квартирою. За таких обставин у суду були відсутні підстави для застосування статей 387, 388 ЦК України до спірних правовідносин. До спірних правовідносин судом необґрунтовано застосовано норми ЦК України 2004 року та не надано правової оцінки тій обставині, що позивачем пропущено строк позовної давності.
В судовому засіданні відповідачка та її представник апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити.
Представник позивача просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 березня 1994 року між ОСОБА_6 та позивачкою ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири, посвідчений Шістнадцятою Київською державною нотаріальною конторою, згідно якого позивачка прийняла в дар однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 6).
Рішенням Харківського районного суду міста Києва від 21 серпня 2001 року було визнано недійсним договір дарування спірної квартири. Вказана справа розглядалась без участі відповідачки ОСОБА_4 та її представника, що вбачається зі змісту судового рішення, а тому остання не мала можливості вчасно його оскаржити.
28 січня 2002 року ОСОБА_6 уклала договір довічного утримання із ОСОБА_7. , посвідчений приватним нотаріусом Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори, за яким ОСОБА_6 передала квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_7
13 травня 2002 року ОСОБА_6 померла.
17 травня 2002 року Київським міським бюро технічної інвентаризації видано Реєстраційне посвідчення № 000517 про реєстрацію спірної квартири на ім'я ОСОБА_7 на підставі договору довічного утримання, який було укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 28 січня 2002 року (а.с. 15).
30 січня 2003 року ОСОБА_7 продала спірну квартиру ОСОБА_9, що підтверджується договором купівлі-продажу (а.с.17).
07 лютого 2003 року спірна квартира була зареєстрована в Київському міському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_9
21 травня 2004 року ОСОБА_9 уклала шлюб, після реєстрації якого змінила прізвище на ОСОБА_2.
Ухвалою Верховного Суду України від 22 грудня 2005 року рішення Харківського районного суду міста Києва від 21 серпня 2001 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва (а.с. 19).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2007 року ОСОБА_7 визнано правонаступником ОСОБА_6 по вказаній справі.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 червня 2010 року, яке набуло чинності, в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_2. до ОСОБА_4 про встановлення факту та визнання договору дарування квартири недійсним відмовлено (а.с. 27).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не мали права відчужувати спірну квартиру на користь ОСОБА_2, яка вибула із володіння позивачки ОСОБА_4 не з її волі іншим шляхом, а тому остання має право витребувати її від добросовісного набувача ОСОБА_2
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду таких підстав.
Згідно частини 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) , зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого , інших осіб чи наслідком події.
Згідно п.2 ч. 3 ст. 1212 цього Кодексу положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.
Відповідно до ч.1 ст. 1213 цього Кодексу набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Аналізуючи норми права та обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_6 набула спірну квартиру у власність на підставі рішення Харківського районного суду м. Києва від 21 серпня 2001 року, яке було згодом скасоване. Тобто підстава, на якій ОСОБА_6 набула спірну квартиру у власність згодом відпала, а тому ОСОБА_2, за якою вказану квартиру зареєстровано на праві власності, зобов'язана повернути її позивачу.
Доводи апелянта в тій частині, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК УРСР 1963 року є помилковими, оскільки право на позов у ОСОБА_4 виникло лише в 2005 році, коли було скасовано рішення суду про визнання договору дарування недійсним.
Оскільки після скасування вказаного рішення суду Верховним Судом України 22 грудня 2005 року спір про визнання договору дарування недійсним розглядався судами різних інстанцій протягом декількох років, останнє рішення ухвалено Дніпровським районним судом м. Києва 29 червня 2010 року та залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року, позивачем з поважних причин пропущено строк позовної давності.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
З цих підстав колегія суддів відхиляє посилання апелянта на пропущення позивачем строку позовної давності, як на підставу для відмови в задоволенні позову.
Є необґрунтованими доводи апелянта щодо неможливості застосування до даних правовідносин реституції або віндикації, оскільки підставою позову є не визнання одного з попередніх договорів недійсним, а скасування рішення суду, яке набрало законної сили.
Пунктом 3 частини 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно зі ст. 388 ЦК України добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала право відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Таким чином, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 338 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Беручи до уваги, що спірна квартира вибула із володіння позивачки не з її волі, а на підставі рішення Харківського районного суду м. Києва від 21 серпня 2001 року, яке було скасовано, а також те, що спірна квартира на даний час знаходиться у володінні відповідачки ОСОБА_2, яка зареєстрована в ній, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 має право на витребування свого майна з чужого незаконного володіння на підставі п. 3 ст.1 ст. 388 ЦК України.
Розглянувши справу у відсутність третьої особи ОСОБА_5, яка повідомила суд телеграмою про свою «завантаженість на роботі», а також відповідачки ОСОБА_2, за умови явки її уповноваженого представника ОСОБА_3, суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом дотримано вимоги цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно з'ясовані обставини справи та надана їм належна правова оцінка.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником ОСОБА_3, відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: