ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2012 р. Справа № 59462/11/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Заверухи О.Б., Гінди О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області на постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17.01.2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги як дитині війни, -

ВСТАНОВИЛА :

28.12.2010р. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати неправомірними дії до управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області (далі - УПФ України в Ковельському районі) у перерахунку їй пенсії, як дитині війни, та зобов'язати відповідача провести перерахунок і виплату їй передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої згідно із ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 2009 року, з 01.01.2010 року по листопад 2010 року.

Постановою цього ж суду від 17.01.2011 року, прийнятою у скороченому провадженні, вищевказаний позов задоволено частково, визнано протиправною відмову УПФ України в Ковельському районі щодо невиплати позивачу передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії і зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 такого підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, обчисленої згідно із ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 28.06.2010 року по 31.10.2010 року з урахуванням фактично виплачених сум. Разом з тим, вирішено, що постанова підлягає негайному виконанню.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Ковельському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність його висновків обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Просить врахувати, що встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були взяті до уваги положення бюджетного законодавства України, видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України, а також неправомірно застосовано ст. 256 КАС України про негайне звернення до виконання рішення суду першої інстанції. З урахуванням вимог ч. 8 ст. 1832 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Постанова в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України в апеляційному порядку не переглядається.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що вона належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Відмова УПФ України в Ковельському районі у проведенні нарахування і виплати йому підвищення до пенсії у цьому розмірі з 28.06.2010 року по 31.10.2010 року є протиправною.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права і є правильними.

Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мав право на отримання підвищення виплачуваної йому відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання про підставність вимог позивача у частині визнання протиправною відмови відповідача у підвищенні розміру його пенсії, як дитини війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком з 28.06.2010 року по 31.10.2010 року та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.

Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі УПФ України в Ковельському районі, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі апеляційний суд не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії як на причину невиконання покладених на державу зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта на законність прийнятої постанови по суті не впливають та вищевказаних висновків суду не спростовують.

Разом із тим, відповідно до ст. 201 КАС України підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак при цьому помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, хоча системний аналіз положень ч. 1 та 2 ст. 256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць. Тому у цій частині оскаржувану постанову необхідно змінити.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області задовольнити частково.

Постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17.01.2011 року у справі № 2а-511/11 в частині її допущення до негайного виконання змінити.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України допустити зазначену постанову суду від 17.01.2011 року до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

У іншій частині постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17.01.2011 року залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.10 ст. 1832 КАС України постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.В.Ніколін

Судді О.М. Гінда

О.Б. Заверуха