КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.08.2008 № 8/47 (12/335/16)
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Бачуріна Н.О. (за довір.),
від відповідача - Верхацький І.В., Литвин П.В. (за довір.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Чернігівавтодеталь"
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.03.2008
у справі № 8/47 (12/335/16)
за позовом Відкрите акціонерне товариство "Чернігівавтодеталь"
до ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"
третя особа відповідача
третя особа позивача
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Господарського суду Чернігівської області передано позовнівимоги про визнання недійсним договору про заставу нерухомого майна та обладнання від 24.06.04р. з підстав невідповідності його вимогам чинного законодавства.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 13.03.2008 р. у справі №8/47(12/335/16) в позові відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, оскаржив його до суду апеляційної інстанції з мотиву порушення та неправильного застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі позивач посилається на неповноту дослідження судом повноважень Голови правління товариства Стіфеєва О.М. щодо права видачі довіреності іншій особі на підписання та укладення договору іпотеки. Натомість позивач зазначає, що у відповідності до ст.239 ЦК України, п.п.і п.9.3.3., п.п. ж п.9.3.4 Статуту, голова правління не мав права надавати іншій особі повноваження на укладення договору іпотеки, оскільки виключне право це робити мала лише Спостережна Рада.
Позивач вказує на те, що Голова правління перевищив власні повноваження, надані йому Наглядовою Радою, вчинивши передоручення. А довірена особа Шевченко О.В. перевищила свої повноваження, підписавши не тільки договір застави нерухомості, що їй було доручено Головою правління, а й договір застави обладнання.
Крім того, підставою для визнання спірного договору недійсним є порушення нотаріусом своєї територіальної юрисдикції при посвідчення договору застави у відповідності до положень ст.14 Закону України „Про заставу”.
Відповідач проти поданої апеляційної скарги повністю заперечує, вважає її доводи необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Оскаржуване судове рішення вважає законним, а тому просить залишити його без змін.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків та правомірно відмовив в позові, виходячи з наступного.
Згідно п.п.1.1. Статуту Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль”, затвердженого загальними зборами акціонерів АППБ “Аваль” від 11.08.06р. (протокол №Зб-38 від 11.08.2006 року) та зареєстрованого Національним банком України 25.09.2006 року відповідач у справі є правонаступником Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”.
Під час розгляду спору господарським судом було встановлено, що 15.06.2004 року між сторонами у справі укладено кредитний договір №010/08/2131, відповідно до умов якого кредитор взяв на себе зобов’язання відкрити позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в сумі 13 700 000 грн., строком до 24.11.2006 року, зі сплатою 10% річних, а відповідач зобов’язувався використати кредит на зазначені цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту згідно із графіком погашення заборгованості, викладеного в додатку № 1 до кредитного договору № 010/08/2131 від 15.06.04р. та сплачувати нараховані відсотки на умовах, передбачених даним договором.
В забезпечення виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором №010/08/2131 від 15.06.04р., між сторонами укладено договір застави нерухомого майна та обладнання від 24.06.04р., який цього ж дня посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М.І., і зареєстровано в реєстрі за № -3348, а також накладено заборону на відчуження нерухомості до припинення договору застави, що зареєстровано в реєстрі за №-3349/57.
Відповідно до п.1.2. договору застави від 24.06.04р. позивач в забезпечення виконання зобов’язань, вказаних у п.1.1. цього ж договору передав в заставу Акціонерному поштово-пенсійному банку „Аваль” належне йому майно, а саме: нерухоме майно, яким є механозбірний корпус № 6 з прибудовами літ. 46-2, 46-4, загальною площею 22279,4 кв.м. та адміністративна будівля літ. 1-9 загальною площею 4181,2 кв.м., що розташована по проспекту Миру, 312, у м. Чернігові.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу дійсності, укладеного між ними договору застави нерухомого майна та обладнання від 24.06.04р.
Позивач, вважаючи спірний договір укладеним із значними порушеннями вимог чинного законодавства, звернувся до суду із відповідним позовом, в якому просив визнати спірний договір недійсним, посилаючись на ряд підстав (згідно наданих письмових уточнень від 25.02.2008 р.) , зокрема: 1) підписання договору особою без достатніх на тре повноважень; 2) укладення договору під впливом помилки щодо вартості майна; 3) порушення вимог законодавства щодо місця нотаріального посвідчення договору.
Під час розгляду спору господарським судом було встановлено, що Наглядова рада у відповідності до своїх повноважень, які надані статутом ВАТ "Чернігівавтодеталь" прийняла рішення (протокол № 4/НР/2004 р. від 14.06.04 р.) про надання Голові Правління ВАТ "Чернігівавтодеталь" Стіфеєву О.М. повноваження на підписання Кредитного договору і договору застави.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний Договір застави був укладений 24.06.04 р. та посвідчений приватним нотаріусом, підписаний від імені позивача (ВАТ "Чернігівавтодеталь") Левченко Оленою Володимирівною на підставі довіреності від 23.06.04 р., виданої від імені ВАТ "Чернігівавтодеталь" головою правління товариства Стіфеєвим О.М., яка також була нотаріально посвідчена.
У відповідності до ч. 2. ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства і скріплюється печаткою.
Ст. 204 ЦК України визначає, що представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданим йому повноваженням особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором, або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів осіб, яку він представляє.
Відповідно до пунктів 9.4.7., 9.4.11. Статуту позивача від 16.03.01. р., який діяв на момент укладення Договору застави голова правління має право видавати доручення. При цьому, повноваження голови правління позивача щодо видачі доручень (довіреностей) не обмежуються будь-якими видами угод або сумами.
З матеріалів справи вбачається, що Левченко О.В., яка підписала Договір застави, у відповідності до тексту довіреності була уповноважена лише на укладення договору іпотеки нерухомого майна. Проте вона підписала не лише договір іпотеки нерухомого майна, а і договір застави обладнання, повноваження на підписання якого у неї були відсутні. Колегія погоджується із висновком господарського суду, що підписуючи договір застави в частині передачі у заставу обладнання, Левченко О.В., діяла з перевищенням наданих їй повноважень.
Однак ст. 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. При цьому схвалення правочину особою, від імені якого діяв представник, полягає у вчиненні такою особою одностороннього правочину, направленого на визнання дій представника.
Як було встановлено господарським судом першої інстанції, 04 серпня 2004 р. між ВАТ "Чернігівавтодеталь" та Страховою компанією "Еталон-Поліс" (на виконання позивачем зобов'язань по Договору застави, а саме п. 3.1.1 щодо страхування заставного майна на користь Банку) було укладено договір № КИ-201/145 страхування майна підприємства. Даний договір зі сторони страхувальника підписаний Головою Правління ВАТ "Чернігівавтодеталь" Стіфеєвим О.М.
Співставлення переліку майна та обладнання, зазначеного у додатку №1 до договору страхування № КИ-201/145 від 04.08.04 р. з переліком майна та обладнання, зазначеного у договорі про заставу нерухомого майна та обладнання від 24.06.04 р. додатку до цього договору, свідчить, що й договір про заставу, й договір страхування укладались щодо одного й того ж майна.
Крім того, відповідно до додаткової угоди від 04.08.04 р. до договору добровільного страхування майна підприємства за № КИ-201/145 від 04.08.04 р., що також підписано Головою Правління ВАТ "Чернігівавтодеталь" Стіфеєвим О.М. при настанні страхового випадку відшкодування збитків здійснюється АППБ "Аваль", а також зазначено, що застраховане майно передано під заставу згідно Договору застави від 24.06.04 р.
Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що вказане свідчить про схвалення позивачем - ВАТ "Чернігівавтодеталь" дій, вчинених Левченко О.М. при підписанні оспорюваного Договору застави.
З приводу доводів позивача щодо відсутності у голови правління відповідних повноважень на укладення спірного договору застави судова колегія вважає за необхідне зазначити насупне.
Аналізуючи зміст підпунктів Статуту, на які посилається позивач в обґрунтування власної позиції (назва розділу № 9.3. - Спостережна рада) вбачається, що цей розділ безпосередньо стосується діяльність спостережної ради товариства. Як було досліджено, рішення про передачу у заставу майна приймалося саме спостережною радою в межах компетенції, визначеної, статутом.
Згідно ч. 1. ст. 239 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє, голова правління ВАТ "Чернігівавтодеталь" Стіфеєв О.М., мав повноваження на укладення Договору застави згідно з рішенням від 14.06.2004 р.
Статтею 209 ЦК України, визначено, що правочин який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Дослідження змісту договору про заставу нерухомого майна і обладнання свідчить, що він містить елементи різних договорів - договору застави обладнання та договору іпотеки, а тому за своїм змістом оспорюваний договір є змішаним, що, однак, не суперечить приписам ст. 628 ЦК України. Враховуючи наявність у договорі про заставу умов, притаманних договору іпотеки, у відповідності зі ст. 18 Закону України "Про іпотеку" договір підлягає нотаріальному посвідченню.
Як було встановлено господарським судом в ході розгляду спору, оспорюваний договір про заставу від 24.06.04 р. був посвідчений приватним нотаріусом Кондратенком М.І., який у відповідності до виданого йому Свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю № 153, а також реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, мав право на вчинення нотаріальних дій.
Згідно із ч. 4 ст. 55 Закону України "Про нотаріат", (в редакції, яка діяла на момент укладання договору від 24.06.04 р.), визначено, що посвідчення угод про відчуження або заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням вказаного майна. Тобто, нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна повинно було здійснюватися нотаріусом, на території нотаріального округу якого знаходиться об'єкт нерухомості.
З матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно знаходиться у м. Чернігові по пр. Миру, 312, а договір застави нерухомого майна і обладнання укладено у м. Києві та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М.І., і зареєстровано в реєстрі за № -3348.
Враховуючи вимоги чинного законодавства до місця нотаріального посвідчення угод, колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, та вважає, що приватним нотаріусом було порушено вимоги чинного законодавства стосовно місця посвідчення договору застави нерухомості, яка знаходилась поза межами його нотаріального округу.
Однак, судова колегія звертає увагу на положення ст. 215 ЦК України, якими визначені підстави недійсності правочину, тобто, дій осіб, спрямованих на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, недійсним є той правочин, в момент його вчинення якого сторонами недодержані вимоги, які встановлені ч.ч. 1-3,5 та б ст. 203 ЦК України.
Проведений судом аналіз договору про заставу нерухомого майна та обладнання, укладеного між сторонами 24.06.04 р. свідчить, що за своїм змістом він не суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Обидві сторони, які уклали даний договір, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Сторонами не заперечується, що волевиявлення сторін договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а також договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 220 ЦК України визнається нікчемним правочин у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.
Під час укладення спірного договору, сторонами було дотримано вимогу закону щодо нотаріального посвідчення договору. При цьому, дії нотаріуса по вчиненню посвідчувального напису не є діями, спрямованими на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків сторонами правочину. Таким чином, дій нотаріуса не є пов'язаними з діями сторін правочину при його вчиненні. До того ж, чинне законодавство не містить норм, які пов'язують порушення вимог закону щодо місця вчинення нотаріальної дії з недійсністю договору, як правочину.
Судова колегія також вважає необгрунтованими посилання позивача на ст.14 Закону України “Про заставу”, згідно якої встановлюється недійсність договору застави у разі недотримання вимог щодо форми застави та його нотаріального посвідчення, оскільки дана норма за своїм змістом відповдає приписам ст.ст.218, 220 ЦК України і має застосовуватися у випадках, коли договір застави укладений з порушенням його обов’язкової письмової форми, та без нотаріального посвідчення у випадках, визначених відповідними законами.
З приводу заявлених позивачем доводів щодо укладення спірного договору внаслідок суттєвої помилки щодо вартості майна, яка була визначена сторонами в розмірі 15млн.грн., в той час як згідно проведеної експертною фірмою „Еталон” комплексної експертної оцінки вартість майна становить 90003777грн.12коп. – як підставу визнання судом такого правочину недійсним у відповідності до ст.229 ЦК України, колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст. 229 ЦК України у разі, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, що мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. За своєю суттю помилка є неправильним уявленням особи про обставини, які дійсно мали місце. Ці обставини повинні мати суттєве значення для сторін правочину.
Під час розгляду спору господарським судом було встановлено, що позивачу при укладенні договору застави було відомо про балансову вартість предмета іпотеки - 11110333грн. та балансову вартість обладнання, що було передано в заставу, - 22069145грн.88коп.
За таких обставин колегія вважає правомірним висновок господарського суду, що визначена у договорі про заставу сторонами оцінка предмета іпотеки і обладнання, що передано під заставу, у зазначеному розмірі - 15000000грн., є безпосереднім правом сторін, а тому визначення сторонами оцінки предмета іпотеки і обладнання, що передається в заставу, в розмірі 15000000грн., а не в розмірі 90003777грн.12коп., який визначений при проведенні експертної оцінки майна, не можна вважати суттєвою помилкою в розумінні ст.229 ЦК України, яка тягне за собою неправильне сприйняття позивачем предмета чи інших істотних умов правочину, що вплинуло на його волевиявлення
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив в задоволенні позову. Відповідно скаржуване рішення відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам на час його прийняття, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Скаржником належних доказів у відповідності до вимог ст.ст.33-34 ГПК України в обґрунтування власної позиції суду не надано, тому апеляційна скарга визнається необгрунтованою, і задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Чернігівавтодеталь” залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 13.03.2008 р. у справі №8/47(12/335/16) залишити без змін.
3. Матеріали справи №8/47(12/335/16) повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Головуючий суддя
Судді