КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 2-1690/11 р.

Провадження № 2/1414/275/12 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

11.05.2012 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва

у складі: головуючої по справі судді -Чернявської Я.А.

при секретарі судового засідання -Малаховій О.Д., Ніколенко В.І.,

за участю позивачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю відповідача -ОСОБА_4

за участю представника відповідача -ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі та гідності громадян та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про спростування недостовірної інформації, захист честі та гідності громадян та стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачі вказували, що починаючи з 2009 року відповідачка, яка є їх сусідкою, вчиняє дії, які принижують їх честь та гідність. Так, вона безпричинно вчиняє сварки, безпідставно звинувачує їх у крадіжках її майна. З приводу останнього, вона неодноразово зверталася до Корабельного РВ та прокуратури Корабельного району м. Миколаєва із відповідними заявами по яких проводилися перевірки. Також вона зверталася до керівництва УДСО при УМВС України в Миколаївській області, де на той час працював позивач, щодо, на її думку, протиправних дій останнього, в результаті чого було проведено службове розслідування та за висновками якого факти, викладені у її заяві не знайшли свого підтвердження. Посилаючись на те, що відповідачка своїми діями створює нестерпимі умови для їх життя, а також те, що завдяки її наклепам щодо скоєнь ним та його дружиною крадіжок, позивач був вимушений звільнитися із правоохоронних органів, просили суд про захист честі та гідності громадян шляхом зобов'язання відповідачки припинити неправомірні дії щодо них та про стягнення на їх користь моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

У судовому засіданні позивачі позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що позивачі по справі самі провокують конфліктні ситуації. Просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення позивачів, відповідачки та її представника, дослідивши матеріали справи, надавши належну оцінку показанням свідків, відмовним матеріалам та матеріалам службового розслідування, суд вважає позовні вимоги необґрунтованим та такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони по справ є сусідами.

14 вересня 2010 року ОСОБА_4 у телефонному режимі звернулася до керівництва УДСО при УМВС України у Миколаївській області зі скаргою на дії молодшого інспектора - кінолога Миколаївського міжрайонного відділу ДСО УДСО при УМВС України у Миколаївській області прапорщика міліції ОСОБА_2, позивача по справі. Відповідно до висновків за матеріалами службового розслідування від 24 вересня 2010 року факти, викладені відповідачкою у своєму зверненні не знайшли свого підтвердження та проведення подальшого службового розслідування було припинено.

З аналогічною заявою відповідачка зверталася також раніше та відповідно до висновків за матеріалами службового розслідування від 12 січня 2010 року факти, викладені останньою у своєму зверненні не знайшли свого підтвердження та проведення подальшого службового розслідування було припинено.

28 вересня 2010 року відповідачка звернулася до Корабельного РВ ММУ УМВС України у Миколаївській області зі скаргою на неправомірні дії ОСОБА_2 щодо вчинення ним псування та крадіжок її майна та її побиття.

Постановою слідчого прокуратури Корабельного району м. Миколаєва від 14 листопада 2010 року у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за фактами перевищення та зловживання службовим становищем було відмовлено на підставі п. 2 ч.1 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю в його діях складу злочину.

Відповідно до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Конституцією України визначено, що життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Як встановлено ст. ст. 297, 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі, ділової репутації.

Згідно до ч. 2 ст. 277 ЦК України, негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа яка її поширила не доведе протилежного (презумпція добропорядності.)

Згідно з ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

У відповідності до абз. 5 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист честі, гідності, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»від 27.02.2009 року № 1 (надалі - постанова) недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Абзацом 2 п. 15 зазначеної постанови визначено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Пунктом 16 постанови роз'яснено, що відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

Таким чином, судом встановлено, що інформація, викладена у зверненнях, про те, що ОСОБА_2 здійснює неправомірні дії відносно ОСОБА_4, є негативною, однак метою, з якою вона була вказана у зверненнях, є не поширення недостовірної інформації, а перевіркою відомостей про незаконні дії працівника правоохоронних органів.

Будь-яких доказів, які б підтверджували, що вказана інформація є завідомо неправдивою, або що для звернення не було підстав, немає.

Суд критично ставиться до показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, оскільки вони підтвердили лише факт неприязних стосунків між сторонами у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні посилання позивачки ОСОБА_3 на те, що своїми діями відповідачка принижує її честь та гідність як вчительки молодших класів.

Обов'язок довести факт поширення недостовірної інформації покладається на позивача. Однак в силу ст. 60 ЦПК України ОСОБА_3 не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ОСОБА_4 поширила стосовно неї недостовірну інформацію.

Отож, в даному випадку відсутнє поширення недостовірної інформації, що в свою чергу виключає наявність юридичного складу правопорушення, передбаченого ст.277 ЦК України.

За таких обставин підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 10-11, 88, 208-209, 212-215, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі та гідності громадян та стягнення моральної шкоди -відмовити.

Суддя: Я. А. Чернявська