ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.11.12 р. Справа № 5006/48/78/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Інвест"

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача не з'явились

від відповідача Міняфаєва Є.В. - представник за довіреністю

Рішення прийняте 20.11.2012, оскільки 05.11.2012 в судовому засіданні оголошувалась перерва відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Інвест" про визнання недійсним договору про реструктуризацію заборгованості № 3 0200 000/1Р від 14.02.2012.

11.10.2012 до суду надійшла заява позивача про зміну підстав позову, в якій позивач змінює підстави позову, виключаючи таку підставу позову, як підписання спірного договору представником ПАТ "Енергомашспецсталь" без належних повноважень.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23.10.2012 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну підстав позову, тому позовні вимоги розглядаються в редакції вказаної заяви.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в предметі спірного договору сторонами було зазначено лише підставу виникнення заборгованості за спожиту електроенергію, тобто договір постачання електричної енергії № 3 0200 000 від 19.12.2008, а період виникнення даної заборгованості і строк її сплати, первісно встановлені в договорі, зазначені не були. Також позивач вказує на те, що в спірному договорі сторонами не зазначено підстави виникнення заборгованості по сплаті штрафної неустойки у вигляді пені за прострочення платежів за спожиту активну електроенергію та строк її сплати, первісно встановлений сторонами. Оскільки сторонами в договорі № 3 0200 000/1Р від 14.02.2012 не відображені основні ознаки, що ідентифікують заборгованість, яка підлягала реструктуризації, позивач вважає, що сказаний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків та підлягає визнанню недійсним.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що спірний договір укладено з метою полегшення відповідачу умов виплати заборгованості за договором постачання електроенергії № 30200 000 від 19.12.2008 та спрямований на реальне настання правових наслідків, а саме: на сплату заборгованості ПАТ "Енергомашспецсталь" у сумі 24 967 936,29 грн., що утворилась станом на 13.02.2012, за графіком, який додано до договору. Відповідач також зазначає, що до 15.06.2012 позивач виконував умови спірного договору та здійснював оплати за ним.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд Дон?ецької області

В С Т А Н О В И В:

19.12.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Інвест" (позивач, постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Енергомашспецсталь", яке перейменовано у Публічне акціонерне товариство "Енергомашспецсталь", (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 3 020000.

Відповідно до розділу 1 вказаного договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 452 000 кВА, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Пунктом 9.4 договору на постачання електричної енергії передбачено, що останній набирає чинності з моменту досягнення згоди по всім суттєвим умовам договору, за умови підписання сторонами всіх перелічених у п. 9.1 додатків і укладається на строк до 31.12.2009 включно. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення договору, та відповідачем підтверджується, що вказані заяви не надсилались, суд приходить до висновку, що строк дії договору про постачання електричної енергії неодноразово було пролонговано на наступний рік і на тих самих умовах, які були ним передбачені, а отже, станом на день укладання спірного договору реструктуризації заборгованості договір про постачання електричної енергії був чинний.

14.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Інвест" та Публічним акціонерним товариство "Енергомашспецсталь" укладено договір №30200000/1Р про реструктуризацію заборгованості (далі - Договір), яка виникла внаслідок невиконання ПАТ "Енергомашспецсталь" умов договору № 3 0200 000 від 19.12.2008 про постачання електричної енергії.

У п 1.1 Договору сторони підтвердили, що станом на 13.02.2012 заборгованість споживача перед постачальником за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії № 3 0200 000 від 19.12.2008 підтверджена "Актом звірки розрахунків" (Додаток № 1 до Договору), і складає 24 967 936,29 грн., в тому числі:

- за спожиту активну електричну енергію - 24 674 674,07 грн.;

- штрафна неустойка у вигляді пені за прострочення платежів за спожиту активну електричну енергію за період листопад - грудень 2011 року та січень 2012 року складає 293 262,22 грн.

Акт звірки розрахунків від 14.02.2012 (Додаток № 1 до Договору) підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.

Споживач оплачує постачальнику заборгованість, вказану у п. 1.1 Договору, на умовах, визначених цим Договором (п. 1.2 Договору).

Пунктом 5.2 Договору із змінами, внесеними Додатковою угодою № 2 від 21.05.2012 до Договору, сторони передбачили, що Договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє сім місяців, але не менше терміну повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Відповідно до п. 2.1.1. Договору споживач зобов'язаний сплачувати заборгованість, визначену п. 1.1 Договору, у розмірах та терміни, узгоджені Додатком № 2 "Графік погашення заборгованості" на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання заборгованість споживача перед постачальником за спожиту електроенергію. При перерахуванні коштів вказувати в платіжному дорученні в якості призначення платежу "погашення заборгованості за електроенергію відповідно до умов договору № 3 0200 000/1Р від 14.02.2012".

У Додатку № 2 від 20.05.2012 до Договору сторони погодили графік погашення заборгованості позивачем.

Як вбачається з банківських виписок, які містяться в матеріалах справи, позивачем неодноразово перераховувались суми із зазначенням призначення платежу "погашення заборгованості за електроенергію відповідно до умов договору № 30200000/1Р від 14.02.2012", а саме:

- 23.03.2012 позивачем сплачено 5 000 000 грн.;

- 14.05.2012 позивачем сплачено 1 000 000 грн.;

- 17.05.2012 позивачем сплачено 2 000 000 грн.;

- 22.05.2012 позивачем сплачено 1 000 000 грн.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 2 т. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Спірний договір укладено сторонами у простій письмовій формі. У спірному договорі зазначені усі істотні умови договору, у тому числі ознаки, що ідентифікують заборгованість - сума заборгованості, яка підлягає реструктуризації, договір, за яким виникла заборгованість (номер та дата договору), період виникнення заборгованості (до 13.02.2012), а також графік погашення заборгованості (у вигляді Додатку № 2 до Договору).

Відсутність у спірному Договорі первісного строку сплати вартості спожитої електричної енергії, встановленого договором про постачання електричної енергії № 3 0200 000 від 19.12.2008, не є порушенням істотних умов договору.

Отже, позивачем не доведено невідповідності змісту спірного договору нормам чинного законодавства, а судом таких порушень також не встановлено.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину.

Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009).

Як зазначено у листі Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Жодних належних та допустимих доказів того, що спірний договір не спрямований на реальне настання наслідків позивачем суду не надано.

Посилання позивача на те, що спірний договір був укладений без наміру створити реальні наслідки є безпідставними, оскільки, як вище встановлено судом, позивачем неодноразово вчинялись дії на його виконання, зокрема, перераховувались кошти з посиланням у призначенні платежу "погашення заборгованості за електроенергію відповідно до умов договору № 30200000/1Р від 14.02.2012".

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору.

В даному випадку метою звернення позивача з даним позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність досягнення відповідного результату (в тому числі і можливість уникнення сплати заборгованості по договору, затягування розгляду справи за позовом про стягнення, тощо) шляхом створення судового процесу.

Викладені позивачем обставини не можуть бути підставою для визнання недійсними спірного договору, укладеного між сторонами.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення позову відсутні.

Судовий збір, у зв'язку з відмовою в позові, покладається на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 35, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складення повного рішення 26.11.2012.

Суддя Сажнева М.В.