Справа № 1-100/11

Провадження №11/0290/1009/2012 Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: Венгрин О.О.

Доповідач : Зайцев В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В АЛ А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого -судді Зайцева В.А.,

суддів: Пікановського Б.В., Ковальської І.А.,

за участю прокурора Миколайчука Д.Г.,

адвокатів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представників цивільних відповідачів - УМВС України у Вінницький області -Клюси Т.В. та Головного управління Державної казначейської служби -Боценка Д.І.,

засуджених: ОСОБА_8., ОСОБА_6,

розглянула 25 жовтня 2012 року у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці кримінальну справу за апеляцією із змінами прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції Грималюка В.В., апеляцією із змінами адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_6, апеляціями засудженого ОСОБА_8, потерпілого ОСОБА_9, потерпілого ОСОБА_10 та його представників ОСОБА_11 і ОСОБА_12, представника цивільного відповідача -УМВС України у Вінницькій області Клюси Т.В. на вирок Староміського районного суду м. Вінниці від 11 липня 2012 року, яким

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець Тульчинського району

Вінницької області, мешканець АДРЕСА_1,

раніше не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 365 КК України до 5-ти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади на державній службі і в правоохоронних органах строком на 2 роки, з позбавленням спеціального звання -«старший лейтенант міліції».

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець Іллінецького району

Вінницької області, мешканець АДРЕСА_2,

раніше не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 365 КК України до 3-х років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади на державній службі і в правоохоронних органах строком на 1 рік, з позбавленням спеціального звання -«прапорщик міліції».

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 задоволено частково. Стягнуто з УМВС України у Вінницький області на користь ОСОБА_10 12.000 грн. у відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позову відмовлено.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 залишений без розгляду.

Вирішено долю речових доказів та питання про судові витрати.

Згідно вироку ОСОБА_8, працюючи на посаді старшого оперуповноваженого відділення по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Староміського ВМ ВМВ УМВС України у Вінницькій області, а ОСОБА_6 - на посаді міліціонера-водія служби забезпечення цього ж відділу міліції, будучи представниками влади, службовими особами, відповідно до ст. 11 ч. 1 Закону України "Про міліцію" та ст. 106 КПК України, маючи право затримувати підозрювану особу у вчиненні злочину та застосовувати заходи примусу у випадках та порядку, передбачених законом, вчинили перевищення влади, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, що супроводжувалось насильством та болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями. А саме, у ніч з 27.03.2006 на 28.03.2006 року ОСОБА_8 перебував на чергуванні у складі основної слідчо-оперативної групи Староміського ВМ. Після затримання до порушення кримінальної справи біля ресторану "Петрополь" за його ініціативою по підозрі у вчиненні злочину ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_14, на яких вказав ОСОБА_15, та доставлення їх 28.03.2006 року о 02-10 год. у Староміський ВМ, в порушення ст. 106 КПК України та ст. 3 Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, ОСОБА_8, не склавши відповідних документів про затримання, незаконно утримував їх протягом ночі на 4 поверсі Староміського ВМ. Потім передав затриманих начальнику ВКР Староміського ВМ ОСОБА_16 та начальнику слідчого відділу Староміського ВМ ОСОБА_17, який разом зі старшим слідчим ОСОБА_18 після допиту в якості свідків звільнив їх о 15-00 год. 28.03.2006 року.

В період незаконного утримування ОСОБА_8, за попередньою змовою з міліціонером-водієм служби забезпечення Староміського відділу міліції ОСОБА_6, вчинив дії, які ніхто не має права вчиняти чи дозволяти - з метою отримання зізнання у вчиненні злочину, застосовували щодо ОСОБА_10 фізичну силу, а саме підвісили ОСОБА_10 між двома сейфами у робочому кабінеті № 412 за допомогою металевої труби від вішалки, яку просунули ОСОБА_10 під коліна та наручників, які одягнули потерпілому на руки попереду ніг так, щоб руки притискалися ліктьовими суглоба до залізної труби. Коли ОСОБА_6 розкачував ОСОБА_10 за голову, ОСОБА_8 наносив дерев'яною палицею численні удари потерпілому по сідницях. У той час, як ОСОБА_8 розкачував ОСОБА_10 за голову та бив його долонею у ліве вухо, ОСОБА_6 наносив удари потерпілому по сідницях дерев'яною палицею та ременем.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 1757 від 05.07.2006 - 04.08.2006 року у ОСОБА_10 були виявлені тілесні ушкодження -синці в лівій завушній ділянці, на обох поверхнях завитка лівої вушної раковини, на нижній повіці правого ока, на правому плечі, на правому передпліччі в ділянках обох сідниць, на правій та лівій гомілках, садна на правому та лівому передпліччях, в лівій колінній ямці, які належать до легких тілесних ушкоджень, що виникли від дії тупого твердого предмету (предметів), можливо 28.03.2006 року.

Після побиття ОСОБА_10 в коридорі четвертого поверху Староміського ВМ ОСОБА_8, з метою отримання зізнання у вчиненні злочину ОСОБА_9, застосував фізичну силу і наніс потерпілому ОСОБА_9 удар кулаком в ліву частину обличчя в область щелепи, від чого останній впав на підлогу. Після чого ОСОБА_8 почав наносити ОСОБА_9 удари ногами по тулубу.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 1755 від 05.07.2006 р. - 12.07.2006 р. у ОСОБА_9 були виявлені тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості -двобічний перелом нижньої щелепи: ділянки суглобового відростку зліва без зміщення і справа в ділянці 32 зі зміщенням, а також легкі тілесні ушкодження - забій (м'яких тканин) лівої половини грудної клітки, які могли бути спричинені 28.03.2006 року і виникли від дії тупого твердого предмету (предметів).

В апеляції із змінами прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичних обставин справи, кваліфікації дій засуджених, доведеність їх вини та міру основного покарання, посилається на неправильне застосування судом кримінального закону в частині призначення засудженим додаткового покарання у виді позбавлення їх спеціальних звань, у зв»язку з чим просить вирок змінити та вказати в його резолютивній частині на застосування ст.54 КК України, на підставі якої воно призначене.

Адвокат ОСОБА_2 в своїй апеляції із змінами вважає вирок стосовно засудженого ОСОБА_6 незаконним і просить його скасувати, повернувши справу прокурору на додаткове розслідування. При цьому, посилається на недоведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, однобічність і неповноту з»ясування на досудовому і судовому слідстві обставин подій, залишення судом першої інстанції поза увагою окремих доказів, що мають значення у справі, істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Засуджений ОСОБА_8 в своїй апеляції, визнавши повністю свою вину у скоєному, посилається на необґрунтованість вироку в частині призначення йому реальної міри покарання у вигляді позбавлення волі, неправильне застосування кримінального закону, залишення поза увагою ряду пом»якшуючих його провину обставин які, на його думку, давали суду всі підстави для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України, а тому, не оскаржуючи вирок в частині доведеності вини та кваліфікації дій, вважає призначене покарання суворим і несправедливим, просить вирок змінити та пом»якшити покарання, застосувавши ст.ст.69, 75 КК України.

Потерпілий ОСОБА_9 в своїй апеляції вважає, що призначене покарання ОСОБА_8 не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого і за своїм видом і розміром є явно несправедливим внаслідок суворості, оскільки, ще до винесення вироку засуджений ОСОБА_8 відшкодував йому завдані збитки в сумі 3000 гривень, у зв»язку з чим він ніяких претензій немає, а тому просить звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Представник цивільного відповідача - УМВС України у Вінницькій області Клюса Т.В. просить вирок, в частині стягнення з УМВС України у Вінницькій області на користь ОСОБА_10 моральної шкоди у розмірі 12.000 грн., - скасувати та постановити новий вирок, яким в задоволенні цивільного позову ОСОБА_10 до УМВС України у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди відмовити повністю, оскільки Управління не є належним відповідачем у справі, його вини у вчиненні стосовно потерпілого протиправних дій немає, факт заподіяння такої шкоди потерпілому не доведений, а судом при розгляді цивільного позову проігноровано вимоги ст. 56 Конституції України ст. 1174, 1176 ЦК України та пункту 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03. 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

В спільній апеляції потерпілого ОСОБА_10 та його представників ОСОБА_11 і ОСОБА_12 ставиться питання про зміну вироку в частині відшкодування моральної і майнової шкоди та стягнення з винних на користь потерпілого моральної шкоди в розмірі 1.166.400 грн. внаслідок злочину службових осіб міліції УМВС України у Вінницькій області, матеріальної шкоди в розмірі 6000 грн. за розукомплектування автомобіля та 5000 грн. за надання правової допомоги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, який апеляцію державного обвинувача із змінами повністю підтримав та заперечував проти апеляцій засудженого ОСОБА_8., адвоката ОСОБА_2 і потерпілого ОСОБА_9, виступ адвоката ОСОБА_2 та пояснення її підзахисного ОСОБА_6, якій підтримав апеляцію із змінами свого адвоката, пояснення засудженого ОСОБА_8., який підтримав свою апеляцію та був згоден з апеляцією потерпілого ОСОБА_9, міркування адвоката ОСОБА_3, який підтримав апеляцію свого підзахисного ОСОБА_8., виступи представників цивільних відповідачів -Клюси Т.В., яка підтримала свою апеляцію, та Боценка Д.І., які заперечували проти задоволення апеляції потерпілого ОСОБА_10 щодо стягнення на його користь моральної шкоди, перевіривши матеріали кримінальної справи та обсудивши доводи всіх поданих апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора із змінами підлягає повному задоволенню, апеляції: засудженого ОСОБА_8., потерпілого ОСОБА_9, представника цивільного відповідача -УМВС України у Вінницький області Клюси Т.В. та потерпілого ОСОБА_10 підлягають задоволенню частково, а апеляція адвоката ОСОБА_2 із змінами задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, незважаючи на невизнання засудженими своєї вини у скоєному, вона при обставинах, встановлених судом, повністю доведена сукупністю зібраних і перевірених судом доказів, зокрема, показаннями потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_9, які в ході досудового і судового слідства давали незмінні, чіткі і послідовні свідчення про обставини застосування до них з боку ОСОБА_8. і ОСОБА_6 фізичного насильства та які узгоджуються між собою, іншими матеріалами справи і не викликають будь-яких сумнівів.

Крім того, їх вина підтверджується показаннями свідка ОСОБА_14, оголошеними в суді за згодою учасників судового розгляду у зв»язку із його хворобою, який затримувався разом з потерпілими, був доставлений в приміщення Староміського РВ УМВС, де ОСОБА_8 застосовував до нього фізичне насильство, висловлював погрози на його адресу, при цьому демонстрував підвішаного на палиці, прикутого наручниками ОСОБА_10, змушуючи тим самим зізнатися у вчиненому біля ресторану «Андижан»грабежу.

Також, вина ОСОБА_8. та ОСОБА_6 підтверджується показаннями інших свідків та письмовими доказами, дослідженими в судовому засіданні, в тому числі заявами потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_9 в прокуратуру Староміського району м. Вінниці про вчинення злочину, висновками судово-медичних експертиз, службового розслідування, протоколами очних ставок між засудженими і потерпілими, в ході яких потерпілі ОСОБА_10 і ОСОБА_9 підтверджували свої первині показання і наполягали на них, протоколом огляду робочого кабінету ОСОБА_8., де зафіксовано наявність двох сейфів, які визнані у справі речовими доказами та іншими доказами.

У вироку суд вмотивував в чому полягає співучасть дій засуджених, а їх суперечливі показання вірно розцінив, як спосіб захисту від пред»явленого обвинувачення та спробу уникнути відповідальності.

Отже, доводи апеляції із змінами адвоката ОСОБА_2 про недоведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, колегія суддів вважає необґрунтованими, а положення ст. ст.22, 323 КПК України -дотриманими.

Враховуючи наведене, підстав для додаткового розслідування справи немає, а зібрані впродовж майже 6-ти років з моменту вчинення злочинів докази є достатніми для прийняття рішення.

Що стосується тверджень адвоката про однобічність і неповноту судового слідства, то колегія суддів також не може з цим погодитися, оскільки вони спростовуються вироком, в якому висновки суду належним чином вмотивовані, а зібрані докази проаналізовані і вірно оцінені судом у відповідності до вимог ст.67 КПК України.

Істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили б суду повно і всебічно розглянути справу, в ході апеляційного розгляду не встановлено.

Юридична кваліфікація дій засуджених ОСОБА_8. та ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 365 КК України є вірною і в апеляціях не оскаржується.

Засудженим ОСОБА_8., крім того, не оскаржується доведеність вини та фактичні обставини подій.

Призначене засудженим покарання у вигляді реального позбавлення волі належним чином мотивовано у вироку. Колегія суддів вважає його необхідним і достатнім для їх виправлення, оскільки воно відповідає положенням ст.65 КК України та роз»ясненням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», узгоджується з ухвалою Верховного Суду України від 20 січня 2011 року, якою скасовано вирок Староміського районного суду м. Вінниці від 19.01.2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 01.04.2010 року стосовно ОСОБА_8. та ОСОБА_6, зокрема, у зв»язку з невідповідністю призначеного засудженим основного покарання із застосуванням ст.75 КК України внаслідок м»якості, а тому не вбачає підстав для застосування до них ст.ст. 69 та 75 КК України.

Разом з тим, враховуючи обставини справи, особу засудженого ОСОБА_8., який свою вину в ході апеляційного розгляду визнав повністю, у скоєному покаявся, відшкодував потерпілому ОСОБА_9 завдану шкоду, у зв»язку з чим останній не має до нього претензій і в своїй апеляції просить не позбавляти волі, а у вироку питання індивідуалізації призначення засудженим основного покарання не обговорено, колегія суддів вважає доцільним і можливим зменшити ОСОБА_8 строк основного покарання у вигляді позбавлення волі до мінімального в межах санкції закону.

Що стосується призначення додаткового покарання, то суд хоча і вірно його застосував, вмотивувавши своє рішення, проте в резолютивній частині вироку не послався на ст.54 КК України, на підставі якої його прийняв, чим порушив кримінальний закон, а тому доводи апеляції прокурора із змінами є обґрунтованими.

Вирішуючи цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 суд, відповідно до ч.3 ст.23, ст.1167 ч.1, 1172, 1176 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»врахував перенесенні останнім фізичні і моральні страждання, обставини подій, висновок судово-медичної експертизи про наявність у нього легких тілесних ушкоджень, часткове добровільне відшкодування шкоди засудженими, а також виходив із засад розумності, виваженості і справедливості. Свої висновки щодо часткового задоволення позовних вимог потерпілого у розмірі, зазначеному у вироку, суд докладно і переконливо виклав, розмежувавши витрати по моральної, матеріальної шкоді та правової допомоги, навівши відповідні мотиви свого рішення, з чим погоджується і колегія суддів.

Разом з тим, на думку колегії суддів, УМВС України у Вінницький області не є належним відповідачем за цим позовом, оскільки шкода потерпілому хоча і заподіяна працівниками міліції, проте внаслідок тільки їх безпосередніх незаконних дій, а не Управління вцілому, як організації і юридичної особи, а тому в цій частині він вирішений невірно.

УМВС України у Вінницький області є бюджетною установою і повністю утримується за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України всі напрямки здійснення видатків бюджетною установою визначаються кошторисом, який не передбачає видатків на відшкодування моральної шкоди.

Законом України «Про міліцію»передбачена відповідальність працівників міліції за перевищення наданих їм владних повноважень.

Оскільки, вина засуджених -колишніх працівників міліції ОСОБА_8. та ОСОБА_6 у цьому доведена, то вони особисто повинні відповідати за завдану тільки їх неправомірними діями шкоду позивачу, а отже є належними відповідачами за позовом.

Враховуючи наведене, апеляція представника УМВС України у Вінницький області Клюси Т.В. в цій частині є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Разом з тим, доводи апеляції про недоведеність моральної шкоди є безпідставними, оскільки суперечать матеріалам кримінальної справи.

Що стосується доводів апеляції потерпілого ОСОБА_10 та його представників про невірне вирішення позову щодо його розміру та необхідність його задоволення в повному обсязі, у зв»язку з тим, що внаслідок неправомірних дій підсудних у нього виникли проблеми зі здоров»ям, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки, відповідно до висновків експертів, потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження, при цьому будь-яких об»ективних ознак розладу нервової та опорно-рухової систем виявлено не було. Згідно матеріалів справи розлади здоров»я у потерпілого виникли задовго до 28.03.2006 року, ще на час вирішення питання його призову на строкову військову службу, у зв»язку з чим він був визнаний непридатним до військової служби у мирний час (хибний суглоб ділянки лівого ліктьового відростка, згинально-розгинальна контрактура з помірним порушення функцій) та впродовж тривалого часу до лікарів не звертався.

За таких обставин, вини засуджених у погіршенні стану здоров»я потерпілого немає, а його суб»ективна оцінка дій винних, як катування, є безпідставною.

Враховуючи наведене, вирок в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову, -підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 365, 366 та 367 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію прокурора із змінами -задовольнити повністю.

Апеляції - засудженого ОСОБА_8., потерпілого ОСОБА_9, представника цивільного відповідача -УМВС України у Вінницький області Клюси Т.В. та потерпілого ОСОБА_10 і його представників -задовольнити частково.

Апеляцію адвоката ОСОБА_2 із змінами -залишити без задоволення.

Вирок Староміського районного суду м. Вінниці від 11 липня 2012 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_6 -змінити. Вважати ОСОБА_8. засудженим за ч.2 ст.365 КК України до 3-х (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади на державній службі і в правоохоронних органах строком на 2 роки та вважати призначеним обом засудженим додаткового покарання у виді позбавлення їх спеціальних звань - «старший лейтенант міліції»та «прапорщик міліції», на підставі ст.54 КК України.

Стягнути із ОСОБА_8. та ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь потерпілого ОСОБА_10 у відшкодування завданої йому моральної шкоди 12.000 ( дванадцять тисяч) грн.

В іншій частині -вирок залишити без змін.

Судді:

З оригіналом вірно: