15.11.2012
№ 212/11527/2012
2/232/1127/12
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2012 р. Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді Овсюка Є.М.,
при секретарі Олійник І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного технічного університету про поновлення на роботі, надання (або виплати) невикористаної частини відпустки, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
До суду звернулась ОСОБА_1 з вищезазначеним позовом до Вінницького національного технічного університету, в якому просить поновити її на посаді бібліотекаря 1-ї категорії ВНТУ з 17.07.2012 р., стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 липня 2012 р. до дня постановлення рішення суду, зобов'язати відповідача після поновлення на роботі позивача надати їй 7 днів невикористаної відпустки, стягнути з ВНТУ моральну шкоду в розмірі 2000 (двох тисяч) грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує наступним.
З 04 листопада 1987 р. по 16 липня 2012 р. ОСОБА_1 працювала у ВНТУ, з 19.10.1990 р. працювала на посаді бібліотекаря науково-технічної бібліотеки ВНТУ, а з 03 квітня 1996 р. -на посаді бібліотекаря 1-ї категорії НТБ, за час роботи претензій з боку адміністрації ВНТУ до ОСОБА_1 не було. 05 березня 2012 р. ОСОБА_1 та ряд інших працівників ВНТУ наказом № 82-о (а.с.12) було попереджено про майбутнє звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України. Із списком запропонованих вакантних посад ОСОБА_1 ознайомили 28.05.2012 р., хоча в наказі вказана дата 24.04.2012 р., чим порушено ст.49-2КЗпП України. З 31.05.2012 р. по 18.06.2012 р. ОСОБА_1 перебувала у відпустці (наказ № 175/-о від 31.05.2012 р.- а.с.57). В заяві на відпустку нею було зазначено термін відпустки з 31.05.2012 р. по 18.06.2012 р. тому, що цього вимагала інспектор відділу кадрів ВНТУ. 11 червня 2012 р. позивач звернулась із заявою про захист своїх прав до голови обласного комітету профспілки, за результатами її звернення 18.06.2012 р. до ВНТУ було надіслано лист про надання відпустки ОСОБА_1 Проте у ВНТУ змін до наказу про надання відпустки не внесли. Звільнення позивача відбулось з порушенням законодавства. В наказі № 202-о від 18.06.2012 р. ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади із виплатою компенсації за невикористану відпустку за 6-ть к.д., також виплачено вихідну допомогу (а.с.19-21). Оскільки на день звільнення 18.06.2012 р. вона хворіла, що підтверджено листком непрацездатності АВН №935054, після закінчення терміну непрацездатності 03 липня 2012 р. ОСОБА_1 звернулась до ВНТУ із заявою про скасування наказу № 202-о від 18.06.2012 р., яким її звільнено з 18.06 2012 р. та надання їй відпустки тривалістю 30 к.д. У відповідь на вказану заяву ОСОБА_1 ВНТУ було видано наказ №227-о від 04 липня 2012 р., яким внесено зміни до наказу № 202-о від 18.06.2012 р. в частині дати її звільнення та виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2 к.д. за період роботи з 19.06.2012 р. по 02.07.2012 р. (а.с.25). Однак у зв'язку з хворобою ОСОБА_1 з 29.06.2012 по 13.07.2012 р. (листок непрацездатності серія АВН №989009), наказом №238-о від 16.07.2012 р. було визначено нову дату звільнення -16 липня 2012 р. з виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку за 1 к.д. за період роботи з 03.07.2012 р. по 16. 07.2012 р. (а.с.11). Оскільки позивач є інвалідом 2-ї групи, то тривалість її щорічної відпуски складає 30 к.д. З приводу надання 30 к.д. відпустки ОСОБА_1 звернулась до ВНТУ із заявою від 03.07.2012 р. (а.с.22), проте відповідач залишив її заяву без задоволення. У графіку відпусток на 2012 р. прізвище ОСОБА_1 відсутнє. Запрошення на засідання профспілки, на якому слухатиметься питання про надання згоди на її звільнення ОСОБА_1 отримала лише в день засідання 28.05.2012 р. і через погане самопочуття була відсутня на засідання профспілкового комітету ВНТУ. Всупереч закону України «Про відпустки»позивачу не було надано відпустку тривалістю 30 к.д. Частину відпустки тривалістю 18 к.д. ОСОБА_1 отримала відповідно до наказу №175-о від 31.05.2012 р. ( а.с.57), за 5 к.д. вона отримала грошову компенсацію, таким чином ВНТУ повинен був надати ще 7 к.д. невикористаної відпустки. За порушення в сфері трудового законодавства на ректора ВНТУ ОСОБА_2 територіальною державною інспекцією з питань праці у Вінницькій обл. було складено адміністративний протокол за ч.1 ст. 41 КУпАП, який направлено до Ленінського районного суду м. Вінниці. Всі ці події вразили позивача, у неї загострились хронічні захворювання і їй необхідні додаткові кошти на лікування, що завдало їй моральних страждань. Через це ОСОБА_1 просить стягнути з ВНТУ моральну шкоду в розмірі 2000 (двох тисяч) грн. згідно з ст. 237-1 КЗпП України.
В судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги, обґрунтовуючи їх підставами, викладеними в позовній заяві.
Представники ВНТУ заперечили проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, зазначивши, як підстави своїх заперечень наступне.
Звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП було правомірним, оскільки мали місце такі факти та відповідні їм правовідносини:
- попередження працівника про наступне звільнення та пропозиція всіх вакансій, на зайняття яких міг би погодитись працівник (ст.49-2 КЗПП, а.с.42-49).
- попередження профспілки та отримання її згоди на звільнення ОСОБА_1 (ст. 43 КЗПП, а.с. 50-55,а.с.79).
- видання наказу про звільнення ОСОБА_1 (а.с.11, 19-21, 24-25).
-видання позивачу копії наказу про звільнення, трудової книжки та розрахунку (ст. 47 КЗПП,а.с.60-64).
Як видно з матеріалів справи (а.с.11, 19-21, 24-25, 42-49, 50-55, 60-64,а.с.79) всіх вказаних вимог закону було дотримано при звільненні позивача, тому підстав для поновлення її на роботі нема.
Крім того представники ВНТУ у своїх поясненнях зазначили таке.
Відповідно до ч.1 ст. 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією.
Законодавством не передбачені критерії і порядок визначення працівників із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці.
Згідно з визначенням «Класифікатора професій ДК 003:2010. Загальні положення»кваліфікація - здатність виконувати завдання та обов'язки відповідної роботи. У дипломі чи іншому документі про професійну підготовку кваліфікація визначається через назву професії (наприклад, секретар-стенографіст тощо).Професія - здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації. Наказом Мінкультури № 168 від 14.04.2000 "Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 81. Культура та мистецтво. Розділи: "Бібліотеки, централізовані бібліотечні системи" встановлено вимоги до бібліотекаря I категорії: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст): для магістра - без вимог до стажу роботи, спеціаліста - стаж роботи за професією бібліотекаря II категорії - не менше 2 років.
Ч.ч.2-3 ст.7 Закону України «Про вищу освіту»визначено: базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, … є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра. Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи… є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.
Тому працівнику з базовою вищою освітою відповідного напряму підготовки надається переважне право на залишення на роботі порівняно з працівником, освіта якого не відповідає його посаді. При цьому позивач свою кваліфікацію не підвищувала, на відміну від інших працівників науково-технічної бібліотеки.
П. 2 частини другої ст. 42 КЗпП визнає переважне право на залишення на роботі за особами, у сім'ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком. Оскільки мова йде про сім'ї, перевага не повинна визнаватися за особами, які проживають одиноко, без сім'ї. Наявність у сім'ї інших осіб з самостійним джерелом доходів, які не належать до категорії заробітку (наприклад, пенсіонерів), при буквальному і формальному тлумаченні п. 2 частини другої ст. 42 КЗпП не позбавляє працівника переваги на залишення на роботі, тому що в цьому випадку в сім'ї все одно відсутні інші працівники з самостійним заробітком. При цьому ст. 42 КЗпП говорить про утриманців, не надаючи значення тим обставинам, чи мають утриманці право за законом на одержання утримання від працівника.
Позивач не надала доказів про наявність у неї сім'ї та утриманців.
Виплата заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється лише у випадку, якщо звільнення було незаконним або якщо видача трудової книжки була затримана з вини роботодавця (ч.4 ст. 235 КЗПП). Як видно з вищенаведених доказів, звільнення відбулось із дотриманням норм закону.
Листами від 06.07.2012 р. № 1-11-76, від 18.07.2012 р. № 1-07-71, від 30.07.2012 р. № 17/224 ( а.с.58,59, 65-66), які ОСОБА_1 отримувала під розпис та поштою, їй пропонувалось особисто отримати трудову книжку у відділі кадрів ВНТУ, проте вона свідомо ухилялась від такого отримання. І лише 09.08.2012 р. ОСОБА_1 отримала трудову книжку. Тобто адміністрація ВНТУ вжила всіх необхідних заходів для отримання ОСОБА_1 трудової книжки, проте вона не скористалась своїм правом на її отримання.
Бездоказовими є заяви позивача про порушення при розгляді подання щодо звільнення ОСОБА_1 профспілковим комітетом Вінницького національного технічного університету подання.
Так, ще 25.05.2012 р. позивачем було отримано запрошення на засідання профспілкового комітету (ПК) працівників ВНТУ, в якому ОСОБА_1 своїм підписом ствердила, що їй відомо про час та місце засідання ПК по розгляду подання на її звільнення та підтримала клопотання про розгляд подання у її відсутності. ( а.с.54).
Жодними доказами не обґрунтована вимога про стягнення моральної школи, не вказується на підтвердження її розміру.
17.09.2012 р. апеляційним судом Вінницької обл. закрито провадження щодо ректора ВНТУ ОСОБА_2 за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП. Також в цьому судовому рішенні, яке набрало законної сили, встановлено й інші обставини, що мають значення для правильного вирішення даної справи. (а.с.67-69).
В судовому засіданні було допитано свідків. Зокрема, ОСОБА_3 -заступника голови профспілкового комітету працівників та студентів ВНТУ, яка підтвердила факт того, що ОСОБА_1 отримала запрошення на засідання профспілкового комітету ще 25.05.2012 р., за три дні до дати розгляду питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 та те, що позивач підтримала клопотання про розгляд подання у її відсутності, ствердивши таке клопотання своїм підписом.
Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначили, що вважають звільнення позивача незаконним, вказавши на розмову в колективі, як на джерело своєї обізнаності та формування такої думки.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, встановивши факти і належні їм правовідносини, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, приймаючи до уваги наступне.
По справі встановлено, що з 19.10.1990 р. ОСОБА_1 працювала на посаді бібліотекаря науково-технічної бібліотеки ВНТУ, а з 03 квітня 1996 р. -на посаді бібліотекаря 1-ї категорії НТБ.
Відповідно до наданих витягів зі штатного розпису ВНТУ, у відповідача дійсно відбулись зміни в організації виробництва та праці, що стали причиною скорочення чисельності та штату працівників, зокрема і бібліотекарів 1-ї категорії. Так станом на 01.04.2012 р. (до проведення скорочення та виведення ставок) в штатному розпису міститься 5,75 ставок бібліотекаря 1-ї категорії, а з 01.07. 2012 р. (після скорочення штату) вже 4,5 ставки бібліотекаря 1-ї категорії.
При визначенні кола працівників, які підлягають звільненню за п. 1 ст. 40 КЗпП України, ВНТУ було враховано переважне право на залишення на роботі відповідно до вимог ст. 42 КЗпП. Відповідно до інформації, наданої ВНТУ, всі інші працівники, які, так само як і позивач, мали лише технічну та не мали бібліотечної освіти, а також не проходили підвищення кваліфікації, були звільнені за п.1 ст. 40 КЗпП. Залишились працювати у НТБ ВНТУ лише ті працівники, що мали технічну освіту, але пройшли підвищення кваліфікації (позивач підвищення кваліфікації не проходила), або отримали другу вищу бібліотечну освіту. Також перевага при залишення на роботі була надана працівникам, які мали триваліший, ніж позивач, стаж роботи у НТБ ВНТУ, або мали утриманців чи належали до категорії одиноких матерів. Причому ці працівники погодились на зменшення їхнього розміру ставок, порівняно з попереднім -з 1 ст. до 0,5ст., 0,4ст., 0,25 ставки тощо.
Наказом № 82-о від 05.03.2012 р. (а.с.12) ОСОБА_1 більше, ніж за 2 місяці наперед було попереджено про майбутнє звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України. Із списком запропонованих вакантних посад ОСОБА_1 ознайомили (а.с.47-49). Всі посади (роботи), які були вакантні на час звільнення позивача, їй пропонувались, але вона не погодилась працювати на них.
Судом встановлено, що ВНТУ в межах визначеного строку було зроблено подання щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 до профспілкового комітету, яким 28 травня 2012 р. була надана така згода (а.с.55). Крім того, встановлено, що позивач вчасно, ще 25 травня 2012 р., під підпис отримала запрошення за засідання профспілкового комітету ( а.с. 54), проте не з'явилась на його засідання. Доказів поважності неявки на засідання профспілкового комітету суду надано не було.
Наказом № 175-о від 31.05.2012 р. (а.с. 57) згідно із заявою ОСОБА_1 їй була надана відпустка, про тривалість якої вона просила, а саме -з 31.05.2012 р. по 18.06.2012 р. включно. (а.с. 56).
ОСОБА_1 була звільнена з 18.06.2012 р. згідно з наказом №202-о від 18.06.2012 р. (а.с.19-21) після цього дату її звільнення переносили (наказ № 227-о від 04.07.2012 р. (а.с.25), наказ № 238-о від 16.07.2012 р. (а.с.11)), оскільки позивач неодноразово подавала листки непрацездатності. Зміна дати звільнення (а.с.24) відповідачем проводилась правомірно, оскільки відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. Після того, як ВНТУ стало відомо про непрацездатність ОСОБА_1 в момент її звільнення, дату звільнення змінювали на дату, коли працівник міг приступити до роботи відповідно до листка непрацездатності.
Не може бути задоволена вимога про надання позивачу 7 к.д. відпустки з огляду на таке.
Вказівка в позовній заяві на отримання компенсації лише за 5 к.д. невикористаної відпустки є невірною. Адже п.1.2. наказу № 202-о від 18.06.2012 р. (а.с.19) надана компенсація за 6 к.д., відповідно до п.2. наказу № 227-о від 04.07.2012 р. (а.с.25) надана компенсація за 2 к.д., п. 3 наказу № 238-о від 16.07.2012 р. (а.с.11) надана компенсація за 1 к.д. невикористаної відпустки. Тобто компенсація нарахована за 9 к.д. невикористаної відпустки, а не за 5, як невірно стверджує ОСОБА_1
Крім того, відповідно до ст. 22 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості роботодавець провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. Відрахування, передбачене частиною першою цієї статті, не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв'язку з:… скороченням чисельності або штату працівників.
Тобто, у випадку, якщо б позивачу вже була надана відпустка за ще не відпрацьовані місяці, то при її звільненні у зв'язку зі скороченням, ВНТУ не мав би права стягувати з неї заборгованість за дні відпустки, яка була надана за невідпрацьований час.
Проте, в матеріалах справи відсутня заява про надання відпустки наперед, міститься тільки заява про надання відпустки за фактично відпрацьовану частину робочого року -з 31.05.2012 р. по 18.06. 2012 р. ( а.с. 56). Згідно заяви ОСОБА_1 від 30.05.2012 р. ( а.с. 56) їй було надано відпустку тривалістю 18 к. д. (з 31.05.2012 р. по 18.06.2012 р.) та виплачено допомогу на оздоровлення, що не заперечується позивачем ( а.с. 57). Згідно з ст. 3 Закону України «Про відпустки»при звільненні працівник може отримати невикористану відпустку, датою звільнення при цьому є останній день відпустки, або отримати грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (ч.1 ст. 24 Закону «Про відпустки»).
У своїй заяві до ВНТУ (а.с. 22-23) ОСОБА_1 вказувала на 30 к.д. відпустки, але позивач не мала права на таку тривалість відпустки, так як попередньо вже отримувала відпустку -частину з цих 30-ти к.д., а також отримала компенсацію за її невикористану частину (18.к.д. та 9 к.д., всього 27 к.д.).
Крім того, у заяві про надання відпустки працівник повинен вказати, крім її конкретної тривалості, ще й період, в який він бажає отримати цю відпустку. Тож заяву ОСОБА_1 не можна вважати заявою про надання відпустки. Так як заява була написана після звільнення з роботи, після подання листка непрацездатності, то колишньому працівникові правомірно була виплачена компенсація за невикористану відпустку, а не надана відпустка.
Позивач стверджує, що наказ про майбутнє вивільнення її не стосувався, оскільки в наказі №82-о від 05.03.2012 р., вказано, що ОСОБА_1 займає посаду інженера 1-ї категорії. Проте в п.1 наказу № 84-о від 06.03.2012 р., з яким ознайомлена ОСОБА_1 ( а.с. 46), вказано на виведення зі штатного розпису саме посади бібліотекаря 1-ї категорії науково-технічної бібліотеки ВНТУ, яку займала ОСОБА_1 та подальше звільнення позивача.
Крім того, не знайшли свого підтвердження факти, викладені в акті перевірки №02-01-41/1181 від 25.07.2012 р., складеному територіальною державною інспекцією з питань праці у Вінницькій обл.
Зокрема, апеляційним судом Вінницької обл. закрито провадження щодо ректора ВНТУ ОСОБА_2 за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП. (а.с. 67-69). Також в цьому судовому рішенні, яке набрало законної сили, встановлено й інші обставини, що мають значення для правильного вирішення даної справи.
А саме встановлено, що листами від 06.07.2012 р. № 1-11-76, від 18.07.2012 р. № 1-07-71 ( а.с. 58-59), які ОСОБА_1 отримувала під розпис, їй пропонувалось особисто отримати трудову книжку у відділі кадрів ВНТУ, проте вона свідомо ухилялась від такого отримання. І лише 09.08.2012 р. ОСОБА_1 отримала трудову книжку. Тобто адміністрація ВНТУ вжила всіх необхідних заходів для отримання ОСОБА_1 трудової книжки, проте вона не скористалась своїм правом на її отримання. Вжити будь-яких заходів щодо примушування ОСОБА_1 до отримання трудової книжки адміністрація ВНТУ повноважень не мала.
Також листок непрацездатності ОСОБА_1 подала до ВНТУ 16.07.2012 р., а табель обліку робочого часу ще 11.07.2012 р. було подано до бухгалтерії ВНТУ для нарахування авансу. Тому заступник директора бібліотеки при заповненні табеля обліку робочого часу не включила до нього даних про ОСОБА_1 Тому адміністрація ВНТУ не була повідомлена про факт наявності листка непрацездатності, і вважала ОСОБА_1 звільненою.
Відповідно, підстав для задоволення вимог про оплату вимушеного прогулу нема.
Позивачем не надано жодних доказів в обґрунтування факту завдання та розміру моральної шкоди.
Таким чином суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників є правомірним, при проведенні звільнення позивача та наданні відпустки і компенсації за її невикористану частину було дотримано вимог законодавства.
Враховуючи викладене вище, суд на підставі ч.1 ст. 40, ст.ст.221,231,232 КЗпП України,-
ВИРІШИВ:
В позові ОСОБА_1 до Вінницького національного технічного університету про поновлення на роботі, надання (або виплати) невикористаної частини відпустки, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
СУДДЯ: