26.11.2012

Справа № 212/10418/2012

Провадження № 2/232/878/12

справа № 212/10418/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

26.11.2012 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Борисюк І.Е.

при секретарі Жовтун М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ :

В Ленінський районний суд м. Вінниці звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивований тим, що 23.07.2009 року позивач надала відповідачу позику в сумі 50 000, 00 гривень строком до 31.12.2009 року, на підтвердження чого було укладено договір позики у нотаріуса. У встановлений договором строк відповідач борг не повернув. У 2011 та 2012 році відповідач повернув позивачу лише 1 100, 00 гривень. Залишок боргу становить 48 900, 00 гривень. Позивачем нараховано на суму боргу встановлений індекс інфляції та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду позивача з позовом про стягнення з відповідача на її користь суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 55 858, 84 гривень і три процента річних від простроченої суми за весь час прострочення в сумі 3 667, 50 гривень, всього -59 526, 34 гривень.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 15.10.2012 року справу передано до Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.10.2012 справу прийнято до свого провадження.

В судовому засіданні позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила позов задовольнити, аргументуючи його мотивами викладеними в позовній заяві. Не заперечувала щодо проведення заочного розгляду справи.

Відповідач повторно не з'явився в судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи. Від відповідача не надійшло заяви про розгляд справи у його відсутність, не повідомлено причини неявки.

Суд, з'ясувавши думку позивача, ухвалив провести заочний розгляд справи.

По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

23.07.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстровано в реєстрі за № 679. Згідно даного договору позивач передала у власність відповідачу грошові кошти в сумі 50 000, 00 гривень, що еквівалентно 6 345, 00 доларам США, а ОСОБА_2 зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах, визначених цим договором. (а.с. 4)

Згідно п. 2 договору позики грошових коштів від 23.07.2009 року відповідач зобов'язався повернути позивачу позику до 31.12.2009 року.

Відповідно до п. 3 вище зазначеного договору, грошові кошти, що є предметом цього договору, передані позивачем та одержані відповідачем після підписання цього договору.

Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, грошові кошти, отримані в позику, позивачу не повернув.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Згідно п. 5 договору позики грошових коштів від 23.07.2009 року, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати щодо заборгованості (грошового зобов'язання) -це своєрідне «здешевлення», якого зазнає заборгованість (грошове зобов'язання) внаслідок інфляції. Інфляція -знецінювання грошей, що супроводжується ростом цін на товари і послуги.

Індекс інфляції є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг постійної якості з постійними характеристиками у поточному періоді порівняно з базисним та відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів і послуг в поточному періоді відносно попереднього. Індекс інфляції встановлюється централізовано і є єдиним для всіх регіонів України. Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Судом було встановлено, що відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, визначеного договором позики від 23.07.2009 року.

Позивач повідомила суд, що відповідач провів частково розрахунок, повернувши їй 1 100, 00 гривень.

Згідно розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем, здійсненого останнім, загальна сума основного боргу становить 59 526, 34 гривень, з яких: сума основного боргу 48 900, 00 гривень, інфляційні втрати -6 958, 84 гривень та 3 % річних від простроченої суми -3 667, 50 гривень.

Судом перевірено розрахунок заборгованості і встановлено його невідповідність положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, враховуючи наступне.

Судом було встановлено, що відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, визначеного договором позики від 23.07.2009 року, з 01.01.2010 року.

Відповідно:

Середній індекс інфляції за 2010 рік становить 109, 1 %, за 2011 рік -104, 6 %, за період з 01.01.2012 року по 01.08.2012 року -99, 89 %. Отже середній індекс інфляції за період з 01.01.2010 року по 01.08.2012 року становить -114, 00 %.

48 900, 00 грн. х 113, 99 % = 55 740, 00 гривень -48 900, 00 гривень = 6 846, 00 гривень -сума інфляційних втрат.

Позивачем натомість визначено суму інфляційних втрат в розмірі 6 958, 84 гривень. Враховуючи вище викладене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 55 746, 00 гривень. В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 112, 84 гривень слід відмовити.

3 % річних - окремий вид відповідальності за порушення грошового зобов'язання, є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Тому, суд приходить до висновку, що представником позивача правомірно застосовано положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та правомірно здійснено нарахування 3 % річних.

Однак, при перевірці розрахунку 3 % річних судом встановлено наступне:

Кількість прострочених днів з 01.01.2010 року по 01.08.2012 року становить -943 дні (період нарахування заборгованості визначено позивачем).

48 900, 00 гривень (сума основного боргу) х 3 %/365 х 943 дні (кіл-ть прострочених днів) = 3 790, 08 гривень.

Позивачем же визначено 3 % річних в сумі 3 667, 50 гривень.

Враховуючи вище викладене, а також принцип диспозитивності, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 3 667, 50 гривень.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Предмет судового розгляду формується позовною заявою, в якій вказується вимога позивача. Суд в силу принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) не може вийти за межі позовних вимог. Суд не може з власної ініціативи виходити за межі позову, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (ст. 2 ЦПК України).

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Суд вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Добровільно провести розрахунок по заборгованості за договором позики від 23.07.2009 року відповідач не бажає, тому сума боргу підлягає стягненню в примусовому порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вище викладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 23.07.2009 року в загальній сумі 59 413 (п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста тринадцять) гривень 50 копійок, з яких: 48 900 (сорок вісім тисяч дев'ятсот) гривень 00 копійок -основний борг; 3 667 (три тисячі шістсот шістдесят сім) гривень 50 копійок -3 % річних від простроченої суми; 6 846 (шість тисяч вісімсот сорок шість) гривень 00 копійок -інфляційні втрати.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 112, 84 гривень слід відмовити, враховуючи вище викладене.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 88 ЦПК України, суд приходить до висновку про стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: 594, 14 гривень судового збору. Судовий збір в сумі 1, 12 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 15, 16, 23, 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст.ст. 536, 610, 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ст. 627, ч. 1 ст. 629, ст. 1046, ч. 1- ч. 2 ст. 1047, ст.ст. 1049, 1166, ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 3, 10, 11, 57-60, 74, ч. 1 ст. 88, ч. 4 ст. 169, ст.ст. 209, 212-215, 218, 224-226 Цивільного Процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 23.07.2009 року в загальній сумі 59 413 (п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста тринадцять) гривень 50 копійок, з яких: 48 900 (сорок вісім тисяч дев'ятсот) гривень 00 копійок -основний борг; 3 667 (три тисячі шістсот шістдесят сім) гривень 50 копійок -3 % річних від простроченої суми; 6 846 (шість тисяч вісімсот сорок шість) гривень 00 копійок -інфляційні втрати.

В частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат в сумі 112, 84 гривень - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: 594, 14 гривень судового збору. Судовий збір в сумі 1, 12 гривень залишити за ОСОБА_1.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Суддя: