РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0190/7624/2012Головуючий суду першої інстанції:Цурцев В.М.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Макарчук Л. В.

РІШЕННЯ

"26" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіМакарчук Л.В.

СуддівГорбань В.В., Летягіної О.В.

При секретаріЩегловій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією родиною без реєстрацію шлюбу та визнання майна сумісною власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 18 вересня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

08 грудня 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, який було змінено 23 липня 2012 року, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрацію шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю. (а.с.2-3,47-48).

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 25 вересня 1991 року по теперішній час позивач та відповідачка проживають однією сім'єю в квартирі АДРЕСА_1, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, але не зверталися з заявою до державного органу реєстрації актів цивільного стану про реєстрацію шлюбу. За період спільного життя, позивачем та відповідачкою за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, яка була зареєстрована на праві власності за відповідачкою. Позивач просив на підставі ст.ст. 69,70,74 СК України поділити квартиру АДРЕСА_1 в натурі в рівних частках.(а.с.2-3).

Після зміни позовних вимог, посилаючись на ст.22 КпШС України, просив визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачкою з 1991 року по теперішній час. (а.с.47-48).

Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 18 вересня 2012 року у позові ОСОБА_6 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду та закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. Посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме принципу змагальності, та на те, що суд повинен був відмовити йому у відкритті провадження у справі, оскільки з його вимог про визнання квартири спільним майном вбачається спір про право, а він також ставив питання про встановлення факту проживання чоловіка та жінки, що відноситься до вимог про встановлення юридичного факту.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити. Зазначає про те, що вона за власні кошти придбала спірну квартиру. Після купівлі нею квартири, ОСОБА_6 короткий час проживав з нею, не залишаючи при цьому свою сім'ю. Однією сім'єю з ОСОБА_6 вона ніколи не проживала і в шлюбі з ним не перебувала.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, тому судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача та його представника, повідомлених про час та місце розгляду згідно з вимогами ст. 74 - 76 ЦПК України. Як вбачається із поштових повідомлень, ОСОБА_6 судову повістку про виклик у судове засідання призначене на 26.11.2012 року отримав 10.11.2012 року, а його представник ОСОБА_9 отримав судову повістку - 12.11.2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та її представників, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання майна сумісної власністю, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та недоведеності позивачем факту проживання з відповідачкою однією сім'єю та дійшов висновку, що спірна квартири не є спільною сумісною власністю. Також суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

З висновками суду першої інстанції погоджується судова колегія в частині висновків про необгрунтованність та недоведеність позовних вимог, але не погоджується з висновком, як одним із підстав відмови у задоволенні позову, - сплив строку позовної давності, оскільки посилання на застосування строку у разі відсутності порушень прав позивача, є зайвим.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону України «Про власність», ст.22 КпШС); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, п.2 ст.17, ст.18 Закону України «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

В інших випадках спільна власність є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності під час надбання майна не виходили з рівності часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею і коштами у створенні спільної власності, що роз'яснюється у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Таким чином, для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, вона має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створені спільною часткової власності не може бути підставою для визнання права власності на частку спірного майна.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.ч.1,4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за договором купівлі-продажу від 18 лютого 1999 року ОСОБА_7 купила квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 за 6329 грн. (а.с.35). Згідно відповіді КРП «СМБРТІ» право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_7 (а.с.32). Із письмових заперечень ОСОБА_7 на позов вбачається, що квартиру вона купила ще до того, як до неї перейшов проживати ОСОБА_6 Сімейні стосунки у них не склались, оскільки він зловживав спиртними напоями, та взаємних прав та обов'язків у них не було, оскільки бюджет не вівся. (а.с.36).

Допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_17 пояснювала, що знайома з відповідачкою ОСОБА_7 з 1991 року, відповідачка не була одружена та у гуртожитку проживала сама, позивача ОСОБА_6 не знає та не бачила. Свідок ОСОБА_18 пояснювала, що знайома з відповідачкою з 2006 року, вони часто спілкуються, позивача бачила неодноразово. Свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 пояснювали, що їм не відомо за чиї гроші куплена спірна квартира.

Між тим, позивачем, який повинен був довести не лише факт спільного проживання з відповідачкою з 1991 року без реєстрації шлюбу по теперішній час, а і ступінь його участі у придбанні спірного майна у лютому 1999 року, не доведено його участі у набутті спірної квартири, які б полягали у внесені ним власних грошових коштів та не доведено факту проживання з відповідачкою однією сім'єю. Таких доказів не міститься в матеріалах справи.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, які на думку апелянта, полягають у розгляді судом позову про визнання майна спільною сумісною власністю та про встановлення факту проживання однією сім'єю, в порядку позовного провадження, як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права.

Розгляд справ в порядку окремого провадження, зокрема про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачено главою 6 розділу IV ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст.256 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Як вбачається з ухвали Алуштинського міського суду АР Крим від 11.01.2012 року провадження у справі було відкрито відповідно до ст.ст.122, 127-128 ЦПК України в порядку позовного провадження.

Зазначена ухвала суду сторонами не оскаржується, а тому відсутні підстави для її апеляційного перегляду.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_6 заявлено і про встановлення факту проживання позивача з відповідачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу, і про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя, що свідчить по спір про право, то судом першої інстанції правомірно розглянута справа у порядку позовного провадження.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом принципу змагальності сторін, судовою колегією відхиляються як необгрунтовані.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач приймав участь разом із своїм представником ОСОБА_9 у судових засіданнях 06.07.2012 року, 18.09.2012 року, знайомився з матеріалами справи та знімав копії з документів, які в ній містяться, заявляв клопотання, про що свідчать його заяви від 10.07.2012 року (а.с.44), від 23.07.2012 року (а.с.45), від 17.07.2012 року (а.с.54), змінював позовні вимоги (а.с.47). Таким чином, судова колегія вважає, що свої процесуальні права позивач реалізовував у тому обсязі, який вважав необхідним, судом його процесуальні права не обмежувались.

Інші доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування рішення суду та не спростовують висновків суду.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог, одночасно, як на одну з підстав відмови у задоволенні позову, послався і на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності, що є зайвим, оскільки правила про позовну давність мають застосовуватись, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права або факту його порушення.

У зв'язку з цим, судова колегія вважає за необхідне змінити рішення та виключити із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на відмову у задоволенні позову через сплив строку позовної давності, як зайве.

Згідно з п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, ч.2 ст. 305, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 18 вересня 2012 року змінити, виключити із мотивувальної частини рішення посилання суду про відмову у задоволенні позову через пропуск строку позовної давності, як зайве.

В решті це ж рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.