ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" листопада 2012 р. Справа № 5019/1712/12

за позовом Приватного підприємства "Айслаг"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "ДП Рівнетрансекспедиція"

про стягнення в сумі 207 062 грн. 97 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

В засіданні приймали участь:

від позивача : Нерубайлов В.Д., дов. № 09 від 13.02.2012 року

від відповідача : Бакун Р.А., дов. № 12-01-05 від 04.01.2012 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У листопаді 2012 року Приватне підприємство «Айслаг»(далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю-фірми «ДП Рівнетрансекспедиція»(далі - відповідач) про стягнення 207 062,97 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

25.05.2012 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 211 (надалі -договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати або передати зі свого складу покупцю у власність нафтопродукти (надалі-товар) в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

На виконання умов договору позивач поставив та передав відповідачу товар на загальну суму 999 148,53 грн., що підтверджується накладними на відвантаження.

Факт отримання позивачем товару підтверджується довіреностями.

Відповідач свій обов'язок щодо оплати поставленого товару в повному обсязі та в строки, визначені п. 5.1. договору, не виконав, сплативши частину отриманого товару в розмірі 804 729,39 грн. Сума заборгованості становить 194 419,41 грн.

За порушення строків розрахунків за поставлений товар позивач, у порядку п. 8.1. договору та ст. 625 ЦК України, нарахував пеню, розмір якої склав 10 536,02 грн., 3% річних на суму 2 107,81 грн.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 525, 526, 527, 625 ЦК України, ст. 218 ГК України.

Ухвалою суду від 06.11.2012 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 20.11.2012 року.

15.11.2012 року через службу діловодства господарського суду позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 124 419,14 грн. основного боргу (у зв'язку зі сплатою відповідачем 25.10.2012 року 70 000,00 грн.), 10 536,02 грн. пені та 2 107,81 грн. 3% річних, а всього -137 062,97 грн.

Ухвалою суду від 20.11.2012 року розгляд справи відкладено на 27.11.2012 року.

27.11.2012 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій позивач зазначає, що 23.11.2012 року відповідачем сплачено заборгованість в розмірі 60 000,00 грн., відтак просить стягнути 77 062,97 грн., з яких 64 419,14 грн. основного боргу, 10 536,02 грн. пені, 2 107,81 грн. 3% річних.

Зважаючи, що заяви про зменшення розміру позовних вимог подані у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 22 ГПК України, не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, відтак приймаються судом.

27.11.2012 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що 26.11.2012 року ним сплачено 20 000,00 грн., отже сума основного боргу становить 44 419,14 грн. Крім того, відповідач не погоджується з порядком нарахування 3% річних.

27.11.2012 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.05.2012 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 211 (надалі -договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати або передати зі свого складу покупцю у власність нафтопродукти (надалі-товар) в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Згідно з п. 1.2. договору документи на товар, які постачальник повинен передати покупцю: накладні на відвантаження товару. Сторони за даним договором домовилися, що накладна на відвантаження є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід'ємною частиною до даного договору.

Загальна кількість товару, асортимент і ціна товару погоджуються сторонами при формуванні замовлення та визначаються в накладних, які підписуються сторонами (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору поставка кожної партії товару здійснюється на підставі накладної згідно із замовленням покупця. Замовлення передається покупцем усно або шляхом заповнення бланку замовлення, електронною поштою, факсом тощо. Поставка замовленого товару здійснюється в межах наявного на момент поставки асортименту і кількості товару у постачальника. Після підписання представниками обох сторін накладної про здачу-приймання товару замовлення втрачає чинність, а накладна, що свідчить про погодження сторонами асортименту, кількості та ціни кожного найменування, загальної вартості відповідної партії товару, стає невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що передача товару здійснюється в пункті поставки. Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару та підписання сторонами накладних.

Згідно з п. 6.3. договору товар передається покупцю частинами - партіями. Під партією товару сторони розуміють товар, зазначений в окремій накладній.

За п. 2.4. договору загальна сума поставки: 1 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ.

Як встановлено судом, позивач свій обов'язок з поставки товару виконав, що стверджується накладними на відвантаження палива, виданими на підставі договору та підписаними представника сторін, а саме: № 002016 від 25.05.2012 року на суму 115 536,76 грн., № 002146 від 01.06.2012 року на суму 88 691,10 грн., № 002205 від 07.06.2012 року на суму 85 312,00 грн., № 002273 від 12.06.2012 року на суму 39 492,46 грн., № 002322 від 15.06.2012 року на суму 110 836,96 грн., № 002421 від 25.06.2012 року на суму 83 545,20 грн., № 002422 від 25.06.2012 року на суму 38 245,32 грн., № 002507 від 27.06.2012 року на суму 40 820,80 грн., № 002665 від 09.07.2012 року на суму 23 263,10 грн., № 002948 від 26.07.2012 року на суму 59 099,10 грн., № 003212 від 03.08.2012 року на суму 40 185,30 грн., № 003309 від 16.08.2012 року на суму 44 540,80 грн., № 003320 від 16.08.2012 року на суму 43 373,40 грн., № 003756 від 13.09.2012 року на суму 95 350,50 грн., № 003870 від 21.09.2012 року на суму 45 127,63 грн., № 004087 від 05.10.2012 року на суму 45 728,10 грн.

Прийняття відповідачем товару, поставленого позивачем, підтверджується довіреностями РТЕ № 100743 від 25.05.2012 року, РТЕ №м 100748 від 01.06.2012 року, РТЕ № 100749 від 07.06.2012 року, РТЕ № 100753 від 12.06.2012 року, РТЕ № 100755 від 15.06.2012 року, РТЕ № 100757 від 22.06.2012 року, РТЕ № 100761 від 27.06.2012 року, РТЕ № 100769 від 07.07.2012 року, РТЕ № 100776 від 26.07.2012 року, РТЕ № 100784 від 03.08.2012 року, РТЕ № 100789 від 16.08.2012 року, РТЕ № 100804 від 13.09.2012 року, РТЕ № 100808 від 21.09.2012 року, РТЕ № 100817 від 05.10.2012 року.

Загальна сума поставки за договором склала 999 148,53 грн.

Відповідно до п. 5.1. договору покупець зобов'язаний оплатити вартість отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5 календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних.

За п. 5.3. договору сторони домовилися, що при наявності заборгованості, незалежно від причин її виникнення, кошти, які надходять від покупця, зараховуються в першу чергу на погашення заборгованості, що утворилася раніше, незалежно від призначення платежу.

Відповідач свій обов'язок з оплати товару виконав частково, сплативши 932 793,56 грн., що стверджується платіжними дорученнями.

При цьому частина оплати вартості поставленого позивачем товару в розмірі 58 064,17 грн. була зарахована у погашення заборгованості, що виникла раніше. Зазначене відповідає п. 5.3. договору.

Таким чином, загальна сума оплаченого відповідачем товару за договором становить 874 729,39 грн.

Загальна сума боргу відповідача перед позивачем станом на день звернення до суду склала 124 419,14 грн., що стверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2012 року, підписаного обома сторонами.

Судом встановлено, що відповідачем після подання позовної заяви та порушення провадження у справі сплачено 80 000,00 грн., що стверджується платіжними дорученнями, завіреними банком, № 5877 від 23.11.212 року на суму 42 000,00 грн., № 255 від 23.11.2012 року на суму 18 000,00 грн., № 5881 від 26.11.2012 року на суму 20 000,00 грн.

Отже, борг відповідача перед позивачем станом на день розгляду судового спору становить 44 419,14 грн.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за поставлений товар в розмірі 44 419,14 грн.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем подавалися заяви про зменшення розміру позовних вимог на суму 70 000,00 грн. та 60 000,00 грн. (від заявленої суми на 194 419,14 грн.), які надійшли через службу діловодства 15.11.2012 року та 27.11.2012 року. Отже, вимога позивача в частині основного боргу склала 64 419,14 грн.

Як встановлено судом, 26.11.2012 року відповідачем сплачено 20 000,00 грн., які в заявах позивача про зменшення розміру позовних вимог не відображені.

Згідно з п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Зважаючи, що відповідачем сплачено заборгованість в розмірі 20 000,00 грн., у зв'язку з чим в цій частині між сторонами не залишилося неврегульованих питань, відтак провадження у справі на 20 000,00 грн. підлягає припиненню за відсутністю предмета спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, позивачем нараховано пеню в розмірі 10 536,02 грн. та 3% річних в розмірі 2 107,81 грн.

Право позивача на нарахування пені передбачене п. 8.1. договору, за яким при невиконанні чи неналежному виконанні умов даного договору винна сторона несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,05% за кожен день прострочення від неоплаченої суми або суми невиконаної чи неналежно виконаної умови, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що 0,05% більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, відтак пеня підлягає стягненню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Суд, перерахувавши заявлений позивачем розмір пені, встановив, що останній складає 10 296,10 грн. (при заявленому позивачем 10 536,02 грн.), а отже пеня підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Вказана процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України встановлено, що господарський суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора.

Можливість зменшення розміру неустойки передбачена також ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Як встановлено судом, сторонами у справі є суб'єкти господарювання, які здійснюючи свою господарську діяльність, діють на власний ризик.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи з вимог ст.ст. 525, 536 ЦК України, ст. 193 ГК України, сторони зобов'язані виконувати зобов'язання належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд, оцінивши докази (копії позовних заяв, копії ухвал Рівненського окружного адміністративного суду, копії кредитних договір), надані відповідачем на підтвердження того, що затримки в оплаті були поважними, не визнає їх достатніми, оскільки невиконання зобов'язань відповідача перед третіми особами, так само як і невиконання третіми особами зобов'язань перед відповідачем, не може слугувати підставою для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання його зобов'язань перед позивачем.

Щодо відсутності у позивача збитків, які б були викликані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, то суд зазначає, що пеня, нарахована на підставі п. 8.1. договору, підлягає стягненню за сам факт допущення порушення, незалежно від того, чи завдано позивачу у зв'язку з цим збитків.

У той же час, суд, дослідивши ступінь виконання зобов'язання, встановив, що останній є значним: за період з 25.05.2011 року та станом на день розгляду справи в суді із загальної суми поставленого товару - 999 148,53 грн. відповідачем сплачено 954 729,39 грн., що складає 95,55% від загального обсягу.

Також суд, проаналізувавши причини неналежного виконання зобов'язання, встановив, що відповідач за 9 місяців 2012 року поніс збитки в розмірі 660 000,00 грн., що стверджується звітом про фінансові результати (рядок 225), що вплинуло на можливість виконання ним своїх зобов'язань перед позивачем.

Крім того, прострочення виконання зобов'язання, а відтак і наслідки його порушення, є незначними.

Відповідач вживав заходів до виконання зобов'язання, зокрема в ході судового розгляду справи ним сплачено 80 000,00 грн.

За таких обставин, керуючись ст. 83 ГПК України, суд вважає за можливе зменшити розмір пені з 10 296,10 грн. до 7 296,10 грн., тобто на 3 000,00 грн.

Також позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в розмірі 2 107,81 грн.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних, суд встановив, що розмір останніх складає 2 049,66 грн. Відтак, вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт поставки товару та заборгованості, а відповідач вказаних обставин не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача.

Оскільки позивачем зменшено розмір позовних вимог (з 207 062,97 грн. до 77 062,97 грн.), відтак вирішенню підлягає питання про повернення зайво сплаченої суми судового збору.

Відповідно до п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені ч. 4 ст. 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Згідно з п. 1.ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У даному випадку судовий збір повертається в розмірі зайво сплаченої суми. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Отже, поверненню позивачу підлягає судовий збір в розмірі 2 531,77 грн. (4 141,27 грн. -1 609,50 грн.).

Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Оскільки судовий збір в розмірі 1 609,50 грн. є мінімальним розміром судового збору, що підлягає сплаті у будь-якому випадку до Державного бюджету за подання позовної заяви майнового характеру, відтак останній на підставі ч. 2 ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю -фірми «ДП Рівнетрансекпедиція»(вул. Уласа Самчука,5, м. Рівне, 33003, код ЄДРПОУ 30712154) на користь Приватного підприємства «Айслаг»(вул. Стрілецька,4, м. Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 13369787) 44 419,14 (сорок чотири тисячі чотириста дев'ятнадцять грн. 14 коп.) грн. основного боргу, 2 049,66 (дві тисячі сорок дев'ять грн. 66 коп.) грн. 3% річних, 7 296,10 (сім тисяч двісті дев'яносто шість грн. 10 коп.) грн. пені, 1 609,50 (одна тисяча шістсот дев'ять грн. 50 коп.) грн. судового збору.

3. У частині вимог в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч грн. 00 коп.) грн. провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

4. У задоволенні стягнення 58,15 (п'ятдесят вісім грн. 15 коп.) грн. 3% річних та 3 239,92 (три тисячі двісті тридцять дев'ять грн. 92 коп.) пені відмовити.

5. Ухвалою суду повернути Приватному підприємству «Айслаг»(вул. Стрілецька,4, м. Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 13369787) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2 531,77 (дві тисячі п'ятсот тридцять одна грн. 77 коп.) грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 28.11.2012 року.

Суддя Андрійчук О.В.