Справа № 2-31/2011 Провадження № 22-ц/0290/3117/2012Головуючий в суді першої інстанції:Білик Н.В.

Категорія: 5 Доповідач: Оніщук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Оніщука В.В.

суддів: Зайцева А.Ю., Медвецького С.К.,

при секретарі: Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 27.09.2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд із вказаним позовом, у якому посилається на те, що 23.10.2002 року між ним та відповідачкою зареєстровано шлюб, однак ще до його реєстрації вони проживали у цивільному шлюбі і за час спільного проживання, а саме 26.10.2001 року ними було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка була оформлена на відповідачку. Крім того, 19.10.2004 року йому було подаровано об'єкт незавершеного будівництва, що розташований по АДРЕСА_2 і який на момент дарування складався із сараю, гаража, погреба та забутовки фундаменту і де ним збудовано житловий будинок, який в експлуатацію не прийнятий. На будівництво будинку ним витрачено близько 40 000 грн., які ним отримані від брата ОСОБА_4 за продану йому ? частину будинку АДРЕСА_3 і відповідно вказаний будинок є його особистою приватною власністю. На даний час шлюбні стосунки між ним та відповідачкою припинені і виникла потреба в розподілі майна, а тому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив виділити йому 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 і вартість будівельних матеріалів в загальній сумі 66321,60 грн., що були використані для побудови житлового будинку АДРЕСА_2 та визнати за ним право власності на вказану частину квартири і будівельні матеріали; виділити ОСОБА_3 1\2 частину квартири АДРЕСА_1; встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період з 01.01.2000 року по 23.10.2002 року без реєстрації шлюбу та стягнути на його користь судові витрати.

В грудні 2010 року ОСОБА_2 звернулась в суд із вищевказаним зустрічним позовом, у якому посилається на те, що 26.10.2001 року нею за власні кошти було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 і при укладенні договору купівлі-продажу інтереси продавця представляв відповідач ОСОБА_2, з яким на той час у шлюбних стосунках вона не перебувала і відповідно дана квартира є її особистою приватною власністю та поділу не підлягає. Після реєстрації шлюбу з відповідачем, ними за спільні кошти було придбано об'єкт незавершеного будівництва готовністю 10%, що розташований по АДРЕСА_2 і який на момент дарування складався із сараю, гаража та погреба, однак дана угода буда оформлена договором дарування на ім'я відповідача. В подальшому на базі незавершеного будівництва, ними за спільні кошти було збудовано житловий будинок, який в експлуатацію не прийнятий і є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу, однак в даному випадку необхідно відступити від принципу рівності часток, оскільки на її утриманні залишилась їх спільна неповнолітня дитина, а тому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати за нею право власності на 2\3 частки будівельного матеріалу на загальну суму 44 214,4 грн., що був використаний для побудови житлового будинку АДРЕСА_2 та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\3 частки будівельного матеріалу на загальну суму 22 107,2 грн., що був використаний при будівництві вказаного будинку; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити та стягнути з останнього на її користь судові витрати.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 27.09.2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково та виділено йому 1\2 вартості будівельних матеріалів на загальну суму 33160,80 грн., що були використані для побудови житлового будинку АДРЕСА_2, що позначений на плані літ. «А», загальною площею 129,1 кв.м. та визнано за ним право власності на вказані будівельні матеріали.

У виділенні та визнанні за ОСОБА_2 права власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1 відмовлено.

У встановленні факту проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період з 01.01.2000 року по 23.10.2002 року без реєстрації шлюбу відмовлено.

Позов ОСОБА_3 задоволено частково та виділено їй 1\2 вартості будівельних матеріалів на загальну суму 33160,80 грн., що були використані для побудови житлового будинку АДРЕСА_2, що позначений на плані літ. «А», загальною площею 129,1 кв.м. та визнано за нею право власності на вказані будівельні матеріали.

В решті позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представником ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині визнання за сторонами права власності по 1\2 частці будівельних матеріалів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким виділити йому у власність будівельні матеріали, що були використані для побудови житлового будинку АДРЕСА_2 на загальну суму 66321,60 грн., а в зустрічному позові відмовити.

При цьому вказується, що суд прийняв рішення з порушенням вимог матеріального та процесуального права і не з`ясував всіх обставин, які мають важливе значення для правильного вирішення справи.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені в ній обставини.

Відповідач за первісним позовом та її представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вказавши на її безпідставність та законність і обгрунтованість рішення суду.

Судова колегія, заслухавши суддю -доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Вимогами ст. 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позови, районний суд виходив з того, що спірна квартира АДРЕСА_1, придбана ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з відповідачем за зустрічним позовом і відповідно поділу не підлягає, при цьому відповідач до 10.01.2001 року взагалі перебував у шлюбі з іншою жінкою, а щодо житлового будинку АДРЕСА_2 то останній побудований в період шлюбу за спільні кошти подружжя і є їх спільною сумісною власністю, а твердження відповідача про здійснення будівництва виключно за його власні кошти, є недоведеним.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 23.10.2002 року між сторонами зареєстровано шлюб, в період якого на підставі договору дарування від 19.10.2004 року, позивачу за первісним позовом було подаровано об'єкт незавершеного будівництва готовністю 10 %, що розташований по АДРЕСА_2 Вінницької області і який на момент дарування складався із сараю, гаража та погреба.

З матеріалів справи видно, що за місцем розташування вказаного незавершеного будівництва, сторонами за час шлюбу та за спільні кошти було збудовано житловий будинок, який в експлуатацію не прийнятий і тому згідно вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України, у сторін не виникло право власності на даний будинок, а при вирішенні спору про поділ майна, може вирішуватись лише питання про поділ будівельних матеріалів, що були використані для побудови будинку.

Відповідно до вимог ст. 60 Сімейного Кодексу України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачено ст.ст. 70,71 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України і судом першої інстанції вказані норми закону, при вирішенні даного спору, були дотримані.

Наведені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо визнання спірного будинку спільним майном подружжя та наявності підстав для поділу будівельних матеріалів, що були використані для побудови будинку, при цьому обґрунтовано відмовлено у задоволенні інших вимог.

Викладені в апеляційній скарзі твердження про здійснення будівництва виключно лише за кошти, що належали позивачу за первісним позовом, є недоведеними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, які були досліджені судом першої інстанції і їм надано відповідну правову оцінку, а також, безпідставним є посилання на поділ 10 % будівельних матеріалів, що мали місце на час укладення договору дарування та є особистою приватною власністю апелянта, оскільки з матеріалів справи та висновку судової будівельно-технічної експертизи №1149 від 30.03.2012 року видно, що судом було проведено поділ лише будівельних матеріалів, що були використані при будівництві вищевказаного житлового будинку.

Щодо рішення суду про відмову в задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділу квартири АДРЕСА_1, а також, заявлених у зустрічному позові вимог про відступ від принципу рівності часток, то в цій частині рішення суду сторонами не оскаржується, тоді як вимогами ч.1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тобто ухвалене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 27.09.2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

З оригіналом вірно: