ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

21 червня 2006 р.

№ 10/53

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

Перепічая В.С. (головуючий ),

Вовка І.В., Гончарука  П.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві  касаційну скаргу Комунального підприємства “Виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства м. Ужгорода” на рішення господарського суду Закарпатської області від 31.03.2006р. у справі за позовом Комунального підприємства “Виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства м. Ужгорода” до Закритого акціонерного товариства “Житлово-побутове підприємство” про стягнення сум

Заслухавши  пояснення  представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги,  суд

У С Т А Н О В И В  :

У лютому 2006 р. Комунальне підприємство “Виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства м. Ужгорода” пред’явило у господарський суд позов до Закритого акціонерного товариства “Житлово-побутове підприємство” про стягнення 79616,82 грн. основного боргу за послуги по водопостачанню та водовідведенню, 3237,29 грн. 3% річних та 1310018 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 31.03.2006р. (суддя Івашкович І.В.) у позові було відмовлено.

Дане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 31.03.2006р. і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи, між сторонами 26.04.1993р. за №60 було укладено договір на відпуск води з комунального водопроводу і прийом господарсько-побутових (і дощових) стічних вод за комунальну каналізацію.

З виділом зі складу відповідача двох дочірніх підприємств, останній звертався до позивача з листом від 15.11.2001р. з пропозицією розірвати наведений договір.

Водночас, відповідач зазначив і те, що борг в сумі 81330,10 грн. було розподілено за ДП “Житловий комплекс” ЗАТ “ЖПП” 34017,34 грн., за ДП “Житловий комплекс №2” ЗАТ “ЖПП” –45599,48 грн. і за самим відповідачем –1713,28 грн.

(а.с. 9)

В статутних документах згадуваних дочірніх підприємств зазначено, що вони є правонаступниками майнових, немайнових та інших прав і обов’язків ЗАТ “Житлово-побутове підприємство” згідно актів прийому-передачі майна №№1, 2 від 31.10.2001р.

(а.с. 106, 144)

При цьому відповідач посилався на те, що ним із загальної суми його власного боргу перед позивачем у розмірі 1713,28 грн. було погашено 713,28 грн., на решту суми позивачем було заявлено позов до суду, за яким порушено справу №16/121.

З свого боку позивач, визначаючи відповідачем ЗАТ “Житлово-побутове підприємство”,  виходив з положень ст. 528 ЦК України (ст. 164 ЦК УРСР).

Суд на зазначене належної уваги не звернув, результат вирішення спору у справі №16/121, як і питання правонаступництва не з’ясував, що впливає на визначення належного відповідача зі спору, який є предметом розгляду по даній справі.

Водночас позивачем приєднані копії відомостей за використану воду і каналізацію та виставлених до оплати рахунків  за період 1998-2001р.р.

Як посилався останній, це є первинні документальні докази щодо заборгованості на суму 20917,48 грн.

Суд цих обставин теж не з’ясував і оцінки їм не давав.

Не можна погодитись із застосуванням судом до питання строку позовної давності, положень ст.53 ГПК України, яка стосується процесуальних строків.

При цьому суду слід врахувати, що у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, постановлюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропуск строку давності.

Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд постановлює рішення, яким відмовляє в позові у зв’язку із закінченням строку давності, а при визнанні причин пропуску цього строку поважною –порушене право має бути захищене.

Отже, враховуючи викладене, визнати рішення господарського суду законним і обґрунтованим не можна.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, з’ясувати ретельно дійсні обставини справи, обґрунтованість вимог позивача і заперечень відповідача і вирішити спір відповідно до встановленого та вимог закону.

Керуючись  ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 -  11112 Господарського  процесуального  кодексу  України,  Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства “Виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства м. Ужгорода” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 31.03.2006р. скасувати і справу передати на новий розгляд до цього ж суду, в іншому складі суду.

Головуючий                                                                                    В.Перепічай

С у д д і                                                                                    

                                                                                               І.Вовк          

                                        

                                                                                              П.Гончарук