РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0190/7195/2012Головуючий суду першої інстанції:Шильнов М.О.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Чистякова Т. І.

РІШЕННЯ

"19" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіЧистякової Т.І.

СуддівСинельщікової О.В. Курської А.Г.

При секретаріКутелія Я.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 липня 2006 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації, про визнання права власності на 2/3 частки домоволодіння та на 2/3 частки земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2005 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації (далі - СМБРТІ) про визнання права власності на 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Сімферополі (раніше - АДРЕСА_1, Сімферопольського району), про визнання права власності на 2/3 часток земельної ділянки за давністю користування. Позовні вимоги мотивовані тим, що йому на підставі договору купівлі - продажу від 10 листопада 1997 року, зареєстрованого Мирнівською сільською радою, за реєстровим № 99, належить 45/100 часток з відповідною часткою надвірних споруд у домоволодінні АДРЕСА_1 у м. Сімферополі, площа земельної ділянки складає 800 кв.м. СМБРТІ відмовляється реєструвати право власності, оскільки частка, що вказана у договорі (45/100 часток) не відповідає даним реєстрації, що є в інвентарній справі (2/3 частки). Свої вимоги про визнання права власності на 2/3 частки земельної ділянки АДРЕСА_1 у м. Сімферополі (раніше АДРЕСА_1, Сімферопольського району) мотивує тим, що він впродовж 28 років добросовісно, відкрито та безперервно користується 2/3 частками земельної ділянки.

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 липня 2006 року позов задоволено частково. За ОСОБА_7 визнано право власності на 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Сімферополі (раніше - АДРЕСА_1, Сімферопольський район), та виділено у користування: прибудову літ. «а », вартістю 18 310 грн.; коридор, площею 3,2 м2, вартістю 5 139 грн., прибудову літ. «А1», вартістю 52027 грн.; кухню, площею 8,2 м2, вартістю 13 168 грн.; жилу кімнату, площею 9,5 м2, вартістю 14 757 грн.; жилу кімнату, площею 19,8 м2 вартістю 31 795 грн.; навіс літ. «А2», вартістю 7108 грн.; гараж літ. «О», вартістю 30 178 грн.; уборну літ. «Е», вартістю 3 687 грн.; сарай літ. «Л», вартістю 12 957 грн.; сарай літ. «М», вартістю 5 380 грн.; навіс літ. «Н», вартістю 1600 грн., а всього на суму 196 106 грн.

ОСОБА_6 на 1/3 частку у домоволодінні АДРЕСА_1 у м. Сімферополі (раніше АДРЕСА_1, Сімферопольський район) виділено: прибудову літ. «а», вартістю 8 325 грн.; у жилому будинку літ. «А»: жилу кімнату 1-1, площею 9, 1 м2, вартістю 14 613 грн.; кухню 1-2, площею 9,4 м2, вартістю 15 095 грн.; уборну літ. «Ж», вартістю 1119 грн., а всього - на суму 38 702 грн.

Визначено порядок користування земельною ділянкою відповідно до судової будівельно - технічної експертизи №631 від 21квітня 2006 року, у відповідності з варіантом поділу земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Сімферополі, згідно з частками у праві власності (додаток №2). У користування ОСОБА_7 на 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Сімферополі виділено земельну ділянку площею 546, 7 м2. У користування ОСОБА_6 на 1/3 частку домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Сімферополі виділено земельну ділянку площею 273, 3 м2. З ОСОБА_6 стягнені витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривен.

На зазначене рішення ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт у скарзі посилається на те, що суд безпідставно прийняв до уваги висновок експертизи, оскільки при її проведенні були враховані самочинні будівлі, суд також визнав право власності на самочинні будівлі. Крім того, апелянт вважає, що суд, визначаючи порядок користування земельною ділянкою, необгрунтовано не прийняв до уваги те, що рішенням Виконавчого комітету Мирнівської сільської ради №75 від 15.07.1998 року ОСОБА_6 виділено у постійне користування земельну ділянку площею 0,04га присадибного фонду, розташованого в АДРЕСА_1 (на теперішній час - АДРЕСА_1) на підставі договору купівлі-продажу; на момент розгляду справи його право власності на 1/3 частку домоволодіння зареєстровано належним чином в органах БТІ.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 просить скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, оскільки воно є законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, його представника та представників позивача, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення - скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про визнання за позивачем права власності на 2/3 частки домоволодіння та про визначення порядку користування земельною ділянкою, суд виходив з того, що між сторонами склався такий порядок і позивач користується часткою домоволодіння і земельної ділянки за таким порядком з 1977 року. Рішення про виділення сторонам певних приміщень в жилому будинку і інших господарських споруд прийнято судом на підставі висновку будівельно - технічної експертизи №631 від 21 квітня 2006 року.

З такими висновками суду колегія суддів не може погодитись, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Так, із матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі - продажу від 10 листопада 1977 року, зареєстрованого Мирнівською селищною радою за реєстровим № 99, ОСОБА_7 є власником 45/100 часток домоволодіння №36 із відповідною часткою надвірних будівель по АДРЕСА_1, Сімферопольського району (в подальшому - АДРЕСА_1 м. Сімферополя) (а.с.6-7). ОСОБА_6 є власником 1/3 частки зазначеного домоволодіння на підставі договору купівлі - продажу від 16 червня 1998 року, зареєстрованого державним нотаріусом Сімферопольської державної нотаріальної контори АР Крим за реєстровим № 1-1203 (а.с.87). Відповідно до довідок СМБРТІ №10431р від 09.06.2005 року і №05/13417р від 18.08.2005 року право власності на 1/3 частку спірного домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_6, а реєстрація права власності на 2/3 частки домоволодіння не є можливим у зв'язку із невідповідністю розміру частки, зазначеної в договорі купівлі-продажу (45/100частки) даним, що містяться в інвентаризаційній справі (2/3 частки) (а.с.а.с.12,13).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 користується часткою спірного домоволодіння та земельною ділянкою відповідно до порядку, що склався з 1977 року. Згідно до нотаріально посвідченої заяви від 01 грудня 2004 року, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9 не заперечують проти меж земельної ділянки ОСОБА_7, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка склались на момент складання даної заяви (а.с.18).

Висновок суду про визнання за позивачем права власності на 2\3 частки домоволодіння обґрунтовується лише тим, що склався такий порядок користування. Судом зазначено, що рішення ухвалюється на підставі ст.357, 377 ЦК України. Між тим, позивач, звертаючись до суду із позовом, обґрунтовував свої вимоги іншою нормою - ст. 344 ЦК України, визначаючи, що підставою позову є добросовісне і безперешкодне володіння ним продовж 28 років 2/3 частками спірного будинку і земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Між тим, згідно з положеннями ст. 5 ЦК України про дію законів у часі та п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Ураховуючи, що ЦК України набрав чинності з 1 січня 2004 р. (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), норми ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 р., а отже, визнання судом права власності на нерухоме майно не може мати місце раніше 1 січня 2011 р. Позивач звернувся із позовом у вересні 2005 року. Тобто, норми ст. 344 ЦК України щодо спору про частки у домоволодінні не могли бути застосовані.

Згідно ч.3 ст.357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Однак, позивач не посилався на те, що ним зроблено поліпшення спільного майна, не надавав щодо цього доказів, судом такі обставини також не досліджувалися, на будь - які інші правові підстави виникнення права власності на 2\3 частки домоволодіння позивач не вказував, тому підстави для задоволення позову про визнання права власності на 2\3 частки домоволодіння відсутні.

Частиною 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В рішенні суд виділив сторонам конкретні приміщення в жилому будинку і інші господарські споруди домоволодіння. Між тим, таких вимог позивачем заявлено не було, тобто, суд вийшов за межі позовних вимог.

Крім того, частина виділених приміщень і будівель є самочинними, і суд, як правильно зазначено апелянтом, не надав оцінки цим обставинам.

Що стосується доводів апелянта щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, вони також є обгрунтованими.

Визначаючи порядок користування земельною ділянкою, суд застосував ст.ст.377 ЦК України і ст.119 Земельного кодексу. Проте, вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою позовна заява також не містить. З позовної заяви вбачається, що позивач просив визнати за ним право власності на частку земельної ділянки на підставі ст. 119 ЦК України (набувальна давність). Виходячи з наведеного, суд в цій частині в порушення приписів ч.1 ст. 11 ЦПК України також вийшов за межі позову.

Між тим, обґрунтування позивачем своїх вимог щодо визнання за ним права власності на частку земельної ділянки на підставі ст. 119 ЦК України не міститься на законі.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. ст. 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Крім того, абзацом другим частини першої статті 344 Цивільного кодексу України встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Таким законом є Земельний кодекс України (ст. 119 ЗК). Норма Земельного кодексу України є спеціальною до даних правовідносин, тому при набутті права власності на земельну ділянку за набувальною давністю потрібно керуватися саме нормами ЗК України.

Згідно з ч.1 ст. 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до роз'яснень, наданих у Постанові № 7 Пленум Верховного Суду України від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (п/п «б» п.18), згідно з положеннями статті 119 ЗК передача громадянину у власність або в користування земельної ділянки, якою він добросовісно, відкрито і безперервно користується протягом 15 років за відсутності документів про право на цю земельну ділянку, здійснюється у порядку, встановленому ЗК. Зворотної дії в часі ця норма не має.

Зазначена норма земельного законодавства щодо набувальної давності, передбачає право особи на звернення до відповідних органів з клопотанням про передачу у власність або користуванняі земельної ділянки, а не можливість визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю за рішенням суду.

З урахуванням наведеного вимоги позивача про визнання за ним права власності на частку земельної ділянки також не містяться на законі.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а також судом порушені норми матеріального права, що призвело до ухвалення рішення, яке не ґрунтується на законі.

Відповідно до ч.1 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ч.1 ст.344 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.119 Земельного кодексу України, ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.1,3,4 ч.1 ст.309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 липня 2006 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації, про визнання права власності на 2/3 частки домоволодіння та на 2/3 частки земельної ділянки.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Чистякова Т.І. Синельщікова О.В. Курська А.Г.