Справа № 0304/1391/12
Провадження №2/0304/339/12
РІШЕННЯ
іменем України
19 листопада 2012 рокум.Камінь-Каширський
Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Антонюк О.В.,
при секретарі - Мельницькій Г.П.,
з участю позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представника позивачів - ОСОБА_4,
відповідача - ОСОБА_5,
представників відповідачів - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, Раково-Ліської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, Управління Держкомзему у Камінь-Каширському районі Волинської області, ДП «Центр Державного земельного кадастру» про визнання права власності на господарську будівлю гаража та силосну яму, визнання незаконним рішення сільської ради та Державного акта на право приватної власності на землю, встановлення земельного сервітуту та визнання права власності на земельну ділянку під господарською будівлею,
встановив:
ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з вищевказаним позовом. Свої вимоги мотивують тим, що на підставі рішення Раково-Ліської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 14 березня 1968 року та постанови колгоспу "Перше Травня" Камінь-Каширського району від 12 лютого 1968 року позивачу ОСОБА_1 було відведено присадибну земельну ділянку загальною площею 0,10 га, але фактично 0,12 га для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель та споруд, що стверджується копією свідоцтва № 7 на забудову індивідуальної садиби, яке видане на підставі рішення виконавчого комітету Камінь-Каширської районної ради депутатів трудящих від 21 травня 1968 року № 143. У 1969 році на виділеній земельній ділянці по АДРЕСА_1 було побудовано на правах колгоспного двору житловий будинок, що підтверджується витягом з погосподарської книги № 4 за 2012 рік. На даній земельній ділянці протягом 1969-1972 років на правах колгоспного двору було побудовано літню кухню, сарай, хлів, вбиральню та інші господарські будівлі та споруди. У 1995 році на належній їм земельній ділянці вони побудували спірного гаража, загальною площею 13,2 кв.м. на правах колгоспного двору, який складається з дерев'яного фундаменту та ґрунтової підлоги, гараж покритий шифером, наявні дерев'яні двері. Земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у їх користуванні як членів колгоспного двору і на даний час ними не приватизована, межі земельної ділянки в натурі не виносилися і використовуються ними з 1968 року за добровільно встановленими ознаками на місцевості. Їх право спільної часткової власності на нерухоме майно як колгоспного двору стверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок, виданим виконкомом Камінь-Каширської районної ради народних депутатів № 30 від 11 лютого 1988 року. Дане майно зареєстровано у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації на правах колгоспного двору та записано у реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 142 від 06 березня 1988 року. ОСОБА_5 на підставі рішення Раково-Ліської сільської ради № 16/5 від 19 грудня 2011 року приватизував земельну ділянку площею 0, 2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_2, отримавши Державний акт на право власності на земельну ділянку, внаслідок чого на приватизованій відповідачем земельній ділянці знаходиться належний їм гараж. У добровільному порядку ОСОБА_5 відмовляється вирішити питання про визнання за ними права власності на спірну земельну ділянку площею 0,01 га під гаражем. Крім того, з моменту побудови позивачами житлового будинку у 1969 році, землекористувач земельної ділянки, на той час, ОСОБА_10 добровільно передав частину земельної ділянки для здійснення проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до їхнього житлового будинку. Починаючи з 1969 року по даний час ніхто не перешкоджав та не забороняв проїзду на транспортному засобі по вказаному шляху, іншого проїзду на транспортному засобі до їхнього житлового будинку немає. Позивачі вважають, що вони позбавлені можливості повноцінно господарювати на території власного господарства і просять визнати за ними право спільної часткової власності на господарську будівлю - гараж, який знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_2, належній відповідачу ОСОБА_5, визнати частково незаконним рішення Раково-Ліської сільської ради № 16/5 від 19 грудня 2011 року про надання дозволу ОСОБА_5 на приватизацію земельної ділянки загальною площею 0, 2500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_2 та Державний акт на право власності на дану земельну ділянку, встановити земельний сервітут про постійне безоплатне користування частиною земельної ділянки по АДРЕСА_2, яка належить відповідачу ОСОБА_5 на правах особистої власності, з правом проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху зі сторони АДРЕСА_2 до належного їм господарства, що розташоване по АДРЕСА_1.
Позивачі та їх представник ОСОБА_4 у судовому засіданні позов підтримали у повному об'ємі з підстав, викладених у позовній заяві, і просили його задовольнити, окрім того, збільшили позовні вимоги і просили визнати за позивачами право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0, 01 га під гаражем та силосною ямою, що знаходяться на земельній ділянці, належній відповідачу, по АДРЕСА_2, включивши цю земельну ділянку до складу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, які розташовані по АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_5, його представник ОСОБА_6, представники відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 позов не визнали і просили відмовити у його задоволені, посилаючись на те, що відповідач приватизував земельну ділянку на законних підставах і права позивачів не порушені.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Статтею 116 ЗК України 2001 року передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, згідно положень ст. 122 ЗК України, передають сільські, селищні, міські ради.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо встановлення меж між їхніми земельними ділянками, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі і споруди, зокрема щодо частини земельної ділянки, приватизованої відповідачем, на якій знаходяться гараж та силосна яма, які були побудовані позивачами.
Згідно рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 22 листопада 2010 року за відповідачем ОСОБА_5 у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_11 визнано право власності на житловий будинок та надвірні будівлі, що знаходяться по АДРЕСА_2 Волинської області. Рішенням Раково-Ліської сільської ради № 5/7 від 04 січня 2011 року відповідачу за його заявою надано дозвіл на складання технічної документації щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,2500 га, яка знаходиться у АДРЕСА_2. Для реалізації вказаного рішення відповідачем ОСОБА_5 було замовлено технічну документацію у ДП "Центр державного земельного кадастру" Волинської регіональної філії Камінь-Каширського районного відділу щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Розробником технічної документації було підготовлено акт погодження меж землекористування відповідача з суміжними землекористувачами, який позивачі не підписали. Між тим, комісією по земельних відносинах Раково-Ліської сільської ради складено акт від 13.03.2011 року, про що у судовому засіданні не заперечували допитані в якості свідків члени комісії ОСОБА_12 та ОСОБА_13, згідно якого відмова позивача ОСОБА_1 від підписання акта встановлення та погодження меж була визнана безпідставною.
Відповідно до рішення Раково-Ліської ради № 16/5 від 19 грудня 2011 року відповідачу затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0, 2500 га за рахунок земель Раково-Ліської сільської ради для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2, та передано йому вказану земельну ділянку у власність безоплатно. Це право посвідчене Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 776430, зареєстрованим 19 квітня 2012 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 072148661003781.
Як вбачається із свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 06 березня 1988 року, житловий будинок по АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_1 Згідно свідоцтва на забудову індивідуальної садиби від 21 травня 1968 року № 7, що видане виконавчим комітетом Камінь-Каширської районної ради депутатів трудящих Волинської області, ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Раково-Ліської сільської ради депутатів трудящих від 04 березня 1968 року і відповідно до постанови колгоспу "Перше травня" від 12 лютого 1968 року була відведена земельна ділянка розміром 1000 кв.м. для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель на землях присадибного фонду колгоспу "Перше Травня", фактично у його користуванні знаходилася земельна ділянка площею 1200 кв.м. Межі на місцевості винесені не були, належний акт відводу земельної ділянки в натурі відсутній.
З матеріалів інвентаризаційної справи № 156, технічного паспорта на житловий будинок по АДРЕСА_1, складеного 05.03.1988 року, вбачається, що домоволодіння ОСОБА_1 складається з житлового будинку - літ. «А-1», веранди - «а-1», веранди «а-II», літньої кухні - «Б-1», погреба - «В-1», сараю - «Г-1», туалету - «Т», загорожі - «І-1.2».
До проведення приватизації земельної ділянки ОСОБА_5 твердих меж між земельними ділянками позивачів та відповідача не існувало.
Позивачі на спірній земельній ділянці, ще до видачі відповідачу Державного акта на право власності на земельну ділянку, побудували у 1995 році гараж, окрім того, ними було облаштовано силосну яму з фундаментом. Дозвіл на зведення на вказаній земельній ділянці будь-яких споруд їм не надавався.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Такий захист можливий у тому випадку, коли інтерес, право не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У сенсі положень ст. 11 ЦК України інтерес, право, яке підлягає захисту, повинно виникати з відповідних правових підстав.
Таким чином, суду при вирішенні позову про захист порушених майнових прав або інтересів особи слід у кожному випадку встановлювати, чи виникло це право на законних підставах та чи підлягає воно захисту у спосіб, встановлений ст. 16 ЦК України.
Як на підставу визнання незаконним рішення сільської ради та виданого відповідачу Державного акта на право власності на земельну ділянку позивачі та їх представник посилаються на ту обставину, що частина переданої у власність відповідача земельної ділянки, розміром 0, 0100 га, на якій знаходяться облаштовані позивачами господарська будівля гаража та силосна яма, перебувала у користуванні позивача ОСОБА_1
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
У судовому засіданні не встановлено, що відповідач набув право власності на земельну ділянку за рахунок частини земельної ділянки, яка надавалася у користування позивачів. Останні доказів того, що вони правомірно користуються земельною ділянкою, яка знаходиться під гаражем та силосною ямою, суду не надали.
До здійснення відповідачем приватизації спірної земельної ділянки позивачі з заявою до сільської ради про надання їм у власність або у користування вказаної земельної ділянки не зверталися.
Окрім того, з досліджених у судовому засіданні погосподарських книг Раково-Ліської сільської ради Камінь-Каширського району № 4 за 2001-2005 р.р., за 2006-2010 р.р. та за 2011-2012 р.р. вбачається, що за домогосподарством по АДРЕСА_1, головою якого є ОСОБА_1, закріплена земельна ділянка для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель площею 0,15 га.
З ситуаційної схеми домогосподарства ОСОБА_1, поданої представником позивача, вбачається, що фактичний розмір земельної ділянки, якою на даний час користуються позивачі з врахуванням земельної ділянки, на якій знаходяться гараж та силосна яма, становить 0,2314 га. Згідно ситуаційної схеми домогосподарства ОСОБА_1, поданої представником відповідача ОСОБА_7, розмір земельної ділянки, якою фактично користуються позивачі, без врахування площі частини земельної ділянки, що передана у власність відповідача і на якій знаходяться побудовані позивачами гараж та силосна яма, становить 0, 2100 га. Тобто, позивачі користуються земельною ділянкою не меншої площі, ніж закріплена за ними згідно з даними погосподарських книг, чого вони у судовому засіданні не заперечували.
Посилання представника позивача ОСОБА_4 на те, що земельна ділянка у розмірі 0,12 га, яка фактично перебувала з 1968 року у користуванні позивачів, була збільшена до 0,15 га (як зазначено у погосподарських книгах), саме за рахунок земельної ділянки, що знаходиться під гаражем, є надуманими і не підтверджуються будь-якими доказами.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що видачею відповідачу ОСОБА_5 оскаржуваного Державного акта на право власності на земельну ділянку права позивачів не порушені, а тому відсутні будь-які правові підстави для задоволення позову у частині визнання незаконним рішення сільської ради про надання відповідачу дозволу на приватизацію спірної земельної ділянки та Державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання права власності позивачів на гараж та силосну яму та на земельну ділянку розміром 0, 0100 га під цими господарськими будівлями.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Згідно із ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, у тому числі і у вигляді надання права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.
Згідно із ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Отже, обов'язковою умовою встановлення сервітуту є певна потреба у користуванні чужим майном та відсутність можливості у задоволенні цієї потреби іншим способом, як встановлення сервітуту з конкретним землекористувачем, яким у даному випадку є відповідач ОСОБА_5
У судовому засіданні встановлено, що позивачі мають можливість облаштувати інший прохід та проїзд до свого домоволодіння, замість наявного по АДРЕСА_2, а тому їх вимоги про встановлення земельного сервітуту про постійне безоплатне користування частиною земельної ділянки відповідача, що розташована по АДРЕСА_2, з правом проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до їх домоволодіння по АДРЕСА_1, також не підлягають до задоволення.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 99, 116, 122, 125, 126 ЗК України, ст. 401 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,
в и р і ш и в :
У задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, Раково-Ліської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, Управління Держкомзему у Камінь-Каширському районі Волинської області, ДП «Центр Державного земельного кадастру» про визнання права власності на господарську будівлю гаража та силосну яму, визнання незаконним рішення сільської ради та Державного акта на право приватної власності на землю, встановлення земельного сервітуту та визнання права власності на земельну ділянку під господарською будівлею відмовити.
Рішення може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області через Камінь-Каширський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий: О. В. Антонюк