КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" листопада 2012 р. Справа№ 5011-55/7782-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
при секретарі: Коваленко В.С.
за участю представників:
від позивача - Назаров І.О.
від відповідача - Шелестова Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Київмлин» на рішення Господарського суду м. Києва від 05.09.2012 року (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Саливонівський цукровий завод»
до Приватного акціонерного товариства «Київмлин»
про стягнення 91 468,20 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство «Саливонківський цукровий завод», (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Київмлин», (далі - відповідач) про стягнення 91 468,20 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.09.2012 року позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Саливонківський цукровий завод», задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київмлин» на користь Відкритого акціонерного товариства «Саливонківський цукровий завод» пеню у розмірі - 76 635,52 грн. та 3% річних у розмірі - 14 832,68 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Київмлин» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 05.09.2012 року в частині стягнення з відповідача 76 635,52 грн. пені та прийняти нове рішення, в якому зменшити розмір суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 38 317,76 грн. пені.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції не прийняв до уваги невеликий термін прострочення виконання зобов'язання, не врахував майновий стан відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київмлин» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.10.2012 року.
Представник позивача відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.
У судове засідання призначене на 15.11.2012 року з'явилися представники позивача та відповідача.
За змістом ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін встановив наступне.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Правовідносини між Відкритим акціонерним товариством «Саливонівський цукровий завод» (продавець) та Приватним акціонерним товариством «Київмлин» (покупець) виникли на підставі укладеного 22.07.2011 року договору № 112/п купівлі-продажу (а.с. 10-11).
Предметом договору є продаж пшениці 2,3 класу, жита прод. (п. 1.1.).
Згідно п. 1.2. договору продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити зерно пшениці 2, 3 класу, жита прод. - надалі (товар)
Пунктом 1.6. договору передбачено, що ціна, кількість терміни поставки на кожну партію визначатиметься додатковою Угодою сторін, яка є невід'ємною частиною договору. Додаткова угода на кожну конкретну партію зерна підписується сторонами після визначення кількості та якості зерна завантаженого продавцем на транспортні засоби в пункті відправлення зерна.
Додатковою угодою № 1 до договору купівлі-продажу № 112/п від 22.07.2011 року протокол погодження цін від 22.07.2011 року визначена вартість пшениці 3 класу (1 820,00 грн., з урахуванням ПДВ), погоджено кількість зерна, що поставлятиметься (2000+10 %) та термін дії даної Угоди (встановлюється з 22.07.2011 року і діє по 14.08.2011 року), оплата на протязі 3 банківських днів з моменту поставки.
Відповідно до абзацу 2 п. 3.4. договору передбачено, термін та порядок оплати: на протязі 5-ти банківських днів з дня поставки зерна відповідачу. Датою поставки сторони приймають у разі поставки залізничним транспортом - зазначену в залізничній накладній дату прибуття вагонів в пункт призначення, у разі поставки автомобільним транспортом - зазначену в товарно-транспортній накладній дату прибуття в пункт призначення. У разі досягнення згоди сторін можлива попередня оплата за умови виставлення продавцем рахунку та надання податкової накладної.
Згідно з частиною 1 статі 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач на виконання зобов'язань щодо поставки зерна, відвантажив відповідачу пшеницю 3 класу загальною кількістю 2000 метричних тон у строки визначені додатковою угодою № 1, що підтверджується журналом поставок зернопродуктів на елеватори відповідача з 29.07.2011 року по 08.09.2011 року.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов'язання щодо своєчасності проведення розрахунків за поставлену пшеницю 3 класу виконав з порушенням умов додаткової угоди № 1, що підтверджується розрахунком за договором купівлі-продажу № 112/п та випискою з банківського рахунку позивача.
Оскільки, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач просив стягнути з останнього пені, передбаченої п. 5.3 договору 112/п від 22.07.2011 року у розмірі 76 635,52 грн. та 3% річних у розмірі 14 832,68 грн.
Згідно ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи із змісту п. 1 ст. 230 та п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), розмір якої може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку порушення умов вказаних в п. 3.4. покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна.
Згідно ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зважаючи на викладене, Київський апеляційний господарський суд вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені, оскільки з наданих відповідачем документів не вбачається винятковості для такого зменшення.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь пені підлягає задоволенню у розмірі76 635,52 грн.
Водночас судом першої інстанції правомірно задоволено позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми у розмірі14 832,68 грн., оскільки за змістом ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Київмлин» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 05.09.2012 року у справі № 5011-55/7782-2012 не підлягає скасуванню.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в їх задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київмлин» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 05.09.2012 року - без змін.
Матеріали справи № 5011-55/7782-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Шапран В.В.
Судді Андрієнко В.В.
Буравльов С.І.