АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Провадження № 22-ц2090\6049\12р. Головуючий 1-ї інстанції

Справа № 2-1240\11р. -Шишкін О.В.

Категорія : земельні Доповідач - Швецова Л.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Швецової Л.А.

суддів - Даниленка В.М., Малінської С.М.

при секретарі - Андрійко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою ,-

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, в обгрунтування якого посилався на те, що йому на підставі договору купівлі-продажу частини домоволодіння від 25 квітня 1978 року та договору купівлі-продажу частини домоволодіння від 30 березня 2001 року належало на праві власності домоволодіння за АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2010 року було розділено спільно придбане майно колишнього подружжя та виділено ОСОБА_2 у власність будинок під літ. «А-1»з надвірними побудовами Н,М,П -сараї та И- гараж, які розташовані за адресою АДРЕСА_1; виділено у власність ОСОБА_3 будинок під літ. «Б-1»з надвірними побудовами В,К,Л,Д, які розташовані за адресою АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 різними шляхами перешкоджає позивачу користуватися належним йому будинком літ. «Б-1»та надвірними будівлям, у зв'язку з чим між сторонами по справі виник спір стосовно користування земельною ділянкою на якій розміщені виділені їм у власність споруди.

Враховуючи викладене ОСОБА_3 просив суд визначити порядок користування ним та ОСОБА_2 земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_1.

Відповідачка ОСОБА_2 проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що фактичний порядок користування спірною земельною ділянкою був визначений задовго до того як сторони стали власниками домоволодіння.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, виділено ОСОБА_2 в користування земельну ділянку площею 273,5 кв.м., як і припадає на 1\2 частину; виділено ОСОБА_3 в користування земельну ділянку площею 273,5 кв.м., як і припадає на 1\2 частину. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи Харківського науково-дослідного інститути судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса від 21.02.2012 року границя користування земельною ділянкою вказана в додатку № 2 червоним кольором.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування рішення та ухвалення нового, яким відмовити ОСОБА_3 - в задоволенні його позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказала, що встановлення порядку користування земельною ділянкою є передчасним, оскільки не встановлені частки сторін у спірному домоволодінні.

Судова колегія, вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з"явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як передбачено ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, районний суд виходив з того, що частки сторін є рівними і тому порядок користування земельною ділянкою був встановлений у рівних частках.

Однак погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та судом не правильно застосовані норми матеріального права і тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне на підставі п.п. 3 і 4 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове про відмову в задоволенні позову із наступних підстав.

Відповідно до рішення апеляційного суду Харківської області від 24.06.2010 року було проведено розподіл спільного майна подружжя та ОСОБА_3 крім іншого майна було виділено у власність будинок літ. «Б-1», загальною площею 51,2 кв.м. з надвірними побудовами В,К,Л,Д загальною вартістю 8000 грн., розташований за адресою АДРЕСА_1; ОСОБА_2 виділено у власність житловий будинок під літ. «А-1», загальною площею 85,7 кв.м. з надвірним прибудовами Н, М, П - сараї та И -гараж, розташовані за вищезазначеною адресою загальною вартістю 12000 грн.

Згідно з 28 КпШС, який діяв на час виникнення спірних правовідносин апеляційним судом було встановлено, шо з урахуванням вартості майна, яке знаходиться у спірному домоволодінні, вартості автомобілів та спірного домоволодіння частки є рівними.

Але, вказаним рішенням суду не були встановлені частки співвласників у спірному домоволодінні.

Відповідно до п. ґ) п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані

будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільноправових

угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни

її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох

осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли

мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право

власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в

редакції Закону України від 5 листопада 2009 р.

П. 21 вищезазначеної постанови передбачає, що якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у

вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Частина 2 ст. 59 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ст. 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що частки сторін у спірному домоволодінні не визначені, у встановленому законом порядку за співвласниками не зареєстровані, даних про те, на підставі якого рішення і в якому розмірі була виділена земельна ділянка, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою при відсутності часток у спільній власності.

На підставі вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 301,302, п.п.3 і 4 ст. 309, 312,313,317 ЦПК України, судова колегія судової палати, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовити.

Рішення набирає законної сили після проголошення але протягом 20 днів може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -суддя -

Судді -